Один за одним пролунало два постріли, почувся несамовитий зойк і майже одночасно звук падіння важкого тіла.
Генріх озирнувся. В коридорі нікого не було. Але знизу почулися кроки, а за мить з'явився офіцер у формі СД, фельдфебель і двоє солдатів.
«Приготувалися!» — промайнуло в голові Генріха.
— Не стріляйте, ми — патруль! — вигукнув офіцер здаля.
— Покажіть документи! — голос Генріха звучав рішуче. Гестапівець витяг документи і показав їх Гольдрінгу. Солдати кинулися до тіла, що непорушно лежало на підлозі.
— Що тут сталося? — запитав офіцер.
— До готелю пробрався французький партизан і одержав по заслугах, — з люттю сказав Генріх, ховаючи зброю.
У себе в номері барон фон Гольдрінг точно передав офіцерові СД суть того, що говорив невідомий. Фельдфебель записав його свідчення і попросив Генріха розписатися.
— Ви на ніч добре замкніть двері! — порадив офіцер, прощаючись.
— А вам слід звернути увагу на охорону готелю. Неподобство! Французькі партизани заходять до привокзального готелю, як до себе додому! — сердито кинув Генріх, хоч самому хотілося зареготати.
МАЙОР МІЛЛЕР ПРАГНЕ ПОДРУЖИТИСЯ З ГОЛЬДРІНГОМ
Генерал Еверс вже збирався йти до казино обідати, коли Лютц сповістив:
— Гер Міллер просить прийняти його.
— Чого він унадився? — незадоволено запитав Еверс. — Знову щось вигадав? Може, й мене збирається перевіряти?
— Мабуть, скоріше мене.
— Просіть.
— Ви знову з якимись неприємностями, гер Міллер? — запитав Еверс.
— Навпаки, цього разу я приніс вам приємну звістку, гер генерал, — відповів Міллер, сідаючи.
Всупереч його заяві про те, що звістка приємна, обличчя майора мало досить кислий вигляд.
— Вчора ми здійснили свій план: провели перевірку вашого офіцера для доручень, лейтенанта фон Гольдрінга…
— Ну й що? — зацікавлено запитав генерал.
Міллер докладно і, треба сказати, об'єктивно розповів про події в номері готелю в Шамбері, не приховавши й того, що магнітофон, схований у номері, точно записав усю розмову.
— Лангхайн одержав дві кулі в праву легеню! Він зараз в госпіталі і, мабуть, не скоро звідти вийде…
Генерал щиро зареготав. Його підтримав і Лютц.
— Ну, гер Міллер! Тепер ви переконалися в благонадійності Гольдрінга?
— Цілком!
— Гер Лютц, сьогодні ж приготуйте реляцію про нагородження лейтенанта фон Гольдрінга залізним хрестом другого ступеня!
— Яволь!
— Адже лейтенант не знав, що перед ним сидить оберштурмбанфюрер СД Лангхайн, а стріляв у партизана! Так, гер Міллер?
— Так точно! Я певен, що коли б він здогадався, хто розмовляє з ним, то перевірка не закінчилася б так криваво. Але зате ми цілком переконані в благонадійності лейтенанта фон Гольдрінга.
— А тепер, гер Міллер, чи не бажаєте пообідати з нами? — запросив Еверс.
Розповідь Міллера про наслідки перевірки фон Гольдрінга привела генерала в явно хороший настрій.
— Вважатиму за честь, гер генерал, — вклонився Міллер.
Коли всі офіцери зібралися в казино і сіли за стіл, Еверс урочисто проголосив:
— Гершафтен! Я можу сповістити вам цікаву новину. Голови всіх присутніх повернулися до генерала.
— Вчора я послав свого офіцера для особливих доручень барона фон Гольдрінга з важливим пакетом у штаб корпусу. В готелі у Шамбері на барона вчинили напад французькі терористи, які, очевидно, хотіли заволодіти пакетом. Гольдрінг пострілом з пістолета одного з них тяжко поранив. За виявлену пильність я представив барона до нагороди залізним хрестом другого ступеня…
За обідом, який сьогодні, на відміну від багатьох попередніх, пройшов жваво і весело, тільки й розмови було, що про фон Гольдрінга і про потребу більш рішучих заходів проти партизанів, які чимдалі посилюють свою активність. Під кінець обіду генерал був у такому піднесеному настрої, що проголосив тост за успіх розпочатого на Східному фронті наступу, який багатьом з присутніх дасть можливість вже цього року побувати в Москві.
Генріх ніяк не сподівався, що чутка про події в Шамбері так швидко долине до Сан-Ремі, але вийшло, що слава випередила його. Коли він по приїзді попрямував у штаб, біля вхідних дверей його спинив обер- лейтенант Фельднер.
— А, барон! — привітно і поштиво промовив той. — З щасливим поверненням! Про ваші геройські діла в бою з французькими партизанами ми вже чули. Радий поздоровити вас першим!
— В якому бою? — не зрозумів Гольдрінг.
— Не скромничайте! Про ваші подвиги генерал розповів усім офіцерам учора під час обіду.
— А-а! Он ви про що… Дякую за поздоровлення!
Генріх увійшов до вестибюля і хотів уже підніматися сходами, коли його увагу привернув солдат, який, побачивши лейтенанта, виструнчився перед ним. Це був юнак років дев'ятнадцяти-двадцяти, білявий, худорлявий, з розумними блакитними очима. Саме вираз його очей і примусив Генріха зупинитися. У погляді юнака було стільки смутку, навіть відчаю, що не помітити цього було не можна. Біля ніг солдата лежав рюкзак.
— Хто ви такий? — запитав лейтенант.
— Єфрейтор Курт Шмідт, гер лейтенант! — чітко відповів солдат.
— Ви звідки?
— Служив у другій роті, другого батальйону, сто сімнадцятого полку, а зараз одержав призначення на Східний фронт.
На очах молоденького солдата, який здавався ще хлопчаком., забриніли сльози.
— А чому вас туди переводять?
— За рапортом командира роти обер-лейтенанта Фельднера!
— У чому ж полягає ваша провина?
— Чотири дні тому обер-лейтенант був трохи напідпитку. Йому здалося, що я не так, як слід, привітав його, хоч, слово честі, я привітав його, як годиться. Тоді він почав командувати: «Ляж», «Встань». Я виконував його накази, доки в мене вистачило сили. Але скоро я стомився. Він вилаяв мене, а потім написав рапорт, ніби я відмовився коритися наказові і просив відправити мене на Східний фронт.
— Це все правда, що ви мені розповіли?
— Свята правда, гер лейтенант, як перед богом! — юнак глянув на Гольдрінга з таким благанням, що тому стало шкода цього хлопчика в солдатській шинелі.
— А ви дуже боїтеся Східного фронту?
— Там, гер лейтенант, вже загинуло двоє моїх братів. У матері лишився я один. І коли вона дізнається, що й мене послано на Східний фронт, вона не переживе цього.
— А чому ви не сказали про все генералові?
— Навіть командир полку не захотів говорити зі мною…
