Історії в дев'яти книгах. КнигаІІ: Евтерпа

справлялися на о-ві Самофракії, згодом стали другорядними божествами грецької релігії. note 11
52.1. Пеласги шанували безіменних богів, які були втіленнями різних явищ природи. Такі безіменні божества існували первісно і в інших народів, як, напр., в етрусків і в римлян.
52.2. Здається, Геродот забув, що пеласги, на його думку, розмовляли «варварською мовою» (І, 57). Звичайно, грецька назва богів «теой» не пов'язана з дієсловом «тітенай» – «класти», але її етимологію не встановлено.
52.3. Пророче святилище в епірській Додоні було найдавнішим у Греції. В ньому існував священний дуб і жерці тлумачили оракули Зевса, прислухаючись до шарудіння його листя.
53,1. Геродот має тут на увазі Орфея, Мусея, Ліна і Олімпа. Він приписує поетам установлення генеалогій грецьких богів, не сумніваючись у їхній вірогідності.
54.1. Розповідь про заснування пророчого святилища в Додоні – це спроба раціоналістично розтлумачити міф, про який ідеться в наступному розділі. Можливо, тут ідеться про святилище, засноване в єгипетських Фівах греками, котрі твердили, що воно належить богові Амуну.
54.2. Розповідь про жриць у Додоні – це також спроба раціонального тлумачення міфу з заміною надприродного природним.
55,1. Спочатку ці додонські жерці називалися «гіпофетами» і були чоловіками, а згодом уже їх заступили жінки, що стали називатися голубками.
56,1. Те, що Теспротія за давнини називалася Пеласгією, є свідченням перебування в середній Греції пеласгів, про яких неодноразово згадує Геродот.
57.1. Незрозумілу для них «варварську» мову давні греки порівнювали з джеркотанням птахів. Так Есхіл в «Агамемноні» про мову полоненої дочки троянського царя Пріама, пророчиці Кассандри, каже, що вона промовляє варварською мовою, наче ластівка. Раціоналістичне тлумачення міфу про додонських пророчиць могло пов'язуватися з тим, що в Епірі, де була розташована Додона, старих людей називали «горлицями», як і додонських пророчиць.
57.2. Ворожіння за нутрощами жертовних тварин практикувалося в Месопотамії та на Ближньому Сході, звідки воно перейшло і до грецьких жерців. Воно існувало в етрусків, а від них було засвоєно і римлянами. Нічого подібного не було в Єгипті.
58,1. За Геродотом пророчі святилища і урочисті свята з процесіями в Греції походили з Єгипту. Так звані «проагогай» були перенесенням ідола одного якогось бога з його храму до храму іншого бога, або винесення ідола з храму і жертвоприношення, що його супроводжували.
59.1. Тут, як і в інших місцях його твору, Геродот віддає перевагу єгиптянам перед еллінами, бо в еллінів їхні олімпійські свята та піфійські свята справлялися кожні чотири роки один раз, а істмійські та немейські двічі протягом чотирьох років, отже, кожні чотири роки справлялося шість урочистих свят. Геродот не згадує про велике єгипетське свято, що відбувалося на початку поводі Нілу. Це дає привід гадати, що він був у Єгипті вже після початку поводі.
59.2. Бубастіс, тобто місто богині Бастет, яку Геродот слідом за іншими греками називає іменем міста, де її шанували. Місто Бу-Бастет (Бубастіс), або Пер-Бастет, було розташоване на сході Дельти і Геродот мав нагоду відвідати його. На зображеннях богиня Бастет мала голову кішки, тварини шанованої в давньому Єгипті. Греки ототожнювали Бастет із своєю Артемідою, але Геродот, очевидно, зближує її, з грецькою Афродітою.
60.1. Із єгипетських джерел не можна зробити висновку, що в Бу-Бастет, або Пер-Бастет, справлялося якесь велике свято, але таке свято відзначали в Дендерах на півдні Єгипту.
60.2. Можливо, під брязкалом (кроталос) Геродот розуміє характерний єгипетський музичний інструмент систр (сейстрон).
60.3. Число прочан без сумніву значно перебільшено.
61.1. Бусіріс (Бу-Усір) – місто Осіріса (Усіре), головне місто Бусірітського ному (сучасне Абу – Сір – Бана), первісне місце шанування бога Усіре (Осіріса), який згодом став загальноєгипетським богом, владарем країни мертвих і їхнім верховним суддею. Ім'яУсіре входило в назви ще кількох інших міст у давньому Єгипті. Назва міста Бусіріс в грецькому міфі стала ім'ям єгипетського царя, надзвичайно жорстокого. Його зустрів Геракл, ідучи до країни Гесперід по золоті яблука безсмертя і вбив його. Відголосом цього міфу є переказ про подвиг Геракла, який Геродот піддає сумніву.
