Епаф. 154. Іонійцям та карійцям, які подали йому допомогу, Псамметіх дав ділянки, щоб вони там мешкали одні навпроти одних на обох берегах Нілу. Це місце одержало назву Табори(1). І не лише він дав їм ці ділянки, але і виконав всі інші обіцянки, що їм дав. Він доручив їм також виховувати єгипетських дітей, щоб вони навчили їх еллінської мови, і від цих дітей походять теперішні тлумачі(2), що є в Єгипті. Іонійці та карійці протягом тривалого часу жили на тих місцях, розташованих недалеко від моря, трохи нижче від міста Бубастія, на розтоці Нілу, що називається Пелусійським гирлом. За деякий час їх переселив звідти цар Амасій (3) і розмістив їх у Мемфісі і використав їх як охоронців, надавши їм перевагу перед єгиптянами. Після їхнього оселення в Єгипті і через спілкування з ними, ми тепер точно знаємо в Елладі від царювання Псамметіха все, що після відбувалося в цій країні, бо вони були першими іноземцями що оселилися в Єгипті. В тих місцях, із яких їх виселили, ще за моїх років були корабельні(5) та руїни їхніх будинків. Отже, в такий спосіб Псамметіх захопив владу в Єгипті. 155. Я вже багато разів згадував про це пророче святилище в Єгипті, і тепер варто звичайно сказати про нього докладніше. Це єгипетське святилище є храмом Лето і споруджено його у великому місті, при Себеннітському гирлі Нілу, яке можна бачити, пливучи вгору за течією ріки від моря до середини країни. Назва міста, де розташоване пророче святилище, є Буто. Я вже вище згадував цю назву. В цьому Буто є святилище Аполлона та Артеміди. Що ж до храму Лето, де, як я сказав, є центр святилища, то він великий і перед ним пропілеї заввишки в десять оргій. Тепер я згадаю те, що на мене справило найбільше враження серед усіх речей, які дозволено побачити. В цій священній окрузі, присвяченій богині Лето, є храм, споруджений із єдиної і цілої кам'яної брили, як заввишки, так і завдовжки, і його сторони, як заввишки, так і завдовжки, мають одинакові розміри і кожна з них розміром у сорок ліктів(1). Дахом його є також суцільна кам'яна брила з піддашком у чотири лікті. 156. Отже, цей храм із усього того, що відвідувач може побачити в тому святилищі, на мою думку, є найдивнішим. Після нього можна назвати острів Хемміс. Він розташований на глибокому та широкому озері недалеко від святилища в Буто, і єгиптяни кажуть, що цей острів плавучий(1). Як на мене, я признаюся, що не бачив ні як він плаває, ні як пересувається, а коли про це чую, завмираю із здивування, не знаючи, чи справді існує плавучий острів. Певним є те, що там розташовано великий храм Аполлона і там є трійчастий жертовник і на тому острові росте багато плодових і диких дерев. Про те, що цей острів плавучий, у єгиптян є такий переказ, що на цьому острові, який первісно не був плавучий, Лето, одна з перших восьми богів, що мешкала в місті Буто, де, як я сказав, є її пророче святилище, прийняла Аполлона, якого їй доручила охороняти Ісіда. Лето справді сховала його на цьому острові, що тепер став плавучим, і як урятувала його, коли Тіфон нишпорив по всьому світу, бажаючи знайти сина Осіріса. Єгиптяни кажуть, що Аполлон і Артеміда – діти Діоніса та Ісіди, а Лето була їхнєю годувальницею і врятувала їх. Єгипетською мовою Аполлон називається Гором, а Деметра – Ісідою, а Артеміда – Бубастідою (2). З цього міфу, очевидно, Есхіл, син Евфоріона, позичив (3) те, що я наводжу, бо лише він сам в протилежність до своїх попередників-поетів виводить у своїх творах Артеміду, як дочку Деметри. З такої причини, кажуть вони, став плавучим той острів. Оце про нього розповідають єгиптяни. 157. Псамметіх царював у Єгипті п'ятдесят чотири роки(1), а двадцять дев'ять із них він облягав Азот, велике місто в Сірії, і він тримав його в облозі, поки не здобув його і не зруйнував. Азот із усіх міст, які нам відомі, найдовше витримував облогу. 158. Сином Псамметіха був Неко(1), який став царем Єгипту. Він перший почав прокладати канал, що йшов у напрямку до Червоного моря, а згодом прокладання його продовжив Дарій, перський цар. Довжина його була в чотири дні плавання, а ширина така, що в ньому могли рівнобіжно пересуватися дві трієри, що йшли на веслах. Воду в цей канал провели з Нілу і трохи вище від міста Бубастія і вона протікала поблизу Патума (2), міста в Аравії, і вливалася в Червоне море. Спершу прокладання каналу велося в тій частині єгипетської рівнини, що доходить до Аравії і продовжується на півдні цією рівниною до гори, що тягнеться навпроти Мемфіса там, де є каменярні. Як раз біля підгір'я цієї гори проходив канал із заходу на схід, а потім ішов крізь ущелини і від гори скеровувався на південь до того місця, звідки дме південний вітер, до Аравійської затоки. Там, де є найкоротша відстань для переправи з Північного моря до Південного, того, що називається Червоним, від гори Касія, де проходить кордон Єгипту і Сірії(3), звідти до Аравійської затоки в цілому є тисяча стадій. Це найкоротший шлях, але канал був значно довший, бо мав багато закрутів. На той час, коли його прокопували, за царя Неко, загинуло сто двадцять тисяч єгиптян. Неко покинув на середині проведення каналу, бо цьому стало на перешкоді пророкування, що він працює на користь варварам. Варварами єгиптяни називають усіх, хто розмовляє не їхньою мовою. 