Гістіай, тиран Мілета, мав протилежну думку і казав, що тепер завдяки Дарієві кожен із них став тираном якогось міста (2), але коли буде знищено владу Дарія, і він не зможе залишитися владарем мілетян і ніхто інший із тиранів, бо кожне місто волітиме краще мати в себе демократію, а не тиранію. Коли Гістіай висловив таку думку, то одразу всі ті, що перед тим поділяли думку Мільтіада, пристали до думки Гістіая. 138. Ті, які висловилися за пропозицію Гістіая, це були люди, котрих найбільш шанував цар(1): тирани міст на Геллеспонті – Дафній із Абідо-са, Гіппокл із Лампсака, Герофант із Парія, Метродор із Кізіка і Арістон із Візантія. Ці були з міст на Геллеспонті, а з Іонії були Страттій із Хіосу, Аяк (2) із Самосу, Лаодамант із Фокеї та Гістіай із Мілета. Це була його думка, про яку я згадав, протилежна до думки Мільтіада. З еолійців єдиний, про якого варто згадати, був серед них Арістагор і Кіми. 139. Отже, ті, що прийняли думку Гістіая, вирішили додати до цього рішення такі діла та слова. Вони зруйнували на відстані вистрілу з луку(1), частину мосту, ближчу до скіфів, щоб здавалося, ніби вони щось зробили, хоч справді вони нічого не зробили, і ще аби скіфи не спробували силоміць перейти мостом через Істр (2). І ще вони скажуть, що зруйнують ту частину мосту, яка була з боку Скіфії, бо зроблять усе, щоб задовольнити скіфів. Такі рішення вони доповнили до думки Гістіая, а потім від імені їх усіх Гістіай відповів так: «О скіфи! Ми дякуємо вам за ваші добрі повідомлення, ви прибули своєчасно. Так і ви вказали нам правильну путь і ми зробимо вам добру послугу. Як бачите, ми руйнуємо міст і охоче зробимо все, бо прагнемо своєї свободи. Але поки ми його руйнуємо, ви добре зробите, якщо розшукаєте їх, і коли ви їх знайдете, відплатіть їм і за нас і за вас, як вони заслужили». 140. Так удруге скіфи повірили тому, що іонійці кажуть правду, і повернулися шукати персів, але не спромоглися їх знайти там, де вони пройшли. В цьому завинили самі скіфи, бо вони знищили в тих місцях поживу для коней і засипали воду в криницях. Бо коли б вони цього не зробили то, якби схотіли, легко знайшли б персів. Проте саме тепер їхнє рішення, яке вони вважали за найкраще, їм пошкодило. Отже, скіфи пройшли тими місцями своєї країни, де було досить поживи для коней і досить води, шукаючи там ворогів, гадаючи, що і ті намагатимуться піти цим шляхом. Однак перси дотримувалися того першого шляху, яким вони вже пройшли(1), і так з превеликим трудом досягли переправи. Але коли вони прийшли, вже настала ніч, і побачивши, що міст зруйновано, вони страшенно злякалися, гадаючи, що іонійці їх покинули. 141. Був у Дарія один єгиптянин, що ні в кого іншого не було такого гучного голосу, як у нього. Цій людині Дарій наказав устати на березі Істру і покликати мілетянина Гістіая. Єгиптянин виконав його наказ і Гістіай, почувши наказ Дарія, привів усі судна для переправи війська на протилежний берег і знов налагодив міст. 142. Так перси уникнули небезпеки, а скіфи, шукаючи персів удруге, не знайшли їх і висловили про іонійців дві думки: по-перше, якщо вважати їх вільними, то можна сказати, що вони найбільші боягузи і нікчемники на всьому світі, але якщо їх уважати за рабів, то можна сказати, що в них зовсім рабський спосіб мислення і що їм подобається неволя і вони зовсім нездатні для визволення. Отакі глузливі слова сказали скіфи про іонійців. 143. Дарій, пройшовши через Фракію, прибув до Сеста(1), розташованого на Херсонесі. Звідти на кораблях він переправився в Азію, а в Європі залишив стратегом перса Мегабаза, того, якого Дарій колись високо оцінив, бо сказав про нього в Персії такі слова: збираючись з'їсти гранатові яблука, скоро він розрізав перше з них, як його брат Артабан спитав його, що він хотів би мати в такій кількості, як зернятка того граната. А Дарій відповів йому, що хотів би мати стількох Мегабазів краще, ніж поневолену Елладу. Такою відповіддю він висловив свою пошану в Персії до Мегабаза, а потім залишив його стратегом в Елладі із вісімдесятьма тисячами воїнів. 144. Цей Мегабаз обезсмертив себе серед геллеспонтійців одним своїм висловом, який я наведу. Коли він прибув до Візантія, він довідався там, що калхедонці за сімнадцять років перед тим побудували своє місто. Довідавшися про це, він сказав, що калхедонці на той час були сліпими, бо, якби вони не були сліпими, то не обрали б для себе мало підходящу місцевість для побудування міста, оскільки там у них була інша далеко краща. Отже, цього Мегабаза він призначив стратегом і він усіх тих, що не були прихильниками персів, постарався підкорити. 