Геродот. Історія в дев'яти книгах. Книга І

біля ріки Герм і в Карії на ріці Меандр.
162,1. Перси навчилися техніки облоги укріплених міст від ассірійців, які були видатними знавцями цієї справи.
163.1. Фокейці – мешканці міста Фокея (Фокая) афінської колонії на півночі малоазіатської Іонії (Іади) першими почали ще в VIII ст. до н. є. засновувати колонії в західній частині Середземного моря аж до Іберійського півострова, маючи там своїми конкурентами фінікійців. Цих фокейців не слід плутати з іншими фокейцями – мешканцями країни Фокіда в Середній Греції, де розташоване священне місто Дельфи на схилі гори Парнасе.
163.2. Тартесс – (по-фінікійському Таршіш) – річка Бетіс на півдні Іберійського півострова, також місто на острові між двома гирлами цієї річки, багата фінікійська колонія. В області Тартессу було розташоване також фінікійське місто Гадейра' біля Гібралтарської протоки там, де сучасний Кадіс.
163.3. Округлі судна, тобто фінікійські торговельні кораблі.
164,1. Зруйнувати хоча б один бастіон або оборонну башту на знак символічної, а також і фактичної підлеглості.
165.1. Ойнуси – п'ять острівців між островом Хіосом і узбережжям Малої Азії.
165.2. Кірнос – давньогрецька назва острова Корсіки, а Сардо – назва Сардінії. На цих островах карфагенці мали свої торговельні колонії.
166,1. Сусідні народи, тобто тубільні мешканці Корсіки. Карфагенці нерідко виступали note 18 разом із етрусками (тірсенами) проти грецьких колоністів, які були їхніми конкурентами в західній половині Середземного моря.
166.2. Кадмейцями називалися мешканці Фів – міста, заснованого фінікійцем Кад-мом, братом викраденої Зевсом Європи. За владу над Фівами билися між собою Едіпові сини Етеокл і Полінейк. У двобої вони вбили один одного. Так виник фразеологізм «Кад-мейська перемога», тобто така битва, в якій обидва супротивники зазнали тяжких утрат.
166.3. Регіон – місто на крайньому півдні Апеннінського півострова поблизу Сіцілії на італійському березі Мессінської протоки.
167.1. Після слів «карфагенці та тірсени» в тексті цього розділу наявна прогалина (лакуна).
167.2. Місто Агіллея в Етрурії згодом стало називатися Кайре (Цере).
167.3. Ойнотрія – одна з назв південної частини Апеннінського півострова, яка називалася також Авсонія, і власне Італія. В ній були країни Луканія (Левканія) та Бруттія (теперішня назва західного відгалуження південної частини Апеннінського півострова – Калабрія).
167.4. Гіела (Гюела) – місто Велія (Елея) в Луканії.
167.5. Посейдонія – місто в Луканії (за римських часів – Пестум).
170.1. Тобто владарювати над мешканцями острова Сардо (Сардінії).
170.2. Плутарх (приблизно 46-127 н. є.) у своєму творі «Про підступництво Геродо-та» обвинуватив його в тому, що той указав на фінікійське походження видатного іонійського натурфілософа Фалеса (Талета), але насправді це обвинувачення не виправдане, бо Геродот пише лише, що Фалес веде свій рід від фінікійців, оскільки його рідне місто Мілет було засновано нібито «кадмейцями», тобто фіванцями, а Фіви заснував міфічний герой Кадм, син фінікійського царя Агенора. Насправді Мілет був іонійською колонією.
171,1. Держално (оханон) щита – це металічна поперечка з його внутрішньої сторони, за яку воїн тримав щит.
172,1. Калінд – карійське місто на кордоні з Лікією.
174.1. Про Тріопіон уже йшлося в розділі 144.
174.2. Бібасс – карійське місто, від якого одержав назву півострів.
174.3. Хоча Геродот згадує про віршований оракул, що взагалі було звичайним для всіх оракулів, але він наводить лише його прозаїчну версію на відміну від інших випадків, коли він цитує оракули в їхній віршованій формі.
176,1. Ксантом називається річка і також розташоване в її гирлі лікійське місто.
178.1. Під материком тут розуміється вся Мала Азія.
