І ми! І ми!
Йорік.
Хвала жіноцтву!
Всі сери кричать «Ура!», радіють і на радощах плачуть. Ніким не помічений до тронного залу тихо крадеться Привид. Книгу «Тімур і його команда» він держить в зубах, а руками тягне за роги старого вонючого цапа. Він нишком підкрадається до Літра і з усією силою пиздить його книгою «Тімур і його команда» по голові. Від несподіваного удару всі охуєвають.
Привид.
Ха-ха-ха-ха! Гадали, шо я мертвий,
Трясу мудями в пеклі потойбічнім!?!
А ви — горілочку п'єте і баклажаном солодким снідаєте.
Дурні пацаваті! Я вічно буду жить,
Бо не буває таке, шоб Привида хто-небудь запиздячив!
Це вам усім піздєц настане скоро!
Ха-ха-ха-ха! Ги-ги! Ням-ням-ням-ням! Я цапа вашого пиздячив по дорозі,
Я мордував і в ніс його, і в рота!b Тортури охуєннії придумав для вас.
Я на йому тренувавсь!
Цю неприємну похвальбу раптово нарушає цап. Дико мекнувши, він пиздить Привида рогами в сраку. Привид пада мертвий.
Літр.
Оце, герой, товариш бородатий!
Я пропоную його на посаду мілорда-канцлєра!
Йорік.
Замовкни, пиздоболе, це — провокація!
Твій цап — шпигун німецький!
Він показав дорогу супостату до штабу нашого.
Йому й тобі — піздєц!
Корделія.
Я пропоную в гандона їх засунуть, мій королю!
У мене є гандон із Сінгапура,
Чи, може, із Ганконга, еластичний!
У нього і бугай залізти зможе.
Ми зверху їх зав'яжемо, а самі -
Дивитись будем на тортури страшні
Через резину світлу і прозору!
Корделія вийма з пазухи гандон і надуває його до потворних розмірів. Починає тихо грать баян. Під звуки баяна Літра з цапом зав'язують в гандон. Деякий час гандон сам плигає по сцені і мекає, потім застигає на місці. Тихо звучить мєлодія «Падмасковниє вєчєра».
Йорік.
Накрилася пиздою та епоха,
Шо взад тягнула нас.
Рейгана.
Я присягаюся віддать життя своє на користь людству!
Я буду грамоті учить, а не паскудству!
Гонерілья.
Я в авіацію піду. І буду пиздить
На дельтаплані бистрому шпіонів!
Входять два жлоби. Вони несуть картину «Три богатиря». Картина страшна і велика, нести її жлобам важко. Несподівано картина виривається у них із рук і, як хвиля цунамі, припизжує усіх.
Голос Привида.
Піздєц, ха-ха-ха-ха!
Прожектор висвітлює те місце, звідки лунає голос Привида. Це — трон. На ньому сидить Привид в рубашці кольору хакі і фуражці Вільгєльма-завойовника. В одній руці у нього «Тімур і його команда», в другій — Заратустра. У ніг Привида агонізірує гандон з Літром і цапом. По боках трону стоять два жлоби, шо принесли картину. Привид історично регоче і кидає в глядачів тронними подушками. Під його веселий регіт завіса повільно закривається.
Завіса.
Сюрреалiстичнi нутрощi котєльної, в якiй, однак, затишно приваблюють погляд хазяйськi полицi з кансєрвами, солiннями, маринадами, крупами, милом, макаронами та iншими необхiдними при фiнансовiй кризi i громадянськiй вiйнi речами. У кутку таємниче виблискує iмпортна (i, вочевидь, поцуплена) сантєхнiка з нєржавєйки, схожа на лицарський обладунок. В центрi, бiля манометрiв i кранiв невiдомого призначення, розташований убогий стiл з кришкою з блакитної пластмаси i дiстрофiчними залiзними нiжками. Далi за столом — подертi дверi, на яких де по де нашкрябанi сакральнi заклинання i мiстичнi побажання, здебiльше непристойного характера, а також назви футбольних команд, рок-груп i iншi невiдомi слова iншомовного походження. Краще за все нам видно слово «Nirvana», яке по дiагоналi перетинає дверi, лiтерою «а» упираючись в коротке, але сильне як пострiл слово «fuck». За столом сидять: хазяїн котєльної Вєнiамiн, якого друзi звуть лагiдно Вєнiком, i його друзi Шурон, Йонатан, Вареник i Туз, i апетитно киряють самогонку, в той час коли в темному кутку приємної форми пикатий тєлєвiзор «Sony» показує смiшне i водночас з тим трагiчне кiно. Це не Кустурiца, i не Грiнуей. Це засiдання Верховної Ради.
Депутат. (у тєлєвiзорi). Поки ми з вами отут теревеним, пенсiонери не получають пенсiю, солдати патрони, газовики газ, нафтовики нафту, а в Днiпрi перевелась риба, а в коморах мишi, бо нема що гризти, так що без Росiї нам, товарищi i панове, повний гаплик, що не ясно? (Зал засiдань погрозливо гуде).
Вєнiк. Ну, оце я, хлопцi, прихожу в котєльну, як всiгда, дiстаю пiвлiтра, закуску, помидорчики, сало, я люблю, щоб у мене все по-людськи було, ви ж знаєте, у мене тут ядєрку можна пересидiть, наливаю собi стаканюру, i щось, знаєте, менi мiшає, ну погано, тай годi. Я сюда-туда, ну наче хтось тут є i за спиною дивиться. Я тiкi так рiзко повертаюсь всiєю рамою назад, йо-майо, не повiрите! Отака жаба сидить i на мене дивиться. Главноє, шо iнтєресно, як вона туда попала? Дверi ж зачиненi. Хлопцi, я сразу пойняв — це щось не те: А потiм мене як вдарило! Це Свєтка! Я її так взяв на лопату i думав у пiч кинути, а потiм думаю: «Нi-i!» Йонатан, ну сам подумай, нашо воно менi? Так дверi вiдчинив i у двiр кинув на хрiн. Так Свєтку на слiдуючий день паралiзувало!.. (Вареник при цих словах боягузливо хреститься).
