позначки, присвячуючи себе богові, то цього раба заборонено чіпати. Цей звичай продовжує існувати так само і в мій час, як існував він і перед тим. Отже, тоді деякі слуги Александра, що знали про цей звичай у святилищі, повтікали, прийшли і сіли там як благальники перед богом і обвинуватили Александра, щоб пошкодити йому, і розповіли про всю історію, що сталося з Єленою, і про образу, яку зазнав Менелай. Ці обвинувачення вони переказали жерцям і сторожеві цього гирла, на ім'я Тоніс (3).
114. Почувши це, Тоніс послав якнайшвидше повідомлення в Мемфіс до Протея і сказав: «Прибув один іноземець, за походженням тевкр, який учинив в Елладі негідний учинок, тобто спокусив жінку людини, яка його пригостила, відвіз її, а разом із нею багато скарбів, і приїхав сюди. Вітри прогнали його далеко від його шляху і викинули його тут у нашу країну. Отже, що нам робити тепер? Чи відпустити його, щоб він цілим і непошкодженим від'їхав, чи відібрати від нього те, що він привіз із собою?» У відповідь на це Протей послав ту людину і сказав їй: «Цього чоловіка, хоч ким би він був, що вчинив такий безчесний учинок на шкоду тому, хто його пригостив, візьміть і приведіть перед мої вічі, щоб я довідався, що він може сказати».
115. Вислухавши цей наказ, Тоніс затримав Александра та його кораблі і потім привів його самого до Протея в Мемфіс, а також і Єлену із скарбами і разом із ними тих благальників. Коли всі вони прийшли, Протей запитав Александра, хто він такий і звідки прибув. Той докладно розповів йому про свій родовід, назвав йому свою вітчизну і ще розповів про свою подорож, звідки той прибув. Після того Протей спитав його, звідки той узяв Єлену. Проте, оскільки Александр намагався в своєму оповіданні обійти відповідь на це запитання і не сказати правди, то його викрили ті, що сиділи в святилищі як благальники, і вони докладно переказали всю історію його несправедливого вчинку. Нарешті, Протей прийняв таке рішення: «Я,– сказав він Александрові,– якби я не вважав за свій священний обов'язок дотепер не вбивати жодного чужинця з тих, яких затягли вітри і вони прибули в мою країну, я покарав би тебе за того елліна, бо ти, найпаскудніший із людей, коли той тебе пригостив, ти учинив найбезчеснішу справу, зблизився з жінкою людини, що прийняла тебе як гостя, і цього тобі було замало, ти закрутив їй голову і забрав її, як злодій, і втік. Навіть і цього було тобі мало, ти ще обідрав дім людини, яка гостинно прийняла тебе, а тепер з'явився сюди. Тепер, оскільки я аж ніяк не бажаю вбивати іноземця, цю жінку і скарби я не дозволю тобі взяти з собою і відійти, але я їх збережу для елліна, якщо він схоче сам прийти і забрати її та їх. Що ж до тебе і до твоїх товаришів, я неодмінно наказую тобі за три дні покинути мою країну і податися до іншої, до якої захочеш, а якщо ти цього не зробиш, я розглядатиму тебе як ворога».
116. Так сказали мені жерці, а Єлена прибула до Протея. Мені здається, що і Гомер чув цю історію. Але, оскільки вона не пасувала до його епічного твору, він використав інший переказ і через це залишив осторонь цю історію, показавши, що він знав і таку розповідь. Це стає ясним із того, що він каже в «Іліаді» (а він ніде не суперечить цьому оповіданню) про блукання Александра, що той, коли викрав Єлену, був далеко віднесений від свого шляху і блукав по різних інших краях, і як він прибув до фінікійського Сідона (про це він оповідає в «Подвигу Діомеда»(1)), і ось що сказано в його віршах:
«… Вишиті гарно узорні лежали її покривала – Виріб «донських жінок, що їх Александр боговидний Сам із Сідону привіз, переплинувши море широке В подорож ту, коли він благородну вивозив Єлену *. Його він згадує й в таких віршах «Одіссеї» (2): «Зевсова донька ті ліки цілющі, для всіх пожиточні, Від Полідамни, Фтона дружини, придбала в Єгипті, Де плодоносна земля розмаїтого родить багато Зілля корисного людям, багато й шкідливого дуже»… ** І ще такі вірші, з якими Менелай звертається до Телемаха: «Я поривався додому, мене ж у Єгипті тримали Вічні боги, бо святої я їм не приніс гекатомби…» З цих віршів стає ясно, що він знав, що Александр заблукав до Єгипту, адже Сірія межує з Єгиптом, а фінікійці, яким належить Сідон, живуть у Сірії. note 1 note 2 117. Згідно з цими віршами ясно також, і цього не можна заперечувати, що «Кіпрії»(1) – це не Гомерів твір, але когось іншого, бо в «Кіпріях» сказано, що Александр із Спарти за три дні прибув до Іліона разом із Єленою, що вітер для нього був ходовий, а море було спокійне, але в «Іліаді» сказано, що, коли він її відвозив, довелося йому поблукати тут і там. Але тепер залишимо осторонь і Гомера і Кіпрський епос. 118. Коли я спитав жерців, чи елліни, коли вони розповідають про троянську війну, кажуть лише легкодумні слова, чи ні. І ось що відповіли на це моє запитання і про це вони довідалися, як вони сказали, від самого Менелая. Після викрадення Єлени прибуло до країни тевкрів численне військб еллінов на допомогу Менелаєві. Це військо висадилося на суходіл, розбило там табір і послало вісників до Іліона, а разом із ними пішов і сам Менелай. Отже, прийшли посланці, зайшли в місто, зажадали видачі Єлени і скарбів, які Александр викрав і втік, і ще зажадали відшкодування злочину, що він його вчинив. Проте тевкри і тоді й опісля повторювали ті самі слова і запевняли під присягою і без присяги, що справді в них нема ні Єлени, ні скарбів(1), яких від них вимагають і обвинувачують, ніби вони їх мають, але що все це є в Єгипті і що несправедливо вважати іх відповідальними за те, що має цар Єгипту Протей. Елліни гадали, що з них глузують, і через це, звичайно, почали облогу і, нарешті, здобули місто. Проте коли і після здобуття міста не було знайдено Єлени, а від троянців вони чули ті самі слова, як і перед тим, тоді, нарешті, елліни повірили першим їхнім словам і послали самого Менелая до Протея. 119. Менелай прибув до Єгипту, проплив рікою вгору і доплив до Мемфіса, розповів про все, як воно було, і одержав і багаті дари і Єлену, взяв її собі незайману і разом із нею всі скарби, що йому належали. Хоч із Менелаєм поводилися так чемно, він повівся несправедливо перед єгиптянами. Він поспішав від'їхати, але його не відпускали супротивні вітри, а через те, що погода протягом багатьох днів залишалася однаковою, він вигадав зробити безчесний учинок. Він захопив двох тубільних хлопців і приніс їх у жертву(1). Коли потім його викрили в цьому негідному вчинку, він, викликавши до себе ненависть, переслідуваний, якомога швидше утік із своїми кораблями до Лівії(2). Про те, куди він вирядився звідти, єгиптяни не могли розповісти. Жерці сказали, що про першу частину їхнього оповідання вони одержали відомості, але про те, що сталося в їхній країні, вони цілком певні. 120. Оце кажуть єгипетські жерці, а я і сам цілком погоджуюся з їхніми оповіданнями про Єлену, маючи на увазі таке. Коли б Єлена була в Іліоні, то її віддали б еллінам, чи хотів би це Александр, чи не хотів. Бо, звичайно, не могли бути настільки безглуздими Пріам та інші його родичі, щоб вони бажали наражати на небезпеку своє життя і життя своїх дітей і саме існування свого міста, або Александр міг жити з Єленою. І, коли дійсно вони мали таку думку протягом перших років облоги, то згодом, коли щоразу, як відбувалася битва з еллінами, багато хто з троянців гинув, коли не було такої битви, щоб двоє чи троє, чи ще більше з синів самого Пріама не було б убито {якщо можна судити на основі творів епічних поетів)(1), за таких умов, я гадаю, що навіть якби сам Пріам жив із Єленою, то він повернув би її ахейцям, коли б ішлося, звичайно, про врятування від цих страждань. Коли до цього додати ще і те, що царська влада не перейшла б до Александра навіть і тоді, якби дуже постарів Пріам, не Александр одержав би владу, а Гектор, старший за нього і зовсім не схожа на нього людина, який став би царем після смерті Пріама, а Гекторові не було б вигідно дати своєму братові можливість робити що завгодно і зокрема тоді, коли через його провину сталося стільки лиха і йому самому і всім троянцям. Вони не віддали Єлени, бо її в них не було, але елліни їм не повірили, хоч троянці казали правду. На мою особисту думку, яку я тут висловлюю, божество саме так усе це визначило, щоб повна загибель троянців показала людям, що за великими злочинами йдуть і великі кари від богів (2). А тут щодо всього цього я висловлюю свою власну думку. 121. Після Протея царську владу, як кажуть жерці, успадкував Рампсініт(1), який залишив як пам'ятник свого царювання пропілеї святилища Гефеста, що обернені фасадом на захід. Перед пропілеями він поставив дві статуї заввишки в двадцять п'ять ліктів. Із цих статуй одну, що стоїть із північної сторони, єгиптяни називають Літо, а другу, що стоїть із північної сторони – Зима (2). Ту, яку називають Літо, їй вони поклоняються і шанують її, а другу, що її називають Зима, вони, навпаки, зневажають. Цей цар, як мені розповідали, мав у своїх скарбницях стільки срібла, що ніхто з царів, які жили після нього, не могли його в 
