Арістагора і сказав йому, що їхнього друга міндійця Мегабат зв'язав і мордує. Тоді Арістагор пішов і попросив Перса розв'язати Скілака, але оскільки той не погодився, він сам пішов і визволив його. Довідавшися про це, Мегабат страшенно обурився і розпалився гнівом проти Арістагора. Тоді Арістагор сказав йому: «Яке тобі діло до цих людей? Хіба не послав тебе Артафрен, щоб ти послухався мене і плив, куди я накажу? Що ти втручаєшся до чужих справ?» Так сказав Арістагор. А Мегабат, розлючений цими словами, скоро настала ніч, послав на одному судні людей на Наксос (3), щоб вони з'ясували наксосцям із усіма подробицями, в якому становищі вони перебувають. 34. Наксосці зовсім не підозрювали, що цей похід скерований проти них. Проте, скоро вони про це довідалися, одразу перенесли в своє укріплене місто все своє майно з полів, запаслися їжею та питвом, чекаючи на облогу, і зміцнили міські мури. І вони готувалися, гадаючи, що незабаром буде війна. А ті інші, перепливши кораблями з Хіосу на Наксос, виступили проти ворогів, що вжили оборонних заходів, і протягом чотирьох місяців облягали місто. Проте, оскільки гроші, що привезли з собою перси, було витрачено, а і сам Арістагор додатково багато витратив грошей, а для облоги треба було ще більше, перси побудували для вигнанців із Наксосу укріплення і повернулися в Азію, зазнавши великих збитків. 35. Арістагор не зміг виконати свою обіцянку Артафренові. І ніби мало було цього, від нього зажадали відшкодування за витрати на похід, а крім того, він відчував страх через провал походу і через те, що він посварився з Мегабатом і побоювався, що його позбавлять тиранії в Мілеті. І оскільки він боявся всього цього, він надумав підняти повстання, бо сталося так, що прибув із Сусів посланець від Гістіайя з татуйованою головою і переказав Арістагорові, щоб той підняв повстання проти царя. Отже Гістіай хотів переказати Арістагорові про повстання, і не маючи іншого надійного засобу повідомити його, бо на всіх шляхах була сторожа(1), і через це він обголив голову одного з найбільш вірних своїх рабів, нататуював йому на голові літери, і зачекав, поки в нього знову відросло волосся. І щойно воно відросло, він послав його в Мілет і наказав йому, коли він прибуде в Мілет, сказати Арістагорові, щоб той обголив йому голову і уважно подивився на неї, а ната-туйовано там було, як я уже сказав вище, наказ підняти повстання. Таке зробив Гістіай, бо вважав для себе великим нещастям те, що його тримали в Сусах. А коли б піднялося повстання, він сподівався, що його послали б до моря, але якби в Мілеті не сталося б якоїсь ворохібні, то йому ніколи не довелося б повернутися туди. 36. Так гадав Гістіай і послав вісника. А на той час все це разом сталося з Арістагором. Отже, він почав міркувати з однодумцями і висловив їм власну думку і те, про що його повідомив Гістіай. Отже, коли всі інші одностайно висловилися за те, щоб підняти повстання, логограф Гекатай спершу відрадив їх виступити з війною проти царя персів, перелічивши їм всі народи, на які поширюється влада Дарія, і пославшися на його могутність. Але оскільки йому не пощастило, переконати їх, він дав їм іншу пораду, як їм досягти владарювання на морі з їхніми кораблями. А це, продовжував він, не можна здійснити інакше (бо він знає, що сили мілетян обмежені), ніж захопивши скарби святилища Бранхідів, які подарував йому лідійський цар Крез(1), і тоді він сподівається, що вони стануть владарями моря, і в такий спосіб і вони матимуть досить грошей на воєнні витрати, і вороги не пограбують цих скарбів, а їх було дуже багато, як я уже повідомляв у моєму першому оповіданні(2). Але така пропозиція не була прийнята і, незважаючи на цю пропозицію, було вирішено підняти повстання і одному з них відпливти до Міунта, до війська, що повернулося з Наксосу і перебувало в Міунті, і спробувати захопити стратегів, які були на кораблях. 37. Із цією метою було послано Іатрагора і він хитрощами захопив Оліата, сина Ібанолла(1) з Міласів, і Гістіая, сина Тімна з Термерів (2), і Коя, сина Ерксандра, якому Дарій подарував Мітілену, і Арістагора, сина Гераклейда, Кімая і ще багатьох інших. Отже так Арістагор відкрито виступив із повстанням, маючи на думці багато заходів проти Да-рія. І насамперед він скасував тиранію в Мілеті і завів там демократію з метою, щоб за ним охоче пішли мілетяни, приєднавшися до повстання. Згодом він зробив це саме в усій Іонії. Одних тиранів він вигнав, а інших, яких захопив на кораблях, що брали участь у поході проти Наксосу, він видав городянам, бажаючи, щоб вони встали на його бік, і кожного тирана він видав місту, де той був. 38. Скоро мітіленці взяли Коя, вигнали його з міста і закидали камінням. Проте кімейці відпустили на волю свого тирана і так само зробили з своїми колишніми тиранами більшість мешканців інших міст. Отже, владу тиранів було скасовано в іонійських містах. А мілетя-нин Арістагор, позбувшися тиранів, наказав мешканцям кожного міста обрати стратегів, а сам на трієрі відплив до Лакедемону, бо йому був потрібний сильний союзник. 