в гекзаметричному оракулі і таку форму). Традиційно передано тут такі назви, як Еллада, замість Геллада, елліни, замість геллени, Єлена замість Гелена, ілоти замість гейлоти, Лакедемон замість Лакедаймон, Ахеменіди замість Ахайменіди, Фемістокл замість Темістокл. Щодо імені міфічного героя (Ахіллевс), то вважалося за краще передавати його як Ахіллес, ніж дуже спотворене Азілл (із латинської форми Achilles). Імена з грецьким закінченням – евс мають у нас закінчення –ей: Одіссей, Персей, Тесей.Труднощі є і в передачі так званих історичних реалій.Там, де в Геродота є назва «тюранос», у нас уживається тиран, хоч, звичайно, у давніх греків вона не мала сучасного змісту: тиран у них просто єдинодержавний владар. Давньогрецьку назву «басілевс» прийнято перекладати нашим словом цар, хоч слід було б порушити цю традицію і вживати натомість басілей. Геродот називає однаково грецьких і перських воєначальників стратегами і це скрізь запроваджено і в переклад. Грецькі «теменос» перекладається як «священна округа», «гіерон» (у Геродота – гірон), як «святилище», наос – як «храм», адютон – як – «священний покій» (тобто покій у храмі, доступний лише для жреців), грецьке «мантейон» – як «пророче святилище». Без перекладу залишаються такі терміни, як пританейон, трієра, наварх, проксен, ойкіст (пояснення в примітках до відповідних місць у тексті). Звичайно, переважно залишаються без перекладу міри простору і ваги (пояснення також у примітках).Слід звернути увагу читачів і на особливість цього перекладу. Геродотова проза, очевидно, дуже близька до усної мови його часу: хоча сам Геродот походив із дорійсько-карійського Галікарнасса, більшу частину свого життя він провів в іонійському оточенні та серед споріднених з іонійцями афінян. Його проза відбиває всі особливості невимушеної розмовної мови. Для неї характерні часті повторення, певні неохайності з погляду літературних норм, незважання на «сказане вище» тощо. В пропонованому перекладі не було прагнення усунути названі характерні риси Геродотової мови. Основною настановою перекладача було якнайточніше передати цей «колоквіальний» стиль оригіналу, навіть як би це намагання могло викликати незадоволення наших пуристів. Перекладач намагався уникати будь-яких архаїзмів і «ксенізмів» (їх називали ще варваризмами) і водночас не дуже модернізувати Геродотову мову. Наскільки це йому вдалося зробити, скажуть наші читачі та критики. За словами римського консула, який залишав свою посаду: «feci quod portui (я зробив те, що міг). Добре буде, якщо серед багатьох перекладів Геродота різними мовами виявиться ще й переклад українською мовою.В основу цього перекладу було покладено видання Геродотового note 8 тексту Herodoti Historiarum libri IX, edidit Henr. Rudolph Dietsch, editio altera, curavit H. Kallenberg, vol. I et II, Lipsiae, 1898, 1898.Найкращим виданням Геродотових «Історій» щодо вірогідності тексту є тепер Herodotus. Historiae, vol. I, Libri I-IV, ed. H.B. Rosйn (Jerusalem). Teubner, Lipsiae, 1987.Найкращий переклад на російську мову і найдетальніші коментарі до «Скіфського логосу» є в книзі: Доватур А. И., Каллистов А. П., Шишова И. А. Народы нашей страны в «Истории» Геродота». Тексты, перевод, комментарии.– М., 1982.З інших повних перекладів слід згадати: Міщенко Ф. Г. Геродот. История в девяти книгах.– Т. 1.– М., 1885; Т. 2.– М, 1888; Геродот. История в девяти книгах, перевод и примечания Г. А. Стратановского под общей редакцией С. Л. Утченко, редактор перевода Н. А. Мещерской.– Л., 1972 із вступною статтею В. Г. Боруховича «Научное и литературное значение труда Геродота».Про твір Геродота рекомендуємо прочитати ще таку літературу російською мовою: Доватур А. И. Повествовательный и научный стиль Геродота.– Л., 1957; Лурье СЯ. Геродот.– М; Л., 1947. З наукової літератури про скіфів і Скіфію можна згадати: Граков Б. Н. Скіфи.– К., 1947; його ж: Скифы. Научно-популярный очерк.– М., 1971; Дискуссионные проблеми отечественной скифологии. // Народы Азии и Африки.– М., 1980; Жебелев С.А. Скифский рассказ Геродота://Северное Причерноморье. Сб. статей.-М.; Л., 1953; Нейхардт А. А. Скифский рассказ Геродота в отечественной историографии.– «Наука».– Л., 1982; Рыбаков Б. А. Геродотова Скифия. Историко-географический анализ.– М, 1979.А. Білецький