61.2. Посилання на розд. 40.
61.3. Тут ідеться про Осіріса, ім'я якого Геродот уникає називати. Перебування note 12 карійців у Єгипті засвідчено епіграфічними пам'ятниками. Карійці були найманцями в єгипетських військах.
62.1. Місто Саіс (єгипет. Са) в Дельті, розташоване трохи на схід від Розетського рукава Нілу, центр культу давньої богині Нейт, яку вважали деміургом (творцем всесвіту) і верховним божеством. Як богиня «ткаля» ототожнювана греками з Афіною Палла-дою. Єгиптяни зближували її з богинею Хатхор, а іноді їй надавали властивості богині полювання, як грецькій Артеміді. Вона також зближувалася з Ісідою (Ісе).
62.2. Зміст цього обряду з святильниками був такий: допомогти богині Ісіді відшукати частини тіла Осіріса, порозкидані його ворогом Сетом (Сетхом або Сутехом), який умертвив Осіріса і пошматував його тіло.
62.3. Сіль додавалася для того, щоб олія довше горіла в світильниках.
62.4. Геродот гадав, що Осіріса було поховано в Саісі. Очевидно, він не чув про те, що могилу Осіріса показували в Абідосі (Ібт) в горішньому Єгипті, де також були могили знатних єгиптян.
63.1. Грецька назва Геліополіс («місто сонця»), тобто сонячного бога Ре (Ра) відповідає єгипетській Пер-Ра (Пі-Ра) «дім бога Ре», або Он, на півдні Дельти, на півночі від Мемфіса.
63.2. Грецька назва Буто відповідно до єгипетської «Пе» або «Деп», місто богині кобри Уаджет, покровительки всього долішнього Єгипту, було розташоване на березі Середземного моря в центральній частині Дельти і славилося своїм пророчим святилищем.
63.3. Пампреміс – головне місто Пампремітського ному, локалізацію якого не встановлено. В ньому існував культ богині Таурт (грецька назва Туеріс) в образі гіпопотама.
63.4. Очевидно, Ареєм (Аресом) греки називали бога міста Тініс, їм був Інхар, якого ще називали Онурісом (Ун-ур), і зближали з богом Шу, котрий уособлював простір між небом (богинею Нут) і землею (богом Геб).
63.5. Обряд перенесення ідолів зображується на єгипетських пам'ятниках, а також і обрядовий бій перед входом до святилища.
63.6. Про нешкідливість такої обрядової бійки згадується також у кн. IV, розд. 180. 64,1– Тут Геродот підкреслює побожність єгиптян, протиставляючи їхні обряди обрядам вавілонян та інших варварських народів.
64,2. Існувала певність того, що тварини поводяться так із дозволу богів.
65.1. Про диких тварин Лівії, тобто північної Африки, розповідається в кн. IV, розд. 191. Диких тварин, таких, як хижаки, не було в Єгипті, бо скрізь на берегах Нілу землю було культивовано.
65.2. Це узагальнення не відповідало дійсності. Геродот не розрізнював види шанування тварин, а саме: шанування тварин як гаданих предків – покровителів якоїсь етнічної групи (фетишизм), шанування окремих тварин, що їх уважали за втілення богів, як, напр., биків Апіса, Мневіса, Бухіса та Онуфіса, які для єгиптян були втіленням бога Усіре і, нарешті, шанування цілого виду тварин, птахів, плазунів тощо, як, напр., кішок, присвячених богині Бастет. Саме таке шанування певного виду тварин мав на увазі Геродот.
65.3. За нашими відомостями, таке спадкоємство не було абсолютно обов'язковим.
65.4. Такі обіцянки богам єгиптяни робили для забезпечення здоров'я своїх дітей.
65.5. Про покарання на смерть за вбивство священних тварин повідомляють деякі античні автори (напр., Діодор Сіцілійський).
66,1. У розд. 36 Геродот написав, що всупереч іншим народам єгиптяни на знак жалоби не стрижуть волосся.
67.1. Під час археологічних розкопок у різних краях Єгипту було виявлено багато мумій не тільки кішок, але й інших священних тварин.
67.2. Собаки, шакали та вовки були священними тваринами бога Анубіса (єгип. Ануп), який був пов'язаний із похованнями і якого зображували з головою шакала.