Злякалась, мов дитина.
Як закричить:
-- Я розповiм! -
Вогонь умить спустився
Донизу -- й знов царем морським
Старенький наш з'явився...
А вже як розказав Нерей
Геракловi дорогу,
То попрощався чемно цей,
Немов нiде нiчого!
А ще ж дорога -- мов до зiр -
Така важка й далека.
Ще буде Велетень i Вир -
Страшенна небезпека!
Герой i Велетня здолав,
I Вир зборов одразу...
А як вiн довго мандрував
В Єгипет iз Кавказу!
Кiнець кiнцем надибав вiн
Атласа десь пiд вечiр:
Титан стояв i сам-один
Весь свiт тримав на плечах.
-- Я принесу тобi, авжеж,
Жаданих яблук троє,
А ти тим часом свiт подерж, -
Сказав Атлас герою.
На це приставши залюбки,
Геракл у ту ж хвилину
Заходить, щоб було з руки,
I свiт бере на спину...
Але титан Атлас явив
Пiдступнiсть превелику,
Бо вiн, вернувшись, заявив:
-- Держи його довiку!
Держи цей безголовий свiт
Йому й собi на втiху.
Як поподержиш сотнi лiт,
То буде не до смiху!
-- Та, мабуть, так, -- сказав Геракл, -
Вiн добре давить спину.
Посунь менi його, однак,
Зручнiш на середину.
Атлас, цей велет-чоловiк,
Мастак своєї справи,
Вiдклавши яблука набiк,
Плече пiд свiт пiдставив.
Та пересунути не встиг
Його ще й на цятину, -
А вже Геракл вiд нього бiг
Щодуху, без упину.
Вiн озирнувся тiльки раз,
Щоб гнiвно загукати:
-- Коли вже звешся ти Атлас, -
Тобi цей свiт тримати!
А яблука? Та в першу мить,
Ледь визволивши спину,
Устиг вiн яблука вхопить,
Ту трiєчку єдину!
А дома цар:
-- Кiнець журбi!
Добув ти яблук з раю,
Тож я дарую їх тобi
Й на волю вiдпускаю!
Герой подумав: 'Цю красу
Де дiти, сам не знаю.
Мабуть, вiзьму та й вiднесу
Я їх назад до раю!'
I знов пiшов туди, де був,
Куди iти не близько...
Так райськi яблука здобув
Силач-герой колись-то.
Востаннє згорнуто чорного зошита в цератовiй обкладинцi, в якому вмiстилось чи не все життя, всi подвиги й страждання Геракла.
Прадiдусь поклав зошита на 'Моряцькi щорiчники' на комодi й спитав:
-- То як тобi ця пригода?
-- Цiкава, тiльки дуже довга, прадiдусю.
-- О! -- засмiявся Старий Хлопчак. -- На це я тобi скажу, що вона в мене ще й добре скорочена. Про боротьбу Геракла з велетнем Антеєм i про переправу через бурхливу гiрську рiчку я в цiй баладi лише натякнув. А про орла, що карав Прометея, про лихого чаклуна Бузiрiда, про Ематiона, богиню Афiну, що повернула Гесперiдам райськi яблука, я навiть не згадав.
-- А чого, прадiдусю?
-- Того, що довкола цiєї Гераклової пригоди обплелися, мов лiани, численнi iншi мiфи, казки та перекази. Я їх вiдтяв. I залишилася пригода з райськими яблуками.
-- Вона й у Бiблiї є, еге ж, прадiдусю?
-- Атож, Хлопчачок, такий переказ є i в Бiблiї. Але там Адамовi за те, що зiрвав райське яблуко, довелося разом з Євою назавжди покинути рай. А Геракл, син бога Зевса, нiс на своїх плечах земний тягар лише якусь часинку. Потiм вiн скинув його з себе, став знову вiльним i навiть безсмертним: вiн-бо вiднiс райськi яблука назад.
-- То навiщо ж тодi все це, прадiдусю? Нащо було стiльки докладати сил, здобути райськi яблука, а тодi взяти й вiднести їх знов назад?
-- Та бач, Хлопчачок, для Геракла тi яблука нiчого не важили. Вiн принiс їх з наказу Єврисфея.
-- Та вони ж i Єврисфеєвi були непотрiбнi!
-- У тiм-то й штука, Хлопчачок. По сутi, цi яблука нiкому не потрiбнi. Подвиг було вчинено заради самого подвигу, заради захоплення ним. Без глибшої життєвої потреби й певної мети. Вiн захоплював як щось прекрасне. Ось як ваза, як картина чи як статуя.
-- Але ж геройський подвиг без мети й потреби -- дурiсть, прадiдусю!
-- Я й сам такої думки, Хлопчачок! Та стародавнi греки, для яких краса важила дуже багато, гадали iнакше. I все ж таки й вони, мабуть, помiтили, що з цим iдеалом героя не все гаразд.
-- Як-то?
-- Бо пiзнiшi Геракловi подвиги, -- їх у чорному зошитi немає, -вже цiлком iнакшi, Хлопчачок. Вiн нiбито служив лiдiйськiй царицi Омфалi й пряв їй вовну, а вона собi тим часом прогулювалася в його левинiй шкурi. Потiм начебто вiн у нападi божевiлля погубив своїх дiтей. I зрештою нiбито помер у муках -- вiд мастi, якою натерла його ревнива дружина, i в зблисках блискавиць i гуках грому цей напiвбог буцiмто злетiв у небо.
-- То був Геракл героєм чи, може, нi, прадiдусю?
-- На це запитання є аж три вiдповiдi. Як людина вiн був тим, хто зумисне шукав небезпек, тим, хто зробив з геройства своє ремесло, -на зразок Зiгфрiда. Для стародавнiх грекiв, якi мали його за приклад для наслiдування, Геракл, -- той, хто спустився навiть у понуре царство тiней, -- частенько бував героєм. А як мiф вiн не є нi iстинним, нi фальшивим героєм, а є просто символом -- знаком краси й жахiття сонця.
Пiсля такої складної прадiдусевої вiдповiдi я якусь хвилину замислено сидiв на канапцi. Тодi вголос полiчив на пальцях:
-- Геракл -- людина, Геракл -- приклад для наслiдування, Геракл -мiф, символ сонця. А ви б не розтлумачили менi все це ще раз, прадiдусю?
-- Нi, Хлопчачок, не хочу. Або й не можу. Я просто хотiв показати тобi образ героя давнини таким, як вiн дiйшов до нас, -- з усiма виямками й трiщинами. А втiм, ми з тобою мали намiр говорити про людей, а люди не народжуються героями, й серед них немає героїв за фахом. Вони не з власної волi опиняються в таких обставинах, що вимагають героїзму. Й чи стане людина в цих обставинах героєм, залежить вiд неї. По-моєму,
