мокрi! Босий ходю. Так з гачком i пiшло! Бiля грузила - перервало.
- Може, грузило волосiнь перетерло?
- Е, нi! Перервало! Та хiба таке не перерве?! Як ночви! Так оце й розплутую! Кiлограмiв на двадцять! Не менше!
Вам краще повiрити Кириловi Iвановичу, щоб його не розгнiвати, бо Кирило Iванович Дудка, як розгнiваіться, - замовкне, i нiколи в свiтi не розкаже вам, як вiн позатої весни на Лиманському озерi лебедя стрiляв...
Кирило Iванович дуже неохоче про того лебедя розповiдаі, отже вам треба дуже тонко й дипломатичне роз'ятрити його рану, щоб вiн у гнiвi на свого онука Васька розказав вам про той випадок, пiдкреслюючи:
- А все той гемонський Васько! Якби не вiн, був би лебiдь мiй...
III
- Ой, той менi Васько! I досi забути не можу, - починаі Кирило Iванович, запалюючи цигарку. - Да... Ви ж знаіте наше озеро Лиман. Воно звiдси, вiд Дiнця, кiлометрiв iз дванадцять. I село Лиман називаіться, i озеро Лиман. Кiлометрiв на сiм те озеро простяглося, аж до села Андрiївки. Чудесне озеро. На ньому андрiївськi колгоспники силу качок свiйських i гусей розплоджують у природних, сказать, умовах. А якi там карасi!.. Вони й невеличкi, i не золотi, а срiблястi якiсь, - а до чого ж смачнi - i в юшцi й на сковорiдцi. Харкiв'яни на базарi завжди питають: 'Чи не лиманськi, часом, карасi?' - 'Лиманськi!' - 'Давайте, дiду, давайте, спасибi, що привезли!' Да... Так отак, значить, озеро Лиман, а сюди ближче до села Лиман друге озеро, Чайки зветься... А мiж тими озерами такий собi перешийок, метрiв так iз п'ятсот, а може, й бiльше. Добряче там полювання на качок восени. На перешийку викопуються ямки, маскуються бур'яном, сiдаіш у ямку й сидиш: качка вранцi i ввечерi тягне, перелiтаі або з Чайок на Лиман, або з Лиману на Чайки... i таки iнодi добре попострiляіш... Да... От позатої весни, якось надвечiр, прилiтаі Васько, онук отой мiй гемонський, i ще з вулицi криком кричить:
- Дiду-у-у! На Лиманi два лебедi сiло! пй-бо, правда! Швидше, а то полетять!
Я за рушницю та туди. Васько бiжить за мною й командуі:
- Ви, дiдусю, бiжiть, сiдайте в ямцi, ми з Федьком побiжимо та забредемо озером, бо вони недалечке з цього боку сiли, на мiлкому!
- Обережно, - кажу, - забрiдайте, щоб не потопилися!
- Нi, там, дiду, мiлко! Не бiйтесь! - подавсь Васько до озера, де вже його чекав Федько.
Сiв я в ямцi, прикрився бур'яном, звiв курки, чекаю... А як спускався з гiрки, бачив, що справдi на Лиманi, недалечко вiд берега, з цього боку два лебедi плавають. Сидю я. Ну, поки хлоп'ята ж ото забрели та потихеньку до лебедiв пiдходили, чималенько часу проминуло. Уже в мене i спина болить, уже й очi злипаються, i ноги терпнуть... Я терплю, - аякже: лебiдь! Коли ось чую Васькiв крик: 'Дiду-у-у! Пильнуйте!' Пiдвiвся я трошки в ямцi, зирк у той бiк крiзь бур'ян, - бачу, справдi знялися з озера лебедi I летять просто на мене. I низько, так низько пливуть... Бiлi, бiлi, - аж нiби блищать... Сонечко якраз заходить, i як сонячний промiнь упаде на лебедя, - так у нього одно крило нiби золоте, а друге - срiбне! Летять тихо, не сурмлять. Один летить вище, а другий - нижче, - i той, що нижче, прямуі просто на мою ямку... У мене аж зуби цокотять i руки пiдскакують. Ось-ось уже лебiдь мене крилами накриі. Я беру його на мушку, вiрно беру, даю, як i треба, вперед: клац! не спалило!.. Аж я зубами заскреготав. - Клац - з лiвого! - не спалило! А я ружжо об землю! А я картуза об землю! Та впав у ямку i за чуба себе вхопив! Пiдбiгають Васько з Федьком:
- Чого ж не стрiляли, дiду?!
А я не сказав, а нiби аж заревiв:
- Не спа-га-га-ли-ло!
Васько пiдбiг до ямки, вхопив рушницю, - а в мене централка, тулка, добряче ружжо! - розкрив її.
- Та вона ж у вас, дiдусю, без набоїв! Не заряджена! Оце охотник! Я як закричу:
- Як не заряджена?!
- Дивiться самi! - смiіться Васько. - Де ж вашi набої?
Так отаке буваі! Раз у життi довелося лебедя стрiляти, i забув рушницю зарядити! А все той Васько гемонський. 'Швидше, - кричить, - швидше!' От тобi й швидше!
IV
Ви не смiйтеся з дiда Кирила Iвановича Дудки, бо вiн розсердиться...
А ви його так лагiдненько запитайте:
- Весною це, дiдусю, було? А чи дозволено тодi було весняне полювання, не пам'ятаіте?
- То ж бо й і, що не дозволено! Так хiба ж отямишся, коли Васько, як навiжений, кричить: 'Швидше, дiду, бо лебедi сiли!' Хiба той Васько не спантеличить?
- А цiії весни, дiдусю, сiдали лебедi на Лиманi?
- Сiдали! Васько бачив!
- I що: не прибiгав за вами, щоб ви з рушницею йшли лебедiв стрiляти?
- Таке скажете? Тепер Васько в пiонерах, та ще й за голову отих, - як їх там? - юннатiв, що ото птицю оберiгають! Так такий завзятий, що як побачить когось iз ружжом у заборонений час, - зразу до сiльради! Та ще й менi навеснi наказуі:
- Ховайте, дiдусю, рушницю аж до осенi! Кирило Iванович Дудка докурив цигарку i взявся знову розплутувати снасть...
Мовчав, мовчав, а потiм додав потихеньку:
- Та воно, може, й краще, що тодi ружжо не 'спалило', мав би я мороку, що навеснi лебедя встрелив.
...Тепер ви можете пливти Дiнцем на Коропiв хутiр i далi повз Козацьку могилу, аж до... та куди, хочете...
1951
КОРОП
I
Чудесний лiс. Мiшаний. I дуби, великi-великi, в лiсi ростуть, i ясенки, i берестки, i сосни. Найбiльше дубiв та сосен. У тиху погоду в лiсi анi шелесне: тихо-тихо, тiльки коли-не-коли флейтою iволга заграі, застукотить дятел, затiвлiкаі щиглик...
I знову тихо.
Серед лiсу ставок, очеретом з одного боку прикрашений...
I якесь так воно вийшло, що з одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого, протилежного, - дуби... Лiворуч над ставком - гребля, а праворуч - луки прослалися, з зеленими кущами, з вербами, з густою-густою травою.
У тому ставку коропи живуть. Отакеннi коропи!
- Ой, та й здоровi ж коропи отут у ставку живуть! Як ночви!