39. В Спарті(1) Анаксандрід, син Леонта, вже не був царем, його вже не було в живих, а царську владу одержав син Анаксандріда Клеомен, але одержав її не завдяки своїм заслугам, але через своє походження. Анаксандрід мав за дружину дочку своєї сестри і дуже любив її, але в них не було дітей. Через цю обставину ефори (2) запросили його до себе і сказали: «Якщо ти не дбаєш про себе, ми не можемо бути байдужими щодо цього, дозволивши, щоб перестав існувати рід Еврістена. Отже, треба, щоб ти розлучився з жінкою, від якої в тебе нема дітей, і одружився б із іншою, і коли ти так зробиш, спартанці будуть задоволені тобою». Але він їм сказав, що не збирається зробити ні того, ні іншого, ні що вони дали йому добру пораду прогнати жінку, проти якої він не має скарг, і взяти собі іншу, про це він не хоче слухати. 40. Після такої його відповіді ефори і герусія порадилися між собою і запропонували Анаксандрідові таке: «Оскільки ми бачимо, що ти так кохаєш свою жінку, то ти зроби на догоду нам хоча б таке, бо інакше спартанцям доведеться вжити проти тебе інших заходів: ми не вимагаємо тепер, щоб ти прогнав свою жінку, живи з нею так, як ти і досі жив, але крім неї візьми собі ще іншу жінку, щоб та народила тобі дітей». Так вони казали і Анаксандрід погодився з ними, і в нього відтоді було дві жінки і два господарства всупереч звичаям Спарти. 41. Не минуло багато часу, як друга жінка, яка ввійшла в дім, народила цього Клеомена, про якого я згадав. І вона принесла на світ спадкоємця спартанського царя, а водночас перша жінка Анаксандріда, що перед тим не мала дітей, не знаю вже, як це сталося, так було завгодно долі, завагітніла. Але родичі другої жінки почали сумніватися в цьому і казали їй, ніби вона даремно хвалиться, а насправді хоче взяти собі замість своєї чужу дитину. І оскільки вони зняли галас навколо цього, коли наблизився час пологів, ефори, щоб перевірити це, пішли й встали навколо неї і стежили за нею, коли вона народжувала. А коли вона народила Доріея, одразу зачала Леоніда і після нього також і Клеомбро-та. Дехто каже, що Клеомброт і Леонід були близнята. Проте друга жінка, дочка Прінетада, сина Демармена, крім Клеомена, вже не мала більше дітей. 42. Кажуть, що Клеомен не був спокійною людиною і до того ж був дуже оприскливим, а Доріей був у всьому першим серед своїх перевесників і був упевнений, що одержить царську владу відповідно до своєї гідності. Отже з такою певністю, коли помер Анаксандрід і лакедемонці за своїм звичаєм обрали своїм царем старшого з його синів Клеомена, Доріей, страшенно обурений цим і не бажаючи визнати царем Клеомена, зажадав від спартанців людей і вирішив заснувати колонію, не запитавши перед тим оракул від пророчого святилища в Дельфах(1), у якій країні йому слід було заснувати її, і не зробивши нічого з того, що належало зробити за звичаєм (2). І так він обурився, що вирушив на кораблі до Лівії, маючи за своїх провідників кількох терайців . Він прибув до Кініпа і заснував колонію в найгарнішому місці Лівії біля однієї річки. Але за два роки після того його вигнали звідти лівійські маки та карфагенці і він повернувся на Пелопоннес. 43. Тоді один елеонець(1), Антіхарій (2), порадив йому згідно з оракулами Лаія заснувати колонію «у країні Геракла», на Сіцілії, кажучи, що вся країна Еріка належить гераклідам, бо її придбав сам Геракл. Коли Доріей почув це, він вирядився до Дельфів спитати оракул від пророчого святилища, чи він візьме собі країну, до якої він має намір прибути. Піфія дала йому оракул, що він візьме її собі. Тоді Доріей узяв із собою військо, з яким він вирушив до Лівії, і поплив із ним у напрямі до Італії. 44. На той час, як кажуть самі сібаріти і їхній цар Тілій, вони збиралися піти в похід проти Кротона і кротонці дуже перелякалися і попросили Доріея допомогти їм, і коли вони досягли того, що просили, і Доріей узяв участь у поході проти сібарітів, і вони всі разом здобули Сібаріс(1). Так кажуть сібаріти, що це зробив Доріей та його прибічники, але кротонці наполягають на тому, ніби ніхто їм не допоміг у війні з сібарітами, крім елейського ворожбита Каллія з роду Іаміддів, а він утік потай від Тілія, тирана сібарітів, і прибув до них, бо несприятливими виявилися жертвоприношення, які він улаштовував під час війни проти Кротона. 45. Так розповідають кротонці. Кожен із них подає докази, які він має(1). Сібаріти кажуть, що Доріей побудував священну округу і храм, Що стоїть біля сухої ріки (2) Кратія, і він заснував його на честь Афіни Кратії, коли він їм допоміг і заволодів містом. Крім того, як найважливіший доказ вони наводять смерть самого Доріея, оскільки він діяв усупереч оракулові і через це загинув, бо якби він не робив нічого поза своєю основною метою, для якої його було покликано, він оволодів би Ерікі-ною з її країною, оволодів би і
