захищений від морських ураганів, і передача сигналу з Америки в Європу займала всього тридцять дві сотих секунди. Кабель цей існува тиме вічно, бо помічено, що гутаперчова оболонка від перебування в морській воді тільки міцнішає. До того ж, його напрям на підводному плато вибраний так вдало, що кабель не може заглибитися в нижчі шари води, де під тиском виникла б загроза розриву.
«Наутілус» проплив до найбільшої глибини залягання кабеля — до чотирьох тисяч чотирьохсот тридцяти одного метра, але ніяких ознак пошкодження не було видно, і на цій глибині він так само почував себе добре. Звідси ми попрямували туди, де в 1863 році сталась аварія.
Дно океану в тому місці мало вигляд долини завширшки сто двадцять кілометрів. Там можна було помістити Монблан і його вершина не виступала б над поверхнею моря. На сході ця долина була замінена стрімкою стіною заввишки дві тисячі метрів. Сюди ми припливли 28 травня. Тепер «Наутілус» знаходився на відстані всього ста п’ятдесяти кілометрів од Ірландії.
Можливо, капітан Немо хотів наблизитися до Британських островів? Ні! На превелике моє здивування, він знову взяв курс на південь, до європейських морів. Коли ми огинали острів Енглезі, я на мить помітив мис Клір і далекі вогні маяків Фастене, що показують шлях тисячам кораблів, які йдуть з Глазго або Ліверпуля.
Важливе питання непокоїло мої думки: чи насмілиться «Наутілус зайти в Ламанш? Нед Ленд, який вийшов з каюти після першої звістки про наближення до землі, весь час запитував мене про це. Що я міг йому відповісти? Капітан Немо не з’являвся. Показавши канадцеві береги Америки, він, здавалося, збирався так само подражнити і мене берегами Франції!
Тимчасом «Наутілус» продовжував плисти на південь. 30 травня він пройшов мимо мису Ленд-Енд, між південним краєм Англії і островами Сіллі, які він лишив з правого борту.
Якщо капітан Немо хотів увійти в Ламанш, йому необхідно було звернути просто на схід. Але він цього не зробив.
Протягом усього дня 31 травня «Наутілус» описував у морі якісь кола, що надзвичайно мене інтригувало. Здавалося, він шукав якесь місце і не знаходив його. Опівдні капітан Немо робив спостереження особисто. Він не звернувся до мене з жодним словом і здався мені ще похмурішим, ніж завжди. Що могло його так засмутити? Може, близькість європейських берегів? А може, йому пригадалася покинута батьківщина? Що він відчував — скорботу чи докори сумління? Ця думка довгий час не давала мені спокою. У мене було якесь передчуття, що випадок так чи інакше розкриє таємницю капітана.
Наступного дня, 1 червня, «Наутілус» продовжував дивні маневри. Було очевидно, що він намагався точно визначити якесь певне місце в океані. Капітан Немо, як і напередодні, сам піднявся на палубу, щоб зробити спостереження. Море було спокійне, небо чисте. На відстані восьми миль од нас на східному горизонті чітко вимальовувався силует якогось великого пароплава. На його кормі не було ніякого прапора, і тому я не міг визначити його національність.
За кілька хвилин до того, як сонце повинно було пройти через меридіан, капітан Немо взяв секстант і почав робити виміри з особливою старанністю. Абсолютний спокій морської поверхні полегшив йому роботу. Нерухомий «Наутілус» не відчував ні бортової, ні кільової качки.
В Цей момент я був на палубі. Закінчивши виміри, капітан вимовив два коротких слова:
— Це тут!
Потім він спустився через люк. Чи бачив він судно, яке змінило свій курс і, здавалося, наближалося до нас? Я цього не знаю.
Я повернувся в салон. Кришка люка закрилася, і незабаром я почув свист води, що входила в резервуари. «Наутілус» почав заглиблюватися. Він спускався майже по вертикальній лінії, бо його гвинт у цей час не працював.
За кілька хвилин він зупинився на глибині вісімсот тридцять три метри, дійшовши до самого дна.
Світло в салоні погасло, віконниці розсунулися, і я побачив глибини моря, яскраво освітлені прожектором у радіусі півмилі.