145. Отже, він займався цими справами, проте саме в той час відбувся ще інший військовий похід у Лівію(1) з приводу, про який я розповім пізніше, бо спершу я розповім про щось інше (2), а саме таке: нащадків аргонавтів (3) було вигнано з Лемносу пеласгами, які викрали з Браврона афінських жінок. Отже, бувши вигнаними ними з Лемносу, вони на своїх кораблях приїхали до Лакедемону, отаборилися на Таігеті і запалили вогні. Лакедемонці побачили їх і послали людину запитати їх, хто вони такі та звідки прийшли. Вони відповіли людині, що їх запитала, що вони походять із роду мінійців, нащадки героїв, які припливли туди на Арго і які пристали на Лемносі і там їх народили (4). Щойно почули лакедемонці про походження мінійців, як удруге послали до них із запитанням, чого вони хочуть і для чого прибули в їхню країну і запалили вогні. Ті відповіли, що їх вигнали пеласгі і через це вони прийшли до своїх предків, бо, сказали вони, не може існувати нічого справедливішого, ніж те, що вони роблять, і що вони хочуть оселитися серед лакедемонців, брати участь у їхніх державних справах і отримати свої ділянки в їхній землі. Лакедемонці погодилися і прийняли мінійців на тих умовах, що ті запропонували. Власне, що спонукало їх так зробити, було те, що на Арго пливли і Тіндаріди (5). Прийняли вони до себе мінійців, дали їм земельні наділи і розподілили їх по філам (6). Ті відразу взяли собі інших жінок, а тих, що привезли з Лемносу, одружили з іншими чоловіками. 146. Проте не минуло багато часу і мінійці підняли голову і зажадали взяти участь у царській владі і почали робити всякі надуживання. Тоді лакедемонці вирішили їх повбивати, позахоплювали їх і покидали У в'язниці. Лакедемонці всіх тих, кого хотіли вбити, вбивали вночі, але ніколи вдень(1). Але, коли йшлося вже про те, щоб їх стратити, жінки мінійців, які були лакедемонськими громадянками і дочками знатних спартанців, попросили, щоб їм було дозволено зайти у в'язницю і кожній порозмовляти з своїм чоловіком. Вони дали їм дозвіл зайти до в'язниці, не підозрюючи з боку жінок ніяких хитрощів. Проте ледве жінки увійшли, як зробили таке: вони передали чоловікам свої вбрання, а від них забрали їхній чоловічий одяг. І мінійці одяглися в жіночі вбрання і удаючи з себе жінок, вийшли з в'язниці і, визволившися в такий спосіб, пішли і вдруге отаборилися на Таїгеті. 147. Саме в той час Тер, син Автесіона, внук Тейсамена, правнук Терсандра і праправнук Полінейка, збирався від'їхати з Лакедемону, щоб заснувати колонію. Цей Тер походив від кадмейців і був із боку матері (1) дядьком Еврістена і Прокла, синів Арістодема. І оскільки ці сини були ще неповнолітні, Тер був опікуном царської родини в Спар-ті. Але коли його небіж став дорослим і обійняв царську владу, Тер не спроможний терпіти, щоб хтось владарював над ним, бо він уже скуштував, що таке царська влада, заявив, що не залишиться в Лакедемоні, але відпливе до своїх родичів. На острові, який тепер називається Тера і які:й перед тим називався Калліста, були нащадки Мембліара, сина Пойкіла, що був із Фінікії. Отже Кадм (2), син Агенора, розшукуючи Європу, прибув на кораблі до того місця, що тепер називається Тера, і щойно він прибув туди, йому сподобався цей острів чи з якоїсь іншої причини вш захотів так зробити, він залишив на острові фінікійців і серед інших також одного свого родича, Мембліара. Вони оселилися на острові, званому Каллістою за вісім поколінь людей перед тим, як Тер прибув туди з Лакедемону. 148. Отже, до них збирався приїхати Тер, маючи з собою людей із різних спартанських філ. І він зовсім не хотів їх проганяти, але вважав їх за своїх близьких родичів і мав намір оселитися разом із ними. І через те, що мінійці повтікали з в'язниці і залишилися на Таїгеті, а лакедемон-ці хотіли їх згубити, Тер попросив лакедемонців простити мінійців, щоб не було вбивства, і пообіцяв сам вивести їх із країни. Лакедемонці погодилися з ним, і він відплив на трьох тридцятивесельних кораблях до нащадків Мембліара, але не взяв із собою всіх мінійців, а лише кількох. Це тому, що більшість із них напали на парореатів і кавконів(1), вигнали їх із їхньої країни, а потім вони розділилися на шість частин і побудували там собі міста Лепреон, Макістон, Фрікси, Піргон, Епіон і Нудіон. Більшість із цих мі-., і(1) за моє життя зруйнували елейці. А острів від свого ойкіста одержав назву Тера. 149. Проте син Тера відмовився пливти з ним і батько сказав, що він залишає його як ягня серед вовків. Від цих слів цей юнак одержав ім'я Ойолік і, я не знаю, як це ім'я за ним залишилося. Від Ойоліка народився Айгей(1), а від нього одержали ім'я айгейди, велика філа(1) в Спарті. Чоловіки цієї філи, оскільки не виживали їхні діти, побудували згідно з оракулом святилище Еріній (3), Лаія і Едіпа. Після того їхні діти залишалися живими. Це саме було і на Тері в нащадків цих чоловіків. 150. До цього місця його оповідання лакедемонці і терайці згідні між собою, але далі, за переказом терайців, сталося таке(1). Грінн, син Айсанія, нащадок цього Тера й цар (2) острова Тери приїхав до
