Он од ялинки простягся вузенький ланцюжок-слiдок i бiля грушi обiрвався.

То - бiлочка.

Може, спить вона тепер солодким сном, листячком у грушевому дуплi прикрившись, i сняться їй сосновi шишки та солодкi горiшки...

А он далi трохи покотилися в ярок одна за одною кругленькi ямочки, i де-не-де мiж ямочками нiжнолегесенький по снiгу 'чирк'.

То лисичка з нiчного полювання в ярок одпочивати пiшла...

Значить, ість!

Легенький свист.

То Йосип Явдокимович подаі знак, що вiн уже на мiсцi.

Вiдпускаються з смика Докучай i Бандит.

- Ну, хлопчики, вперед! Нi пера нi пуху!

Три хвилини напруженої тишi... П'ять хвилин... Ще тиша...

Раптом одчайдушне скавучання Бандита I нервово-густий Докучаїв бас:

- Гав!

Бандит однаково iстерично скавучить, чи то зайця вiн пiдiйме, чи то лисицю, а Докучай, почувши зайця, спочатку даі легесеньке 'скаву-скаву', а потiм - спокiйний 'гав', i далi рiвномiрне 'гав', 'гав', 'гав'...

Погнав, значить...

На лисицю Докучай подаі перший 'гав' значно нервовiше i йде за нею, гавкаючи трохи частiше i вищим тембром, нiж за зайцем.

А Бандит i за зайцем, i за лисицею однаково iстерично:

- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Погнали лисицю...

Ну, тут уже у вас пульс iз 72 ударiв зразу на 90, очi рогом на лоба, 'прострiлюючи' лiщину, i ходором ходить у руках двадцятка.

- Спокiйно! - сам до себе.- Спокiйно!

Перша горжетка на вас iде!

Метрiв за 50 од вас, з легеньким трiском, iз лiщини на поляну вилiтаі вона...

Вона не бiжить, а летить, червона-червона на слiпучо-бiлому фонi, випроставши трубу (хвiст) i витягши мордочку.

- Бах! - легкий стрибок i червоного нема,-самий тiльки бiлий фон...

Вискакуі Докучай, за ним Бандит.

Докучай зиркаі у ваш бiк, бачить, що нiчого нема, рявкаі суворим басом i мчить далi.

За ним Бандит.

- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Покотила горжетка через яр, i ви бачите, як майнула бiла китичка на її хвостi у лiщинi по той бiк яру.

Докучай мало-мало не на хвостi в неї сидить.

На Йосипа Явдокимовича пiшла.

- Пильнуй, старий!

Аж ось:

- Бах!

Дим i снiгова курява бiля Йосипа Явдокимовича.

- Бий, - кричу, - старий, удруге, щоб певнiше було!

- Крiпко лежить! - кричить Йосип Явдокимович i додаі таке, про що, хочи ви як мене просiть, написати не можу.

Я зриваюсь з мiсця, лечу крiзь кущi в ярок, засапавшись, видираючись на гору, й пiдбiгаю до Йосипа Явдокимовпча.

- Єсть? - питаю.

Вiн дивиться кудись убiк i не каже, а стогне:

- ксть! Он! За терном!

Я стрибаю за терен...

Крутиться Докучай i смикаі лiвою ногою.

Я падаю в снiг...

А десь далеко, аж у другiм кiнцi яру, Бандит аж плаче та заливаіться:

- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Горжетку ганяі...

Приїздите ви додому в старому Йосипа Явдокимовича кашкетi, бо лисичачу капелюху ви загубили, як через кущi бiгли...

Вам дома й кажуть:

- Горжетка? Чорнобурка?! Одна була лисичача капелюха, та й ту прополював. I хто тi рушницi вигадав?!

- Ладно, - ви собi думаіте, - ладно! Говори! Говори! Одужаі Докучай - знову за горжетками їздитимемо.

1945

ЗАЄЦЬ

I

Золота осiнь...

Ах, як не хочеться листу з дерева падати, - вiн аж нiби кров'ю з печалi налився i закривавив лiси.

Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зiтхаі клен, i тiльки берiзка, жовтаво-зелена й 'раскудря-кудря-кудрява', - ген там на узлiссi бiлявим станом своїм кокетуі, нiби на побачення з Левiтаном жде чи, може, Чайковського на симфонiю викликаі.

Креслять тригонометричнi фiгури високо в небi запiзнiлi журавлi, запитуючи своїм 'кру-кру':

- 'Чуіш, брате мiй, товаришу мiй?' Вiдлiтаімо!

Золота осiнь...

От в цей саме час заіць уже збiгав до пIдборщика хутра, той йому вже на всi прорiшки попiдбирав густо-теплi шматочки, вичистив вуха й лапки i посалив на рiпицю бiлий помпон.

Набиваються набої крупнпм шротом, витягаються теплi штани й пiджак, мастяться грубiшi чоботи, деруться на онучi теплi пiдштаники, вiдкидаіться набiк веселенький картузик-кепочка, а натомiсть розтягаіться на кулаках сумовито-серйозна капелюха...

Коли в качачому полюваннi бiльшу вагу мали помiдори й огiрки, то тут їх замiняють сало й ковбаса.

Незмiнною залишаіться стопка.

При полюваннi на качки стопка, як ми знаімо, береться, щоб вихлюпувати воду з човна, а при полюваннi на зайця з неї, при певному досвiдi, дуже добре оглядати обрiй; коли дивитись крiзь дно, - мiсцевiсть рельіфнiшаі.

Всi вищейменованi твердi, плиннi й газуватi речi розкладаються в певному порядку на канапi, ви ходите й усе кiлька разiв перераховуіте, перевiряючи, чи нiчого не забули:

- Штани, значить і! Чоботи і!.. Онучi, значите і!.. Набої і!.. Сало й ковбаса і!.. Гм-гм... і... Чи не мало

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату