з нами, вийшла чудесна прогулянка. І коли б мені не доводилося упадати за цією нудною, як заупокійна меса, синьйоритою..
— Це ви так про свою майбутню наречену?
— Слухайте, Генріх, я боюся, що не витримаю! І хто це сказав, що італійки сповнені вогню, грації, такої любої серцю мужчини грайливості? Та вона прісна, як…
— Зате має непоганий посаг…
— Це та якість, що може зробити кожну жінку чарівною… А в чому ж він полягає?
— Точно я ще не знаю. Але синьйор Лерро мені натякнув, що він дуже добре забезпечений.
— Ну, чорт з нею! Заради забезпеченого тестя варт позалицятися. Сподіваюсь, він не скривдить своєї донечки. Але ж нудно, до чого нудно, якби ви знали, Генріх! Як, по-вашому, довго це має тягтися?
— Це залежить від враження, яке ви справили, і від вашої поведінки. Сподіваюсь, мені не доведеться вас повчати, як себе тримати і що робити? Покладаюсь на ваш досвід у поводженні з жіноцтвом. Певен, що він чималий!
— Але не з таким сортом жінок! Я, знаєте, волів влаштуватись так, щоб мати якнайменше клопоту. Усі ці прелюдії., я навіть не уявляю, з чого тепер почати!
— З квітів. Це ж, можна сказати, класичний прийом! Від завтрашнього дня щоранку надсилайте квіти…
— Щоранку? Так я старцювати піду через самі букети! Та де я візьму на них грошей?
— На квіти дам, тільки не вам, а вашому денщикові, бо ви однаково проп'єте. А мені, по щирості признаюся, субсидувати вас все важче. Сім тисяч марок чимала сума. І коли я не наполягаю на негайному їх поверненні, навіть позичаю ще, то роблю це лише тому…
— Зрозуміло! Ви зворушливо терплячі. А я буду зворушливо чесним Як тільки одержу посаг, першим моїм рухом буде витягти сім тисяч марок і з низьким уклоном повернути вам. Доброчинність тріумфуватиме, розкаяний грішник впаде до ніг свого благодійника, публіка витягатиме носовички і витиратиме очі! А щоб тріумф доброчинності був ще разючішим, чи не збільшите ви вищезгадані сім тисяч ще на п'ятдесят марок? Згодьтеся, мені, як ніколи, потрібні зараз ліки, що підвищують тонус життя!
Одержавши п'ятдесят марок, Кубіс пішов, проклинаючи свою майбутню наречену і обставини, які всі повернулися проти нього.
А тим часом Софія Лерро була дуже задоволена своїм новим знайомством і благословляла в душі Марію-Луїзу, яка пообіцяла влаштувати її майбутнє. Протягом цілого дня вона уважно придивлялася до красивого офіцера, якого графиня ладила їй за жениха. Він їй сподобався і зовнішністю, і веселою вдачею. Деякі його дотепи примушували її червоніти, але, порозмисливши, вона прийшла до висновку, що винна у цьому сама: провінціальне оточення звузило її погляди, тому й звичайна світська розмова часом здається їй рискованою, інколи навіть непристойною.
Отже, Софія Лерро була задоволена сьогоднішньою неділею, так само як і Марія-Луїза, що мала змогу майже цілий день провести в товаристві Штенгеля і дечого досягти для здійснення своїх власних планів.
День двадцятого квітня щороку широко відзначався офіцерами німецької армії. Двадцятого квітня народився фюрер, і до цієї знаменної дати приурочувалося масове присвоєння нових звань офіцерському складові. Підвищення в чині само собою викликало збільшення окладу. Отже, цього дня чекали майже всі офіцери і зарані готувалися до відзначення такої важливої події.
Але в нинішньому, 1944 році надії багатьох не справдилися. Підвищення одержали майже всі офіцери Східного фронту і есесівських частин, що стримували наступ англо-американських армій в Італії. Тилові ж частини, як дивізія генерала Еверса, цього разу мало не обминули нагородити зовсім. З усього штабу дивізії у день народження фюрера відзначили лише кількох офіцерів, в тому числі і барона фон Гольдрінга Тепер Генріх з обер-лейтенанта перетворився на гауптмана Еверс і Лютц підвищень у чині не одержали.
