щити без держаків, користувалися шкіряними ремінцями, що їх обкручували навколо шиї та лівого плеча. Згодом, коли минуло багато Років, дорійці та іонійці вигнали карійців із островів і так вони опинилися на материку. Отже, щодо карійців, то так про них кажуть крітяни. Проте, самі вони, принаймні, не погоджуються з ними, але вважають себе автохтонами на материку і наполягають на тому, що завжди вони так називалися, як називаються і тепер. На доказ цього вони посилаються на існування давнього святилища Карійського Зевса в Міласах, що до нього мають доступ місійці та лідійці, бо оці, кажуть вони, є родичі карійців і до цього додають, що Лід і Міс були братами Кара. Отже, вони, звичайно, мають доступ, але ті, які належать до іншого племені, навіть коли вони запозичили мову і розмовляють такою самою мовою, як і карійці, не мають доступу до храму. 172. Кавнійці, на мою думку, є також автохтони, хоч самі вони твердять, ніби походять із Кріту. Що ж до мови, то вони засвоїли карійсь-ку мову, або карійці засвоїли їхню мову (тут я не можу сказати з певністю), але звичаї вони мають зовсім відмінні від інших людей і від карійців. Ось, наприклад, вони вважають для себе цілком пристойним збиратися всім разом і випивати, чоловікам і жінкам, і дітям, по групах однакового віку людей, пов'язаних між собою дружбою. Спершу вони будували храми чужоземних богів, згодом, змінивши думку, вирішили шанувати лише богів своїх батьків. Усі вони озброєні, від юнаків до стариків. Колись вони дійшли до кордонів Калінда(1), вдаряючи повітря своїми списами і кажучи при цьому, нібито вони проганяють чужих богів. 173. Отакі в них звичаї. Що ж до лікійців, то вони ведуть свій початок із Кріту (бо на Кріті за давніх часів мешкали самі варвари). Але на Кріті засперечалися за владу сини Європи Сарпедон і Мінос, і коли в суперечці переміг Мінос, він прогнав і Сарпедона і його прибічників, а вони, скоро їх вигнали, переселилися в Азію, в Міліаду, бо країна, де тепер мешкають лікійці, за давнини називалася Міліадою, а її мешканці – мілії, називалися тоді солімами. Адже доки їхнім царем був Сарпедон, вони називалися іменем, що вони його принесли з своєї батьківщини, і так і тепер ще називають лікійців їхні сусіди, а саме – термілами. Проте, коли з Афін прибув до термілів і до Сарпедона Лік, син Пандіона, якого так само вигнав його брат Егей, тоді вже від імені Лік вони з бігом часу почали називатися лікійцями. Звичаї вони мають почасти крітські, а почасти карійські. Є в них, проте, один своєрідний звичай, несхожий із звичаями жодного іншого народу, а саме: своє ім'я вони пов'язують не з іменем батька, а з іменем матері. І якщо хтось запитає когось із них, хто він, той пошлеться на матірчин родовід і перелічить свій рід за висхідною лінією, ідучи від матері до бабки. І коли повноправна жінка житиме з невільником, то їхніх дітей уважають за нащадків порядної родини, проте, коли якийсь громадянин, хоча б він був знатним, матиме за жінку іноземну наложницю, то їхні діти не матимутв до себе жодної поваги. 174. Отже, карійців поневолив Гарпаг і вони не виявили ніякої мужності, ні самі карійці, ні елліни, що мешкають в їхній країні. А мешкають там також інші елліни, лакедемонські пересельці, кнідійці. їхня країна простягається в морі, і це та частина суходолу, що називається Тріопій(1). Вона починається від півострова Бібасса(2) і вся ця країна кнідійців, крім незначної частини, омивається морем (бо її північну частину обмежує Керамейська затока, а південну частину омиває море островів Сіми і Родосу). Отже, саму цю найвужчу частину, що має завдовжки п'ять стадій, почали були перекопувати кнідійці, коли Гарпаг займався підкоренням Іонії, маючи на увазі зробити свою країну островом. І, справді, вся їхня країна розташована по цей бік півострова, бо там, де закінчується область кнідійців біля материка, там є перешийок, що його вони почали перекопувати. Цю справу кнідійці робили з великим завзяттям, але через те, що каміння понаносило багато ран в різних частинах тіла тим, які копали, і зокрема шкодило очам, вони вирішили, що це від бога, і послали людей до Дельфів спитати, з чим пов'язане це лихо. А Піфія, як кажуть самі кнідійці, дала їм такий оракул у формі ямбічного триметру: «Навіщо ви копаєте цю вузину, Як Зевс схотів, зробив би край ваш островом» (3). Після цього оракула кнідійці припинили перекопування і, коли проти них виступив Гарпаг, піддалися йому без бою. 175. За Галікарнассом усередині материка мешкають педасійці. Щоразу, коли їм самим чи їхнім сусідам загрожувало якесь лихо, у жриці Афіни виростала довга борода. Тричі в них траплялося таке. Лише вони з усіх мешканців Карії протягом деякого часу чинили опір Гарпагові і завдали йому труднощів, закріпившися на одній горі під назвою Ліда. 176. Нарешті, педасійців було вигнано з фортеці, а лікійці, коли Гарпаг із військом напав на них на рівнині Ксанту(1), вийшли проти нього .