159. Припинивши роботи для проведення каналу, Неко взявся за підготування військових походів і побудування трієр , як для Північного моря, так і для Аравійської затоки і Червоного моря і їхні корабельні і тепер ще можна побачити. Він використовував ці трієри, де йому треба було, а на суходолі він зіткнувся з сірійцями в Магдолі і переміг їх, а після битви заволодів Кадітом(2), який є великим містом у Сірії. А вбрання, яке він тоді носив, коли відбувалися його завоювання, він послав до мілетських Бранхідів (3) як присвяту Аполлонові. Після того він царював іще в цілому шістнадцять років і помер, передавши свою владу синові Псаммію. 160. Отже, до цього Псаммія(1), коли він був царем Єгипту, прийшли посланці(2) елейців, похваляючись тим, що вони встановили правила олімпійських змагань найсправедливіші та найкращі з усіх, що існують на світі, і вважають, що і єгиптяни, наймудріші люди, не могли б винайти щось краще від цього. Коли елейці, прибувши до Єгипту, оголосили про мету, для якої вони прийшли, тоді цей цар скликав тих, що славилися, як наймудріші серед єгиптян. Зібралися ці єгиптяни і запросили елейців, щоб ті виклали їм усі правила, яких ті додержуються під час змагань. І коли елейці докладно розповіли про все це, вони ще додали, що прибули довідатися, чи можуть єгиптяни винайти щось справедливіше за це. Єгиптяни порадилися і потім запитали елейців, чи їхні співгромадяни допускаються до змагань. Елейці відповіли, що кожен із їхніх співгромадян і всякий інший еллін, який захоче, має право взяти участь у змаганнях. Проте єгиптяни зауважили, що за цими правилами елейці ніяк не можуть забезпечити справедливості. Бо, як вони сказали, зовсім неможливе, щоб вони під час змагань не надали б переваги своєму співгромадянинові і цим не скривдили б чужинця. Але, якщо вони хочуть якнайкраще влаштувати змагання за всією справедливістю і з цією метою прибули до Єгипту, то вони їм радять влаштовувати змагання для чужоземних змагальників і так, щоб жоден елеєць не мав права брати в них участі. Таку пораду дали єгиптяни елейцям. 161. Лише шість років царював у Єгипті Псаммій. Він виступив у похід проти Ефіопії і одразу після того помер. Владу від нього успадкував його син Апріес(1). Він після Псамметіха, його прадіда, був найщасливішим із царів, що царювали до того часу, він був при владі впродовж двадцяти п'яти років, і тоді воював на суходолі проти Сідона і на морі проти Тіра (2). Але сталося так, що його спіткало лихо. А трапилося воно з приводу, що про нього я докладніше розповім у моєму оповіданні про лівійські справи(3), а тут скажу коротко. Отже, послав Апріес проти кіренців своє військо і воно зазнало тяжкої поразки, а єгиптяни вирішили, ніби він винуватий у їхній поразці і повстали проти нього, бо гадали, що Апріес навмисне послав їх на певну загибель, щоб вони там загинули, а він після того надійніше владарював над тими, що залишаться (4). Обурені цим, ті, що повернулися живими та друзі вбитих, рішуче повстали проти нього. 162. Довідавшися про те, що сталося, Апріес послав до повстанців Амасія, щоб той їх заспокоїв своєю промовою. Амасій прийшов до них і постарався стримати їх, відвернути від заколоту, але коли він промовляв, один єгиптянин устав за його спиною і надів на нього шолом, і, надягши на нього, оголосив, що він надів на нього шолом, щоб той став царем. Мабуть те, що сталося, таки хотів і сам Амасій, як це довело і його подальше поводження. Бо скоро його обрали на свого царя єгиптяни, він почав готуватися до походу проти Апріеса. Коли про це дізнався Апріес, він послав до Амасія одного видатного єгиптянина з свого оточення, якого звали Патарбемій і доручив йому привести перед його очі живим Амасія. Коли Патарбемій прибув до Амасія і запросив його прийти до Апріеса (а той був тоді верхи на коні), Амасій привстав і випустив із черева вітер і запропонував Патарбемію взяти оце і віднести до Апріеса. Незважаючи на все це, Патарбемій ще раз запросив його, бо такий був наказ царя, прибути до нього. А той, кажуть, відповів, що вже давно готується прийти і що Апріесові нема чого скаржитися, бо і сам він прийде та інших приведе з собою. Патарбемій із його слів зрозумів, що той гадає зробити і, побачивши підготування, побіг якнайшвидше, бажаючи повідомити царя. Ледве Патарбемій прибув до Апріеса, не привівши з собою Амасія, Апріес, навіть не задумуючись ні на мить, у своєму безмежному гніві дав наказ відрізати Патарбемію вуха і ніс. А коли інші єгиптяни, які ще були на його стороні, побачили одного з найкращих їхніх людей у такий