178.2. В Ассірію Геродот уключає також Вавілонію, тобто південну частину Месопотамії (нині Ірак).
178.3. Уже згадувалося, що столиця Ассірії Ніневія (в Геродота Нінос) була здобута вавілонянами в союзі з мідійцями в 609 р. до н. є., а Вавілонія ще перед тим звільнилася від ассірійського панування (629 р. до н. є.).
178.4. Розміри мура Вавілона, які наводить Геродот, не відповідають даним, добутим унаслідок археологічних розкопок. Зовнішній мур міста побудований Навуходоносо-ром II (605-562) мав трикутну форму, основу трикутника становив берег Євфрату, а одна з сторін була завдовжки 4500 м, отже, загальний протяг мурів був приблизно 18 км,  або приблизно 100 стадій. Завтовшки ; ф був приблизно в 30 м.
178.5. Ліктем називалася відстань від вигину рукЧі до кінчика середнього пальця. 179,1– Лише зовнішня сторона муру була побудована з опаленої цегли. Сліди очерету, про який ідеться в Геродота, можна побачити і тепер у руїнах Вавилона.
179,2. Йдеться про окремі спостережні башти.
180. Від Навуходоносорового муру дотепер збереглися лише рештки на схід від Євфрату, а на заході їх уже нема.
180,1. Йдеться про вулиці, перпендикулярні до течії Євфрату та до вулиць, паралельних до цієї течії.
181,1. Найважливішою святинею міста. Вавилона був семиповерховий храм Бела-Мардука, але клинописні тексти свідчать про те, що його було побудовано, як і царський палац, на лівому березі Євфрату, а не на правому. Це святилище в біблії називалося «Вавилонською баштою», а у Вавилоні такі семиповерхові святилища називалися «зіккуратами».
182,1. Вважалося, що одну частину року Аполлон перебував у Патарах, лікійському місті на узбережжі, а другу – в Дельфах.
183,1. Більшість статуй Бела-Мардука, що збереглися до нашого часу, зображують його сторчма, а не сидячи. note 19
183.2. Велике святилище Бела-Мардука крім його храму містило в собі ще й храми інших вавілонських богів.
183.3. Можливо розміри пересувної статуї Мардука тут перебільшено (близько 5 м). Цю статую обносили в місті на початку нового року.
184. В грецькій передачі Семіраміда, це власне Шамму-Рамат – ім'я ассірійської (не вавілонської) цариці, матері ассірійського царя Адад-Нерарі III (810-783 до н. є.). Чому саме в греків збереглася пам'ять про цю царицю, навряд чи можна з певністю встановити, так само, як і про насипи, про які каже Геродот.
185.1. Серед імен вавилонських або ассірійських царів не було чогось схожого на ім'я Нітокріда (Нітокріс). Цій міфічній цариці Геродот приписує споруди вавилонського царя Навуходоносора II (Набу- Кудуррі-Уссур, 605-562 до н. є.). Є припущення що Геродот міг почути ім'я вищезгаданого вавилонського царя в перській його передачі – Набукудракара – і прийняв його за жіноче ім'я і на слух записав його як Нітокріс. Таке саме ім'я зустрічається в нього в другій книзі, в розд. 100.
185.2. Мідійці після здобуття Ніневії завоювали державу Елам, а згодом напали на Лідію і взяли в полон останнього лідійського царя Креза (560-546 до н. є.), і вже після цього виступили проти Вавилона, і здобули це місто 539 р. до н. є.
185.3. «Наше море», тобто Середземне море.
185.4. Тобто поблизу міста Сіппар, неподалік Вавилона.
185.5. Після здобуття Ніневії Кіаксар приєднав Ассірію до мідійської держави. Оборонні споруди міфічної Нітокріди, тобто Навуходоносора, призначалися на випадок нападу з боку Ассірії.
185.6. Ці заходи, звичайно, не могли мати великого значення.
186,1. Одну частину цього дерев'яного перекриття можна було знімати.
187,1. Тут, очевидно, цікавий анекдот про саркофаг цариці Нітокріди над міською брамою Вавилона. Це не згідно із звичаями східних народів, як і жартівливий напис у саркофазі. Отже, анекдот має суто