і в битві, нечисленні проти численних, виявилися хоробрими людьми, але все ж таки були переможені і обложені в місті. Тоді вони зібрали на акрополі своїх жінок і дітей і все своє майно і своїх слуг, а потім підпалили, щоб усе згоріло на акрополі, що там було. Щойно вони це зробили, вони заприсягалися один перед одним битися до кінця і зробили вилазку і так у битві загинули всі ксантії. Але сучасні лікійці, які твердять, ніби вони є ксантії, більшість, за винятком восьмидесяти родин, це новоприбулі з інших країв. А ті вісімдесят родин на той час, коли згоріло місто, не були в ньому і так урятувалися. Ось у такий спосіб Гарпаг здобув Ксант і майже так здобув він і Кавн, бо кавнійці повелися так, як лікійці. 177. Поки Гарпаг завойовував Долішню Азію, , це саме робив Кір у Верхній Азії, підкорюючи всі тамтешні народи без усяких винятків. Більшість із його завоювань я залишаю осторонь, а розповім лише про ті, де він наштовхнувся на найбільші труднощі, і тому вони найбільш заслуговують, щоб про них розповісти. 178. Коли Кір підкорив своїй владі всі материкові краї(1), він напав на ассірійців. В Ассірії(2), звичайно, існують також інші великі міста, але найславнозвісніше і найбільш укріплене серед них після руйнації Ніна (3), де перебуває царева влада, це був Вавилон. Тут у загальних рисах подається його опис. Він розташований на великій рівнині і за своєю формою чотирикутний, і кожна сторона чотирикутника завдовшки в сто двадцять і сто стадій. Отже, загальна довжина його мурів чотириста вісімдесят стадій (4). Така величина міста Вавилон, і, наскільки нам відомо, жодне місто на світі не має такого прекрасного розпланування. Насамперед навколо його оточує рівчак, глибокий і широкий, наповнений водою далі його оточують мури, завширшки в п'ятдесят царських ліктів , а заввишки в двісті ліктів. Царський лікоть більше від звичайного ліктя на три пальці. 179. Тепер треба, щоб я, крім того, пояснив, для чого було використано землю, вириту з рівчака, і в який спосіб було побудовано мури. Викопували рівчак і водночас з землі, яку викидали з нього, робили цеглу, а коли в них була достатня кількість цегли, вони обпалювали її в печах(1). Потім замість глини вони використовували гарячий асфальт і так будували. Через кожні тридцять рядів цегли вони закладали очеретяне плетиво і перед усім будували закраїни рівчака, а згодом у такий самий спосіб будували мури. По краях мурів вони будували одноповерхові будиночки , один навпроти іншого, залишаючи між ними простір так, щоб там могла проїхати чотириконна колесниця. В мурах по всій їхній довжині було сто брам, всі вони мідяні і верхні та нижні їхні одвірки також мідяні. Є ще там одне інше місто на відстані восьми днів шляху від Вавилона. Воно називається Іс. Там є не дуже велика річка і вона назвається так само Іс. Вона вливає свої води до ріки Євфрату. Отже, ця річка Іс разом із водою з своїх джерел приносить багато грудок асфальту, і з них добували асфальт для мурів Вавилона. 180. Ось у такий спосіб будувалися мури Вавилона(1). Місто поділяється на дві частини, бо посередині його перетинає ріка Євфрат, так вона називається. Вона витікає з країни вірменів. Вона велика і глибока і навальна, вливається вона в Червоне море. Отже, обидві половини навколишнього муру, згинаючись, доходять до ріки. Звідси вздовж обох берегів тягнуться мури з обпаленої цегли. Саме місто, в якому багато триповерхових и чотириповерхових будинків, а вулиці, які перетинають його, прямі, а інші поперечні скеровані до ріки (2). На кінці кожної вулиці, що тягнеться вздовж берегів ріки, в цегельних мурах є стільки маленьких ворітець, скільки і вулиць. Вони також мідяні і виходять на береги ріки. 181. Отже, цей мур є панцирем міста, а в ньому є ще інший мур, але вужчий за попередній. В кожній із двох частин міста існувала якась центральна укріплена споруда. В одній, де був великий і оточений муром сад, стояв царський палац. В іншій був храм вавилонського Зевса – Бела(1) з мідяними брамами. Він існував ще за моїх років і був чотирикутним, а кожна з його сторін мала дві стадії. Всередині храмової округи було побудовано вежу завдовжки в одну стадію і завширшки так само. Над цією вежею височить ще одна, над нею – інша, а всіх їх вісім веж. Сходження на них побудовано із східної сторони і йде гвинтоподібно навколо всіх веж. Десь на середині сходження існує площадка з сидіннями для відпочинку, де сидять і відпочивають ті, що сходять. На останній вежі існує великий храм. Усередині храму стоїть велике ліжко з витонченими ніжками, а біля нього золотий стіл. Проте в тому місці нема жодної статуї. Ніколи там не ночує ніхто з людей,