Тут виклад дослідження Турійця Геродота, проведеного для того, щоб зроблене людьми з часом не забулося і щоб великі та дивовижні діяння як греків, так і варварів не залишилися невідомими і, зокрема, щоб з'ясувати, чому вони воювали між собою.1. Отже, перські вчені кажуть, що фінікійці подали привід до цієї ворожнечі, бо вони, прибувши на це море(1) і оселившися в цій країні, де і нині мешкають, почали одразу вдаватися до далеких морських подорожей, перевозячи товари з Єгипту, Ассірії та з інших країн. Вони допливли також до Аргосу, який на той час був найзначнішою країною серед тих, що нині називаються Елладою. Отже, коли фінікійці прибули туди, вивантажили і продали майже всі свої товари, на п'ятий чи на шостий день на берег прибігла юрма різних жінок і серед них царева дочка, ім'я якої за переказом еллінів було Іо(2), Інахова дочка. Вони зійшли на корабель і почали скуповувати все, що кожній припало до вподоби з тих товарів. Спочатку фінікійці заохочували їх, а потім накинулися на них. Більшість жінок повтікали, а Іо разом з іншими було захоплено. Розмістивши їх на кораблі, фінікійці відпливли до Єгипту.2. Так, розповідають перси, Іо опинилася в Єгипті, але елліни пропонують інакшу версію. Це стало першою причиною ворожнечі. Пізніше хтось з еллінів (імен їхніх не називають), прибувши до Фінікії в місто Тір, викрав цареву дочку Європу(1). Можливо, це були крітяни. Відтоді й ті й інші виявилися однаково винними у викраденнях. Після цього вже елліни вчинили ще одну несправедливість. Вони на довгому кораблі припливли до Аї(2). в Колхіді і на річку Фасіс, і там, полагодивши все, для чого вони туди прибули, викрали цареву дочку Медею. Цар колхів послав до Еллади вісника, щоб той 'зажадав відшкодування за викрадення і повернув би дочку. На це елліни відповіли йому, що ті не повернули їм аргійку Іо і не відшкодували їх за викрадення, отже й вони не дадуть їм нічого.3. В другому поколінні після цього(1) Александр Пріамів син, прочувши про таке, захотів здобути собі жінку в Елладі через викрадення, знаючи, що тих, які до нього викрадали жінок, не було покарано. Отже, коли він викрав Єлену, елліни вирішили спершу послати вісників із вимогою повернути Єлену і відшкодувати викрадення. Проте, коли вони звернулися з цими вимогами, то троянці послалися на викрадення Медеї, що елліни не відшкодували за це і не повернули Медею, як від них вимогали, і тепер нехай вони вимагають відшкодування не від них.4. Так до цього йшлося лише про викрадення жінок від тих і від інших, але після цього завинили далеко більше саме елліни, бо вони почали воювати проти Азії, ніж ті, що воювали проти Європи. Отже, викрадати жінок вважається тепер за справу злочинних чоловіків, але звертати увагу на викрадення жінок і бажати помститися – це так поводяться дурні чоловіки, а розумні ставляться до цього байдуже, бо якби жінки не хотіли, то їх і не викрадали б. Кажуть, що на викрадення жінок із Азії(1) перси не звертають уваги, а елліни з Лакедемонії(2) через жінку вирядили великий флот до Азії і знищили Пріамову державу. Після цього перси стали вважати все еллінське для себе ворожим. Отже, Азію і всі племена, що її залюднюють, перси вважають своїм володінням, а Європу і Елладу відокремлюють від себе.