Я подивився у вікно ліворуч, але нічого, крім неосяжних спокійних вод, не побачив.
Зате у вікні праворуч в глибині бовваніла якась велика маса, що привернула мою увагу. Здавалося, це були руїни, вкриті шаром білуватих черепашок, немов сніговим покровом. Придивившись уважніше до цієї маси, я почав розпізнавати в ній нечіткі форми корабля без щогл, який, очевидно, пішов носом на дно. Цей уламок корабельної катастрофи покоївся, мабуть, багато років на дні океану, бо весь був покритий вапняковою корою.
Що це був за корабель? Чому «Наутілус» приплив відвідати саме його могилу? Може, зовсім не морська буря була причиною загибелі цього судна?
Я не знав, що й думати, коли раптом почув біля себе повільну мову капітана Немо:
— Колись цей корабель носив назву «Марселець». Він був спущений на воду в 1762 році і мав на борту сімдесят чотири гармати. 13 серпня 1778 року під командуванням Ла-Пойпа-Вертріє він хоробро бився з «Престоном», а 4 липня 1779 року у складі ескадри адмірала д’Естена брав Гренаду. 5 вересня 1781 року під командуванням графа де Граса він брав участь у битві в бухті Чизпік. У 1794 році французька республіка змінила його назву. 16 квітня того ж року він приєднався в Бресті до ескадри де Вілларе-Жуайєза, якому було доручено супроводжувати караван суден з зерном, що. йшли з Америки під командуванням адмірала Ван- Стабеля. 11 і 12 преріаля[109] другого року Республіки ця ескадра зустрілася з англійськими кораблями. Пане професоре, сьогодні 13 преріаля, або 1 червня 1868 року. Минуло рівно 74 роки, день у день, коли на цьому ж місці, під 47°24’ широти і 17°28’ довготи, цей корабель після героїчного бою, напівзатоплений, утративши три щогли і третину екіпажу, визнав за краще піти на дно, ніж здатися ворогові. Його триста п’ятдесят шість моряків, що залишилися живими, піднявши на кормі прапор Республіки, зникли під морськими хвилями з єдиним закликом: «Хай живе Республіка!»
— Це «Месник»! — скрикнув я.
— Так, професоре, «Месник»! Прекрасна назва! — прошепотів капітан Немо, схрещуючи руки.
РОЗДІЛ XXI
Незвичайність і несподіваність усієї сцени, історія революційного корабля, початок якої був розказаний байдужим тоном, а кінець — тремтячим від хвилювання голосом цього дивного розповідача, назва «Месник», значення якої не могло пройти мимо моєї уваги — все це, разом узяте, глибоко вразило мене. Я тепер не міг одвести очей від капітана. А він, простягнувши руки до моря, вдивлявся палаючими очима в славетні уламки. Можливо, мені ніколи не пощастить дізнатися, хто він, звідки прийшов і куди хоче йти, але я ясно бачив, як людина все більше і більше бере в ньому верх над ученим. Ні, не просто людиноненависництво примусило капітана Немо і його товаришів зачинитися в стальних стінках «Наутілуса», а якась страшна й грізна помста, якої навіть час не міг послабити.
Можливо, ця ненависть ще шукала жертв для помсти? Майбутнє повинно було мені незабаром це відкрити.
Тим часом «Наутілус» почав повільно підніматися на поверхню моря, і контури «Месника» поступово зникли. Невдовзі легке погойдування сповістило нас, що ми вже пливемо на поверхні.
Цієї миті пролунав глухий вибух. Я подивився на капітана Немо. Він не поворухнувся.
— Капітане! — сказав я.
Він нічого не відповів.
Я залишив його одного і піднявся на палубу. Консель і канадець були вже там.
— Звідки цей вибух? — спитав я.
— Гарматний постріл! — відповів Нед Ленд.
Я подивився в напрямі корабля, який помітив ще перед спуском. Він наближався до «Наутілуса», і було видно, що йде він на всіх парах. Од нас його відділяли шість миль.
— Що це за судно, Неде?
— Б’юсь об заклад, що це військовий корабель! — відповів канадець. — Це видно по його оснащенню і невисоких щоглах. От коли б воно пішло на нас і навіть потопило цей проклятий «Наутілус»!