Кубіс несподівано для себе одержав чин майора, але тепер це його мало цікавило: полюючи за посагом Софії Лерро, він мріяв про тисячі і десятки тисяч марок, а не про якесь там мізерне збільшення окладу.
Справи його в цьому напрямку значно посунулися вперед: саме на двадцяте квітня були призначені заручини з Софією Лерро. Невдовзі передбачалося укладення шлюбного контракту, і Кубіс цього нетерпляче чекав — нарешті він дізнається, що він одержить за свої упадання біля цієї «дворняжки», як називав Кубіс Софію у розмовах з Генріхом. Дозвіл від генерала на шлюб він одержав зарані.
Але коли сама Софія так швидко дала згоду побратися з Кубісом, то її батько, Альфредо Лерро, довго вагався, приймати чи не приймати цього мало знайомого йому німецького офіцера в свою сім'ю. За останній місяць він так заприятелював з Генріхом, що не крився від нього з своїми ваганнями.
— Розумієте, що мене хвилює, — говорив Лерро за кілька інів перед заручинами. — Цей Кубіс справляє враження якоїсь непевної людини. Мені здається, що він ні до чого серйозно не ставиться, навіть ні над чим серйозно не замислюється. Потім у нього немає ніякої професії. Ну що він робитиме, коли закінчиться війна?
Генріх силкувався захистити свого протеже, вишукував у нього все нові й нові позитивні якості, але позбавити Лерро сумнівів не міг.
— Дуже добре, що ви так дбаєте про інтереси свого друга, це достойно офіцера. Але погодьтеся, що він надто легковажний для сімейного життя. Я навіть не знаю, чи є в нього на рахунку бодай кілька тисяч лір, щоб купити Софії весільний подарунок.
— Мені здається, що є. Досі Пауль тратив досить широко, далеко більше, ніж одержував як офіцер. Правда, познайомившись з вашою дочкою, він став значно ощаднішим, і мені здається, що то добрий знак. Стривайте, я, здається, колись бачив у нього і книжку з особистим рахунком. Звісно, мені незручно було поцікавитись, скільки він має, але ж не буде відкривати людина особистого рахунку для якоїсь дрібнички!
Не міг же Генріх сказати, що він сам відкрив цей рахунок, поклавши на нього три тисячі марок і взявши від Кубіса ще одну розписку.
Як не вагався Лерро, але він мусив поступитися перед Софією і дати свою згоду на шлюб. Правда, він обумовив, що вінчання відбудеться не раніше як за три місяці після заручин.
— У мене є надія, що за цей час дочка краще впізнає цього Кубіса і сама розчарується, — признався Лерро Генріху. — Адже він ні риба ні м'ясо. Жодної пристрасті, навіть звичайних уподобань. Бовтається між небом і землею — і все. От ми з вами — нас цікавлять таємниці підводного царства, захоплює такий цікавий спорт, як рибальство. У інших пристрасть до колекціонування. Треті цікавляться садівництвом чи ще чимсь. І такі ось захоплення свідчать про якусь цілеспрямованість натури. А за чим вболіває ваш Кубіс, шо його хвилює?
— Він завзятий філателіст! — навмання кинув Генріх.
— Справді? Це для мене новина. І, треба сказати, приємна. Хай хоч марки збирає, коли ні на що інше не здатний!
— О, під вашим впливом він поширить коло своїх інтересів!..
Того ж дня Генріх з'їздив у Палермо і купив Кубісу кілька альбомів з марками.
— О боже! — простогнав Кубіс. — Цього ще не вистачало!
— А проте вам доведеться проглянути ці альбоми. Щоб ви могли відрізнити бодай французьку марку від німецької.
Кубіс люто глянув на Генріха, але заперечувати не наважився. Надто вже багато коштували щоденні букети, надто багато зусиль він витратив на залицяння до Софії, щоб тепер відступити.
Як же розлютився Кубіс, коли перед заручинами Альфредо Лерро подарував йому ще один великий альбом старих марок.
— Я йому колись у голову жбурну цей альбом! — з серцем лаявся Кубіс, показуючи Генріху подарунок, який він одержав від свого майбутнього тестя. — Та ви б хоч натякнули йому, що з усіх марок я люблю лише ті, що можна прирівняти до дзвінкої монети.
Та найбільше розчарування чекало на Кубіса приблизно за тиждень після заручин, коли приступили до
