його зруйнування 510 р. до н. є. Обидва міста були десь на західному узбережжі Італії.21.2. Зв'язки Сібаріса з Мілетом і з Етрурією були торговельними. Мілетяни приставляли товари з Азії та Єгипту, а сібаріти перевозили їх до Етрурії.21.3. Афінський драматург Фрініх (прибл. 540-470 до н. є.)-автор історичної трагедії «Здобуття Мілета», єдиної в такому жанрі в давньогрецькій драматургії. Вона була докором афінянам, які не спромоглися допомогти мілетянам.22,1. Занкла – первісна назва міста Мессани (сучасна Мессіна) на північному заході Сіцілії на березі Сікульскої (нині Мессінської) протоки. Воно було спільною колонією note 2 евбейської Халкіди та італійської Кіми (в Кампанії), але на той час воно, очевидно, вже залежало від дорійського міста Гели на Сіцілії.22.2. На північно-східному березі Сіцілії, де не було зручних гаваней (крім незначних – Міли, Навлох) між Гімерою і Тіндарідою не існувало грецьких колоній, а тому місцеположення «Прекрасного узбережжя» (Кале акте) виявилося підходящим.22.3. Після морської битви при Ладі. Евбейська Халкіда здавна приятелювала з Само-сом і це пояснює, чому самосці охоче прийняли запрошення занклайців.23.1. Епізефірійські Локри (Західні Локри) називаються так на відміну від Опунтійсь-ких та Озолійських у Греції. Це місто було колонією названих грецьких міст.23.2. Анаксілай – тиран міста Регій (Регіон) на протилежному італійському березі Мессінської протоки (494-476 до н. є.).23.3. Гіппократ – тиран міста Гели (498-491 до н. є.). На відміну від нього Скіф (Скютес) називається царем (Басілевс). Гіппократ намагався поширити свою владу на заході Сіцілії. Він не міг пробачити свого союзника Скіфа, через якого він утратив За-нклу. Принагідно слід зазначити, що Скіф, як і Перс, були власними грецькими іменами, їхній зв'язок із відповідними етнонімами виявляється непевним.23.4. Місто в області Акраганта, далеко від Занкли.24.1. Гімера була колонією Занкли.24.2. Самосці зобов'язалися обороняти місто проти Анаксілая, якому пощастило вигнати їх звідти, і він замінив колишню назву міста на Мессану (Мессену), бо він сам походив із Мессенії.25,1. Карію згодом визволив від персів Геракліт унаслідок своїх перемог (V, 121).26.1. Метою Гістіая було використати належний момент, щоб замиритися з Дарієм на основі тих послуг, які він йому зробив, завдавши шкоди іонійській торгівлі і покаравши хіосців, котрі виявили найбільшу відвагу в морській битві при Ладі.26.2. Як загальне слово «поліхне» означає «містечко», а тут і в інших місцях це власна назва.28.1. Тут метою Гістіая було заволодіти золотими копальнями на Тасосі.28.2. Очевидно, на Лесбосі був його штаб і відправний пункт для його військових операцій.28.3. Атарней був переданий персами хіосцям (І, 160).30,1. Саджання на кіл було поширеним видом покарання в персів (III, 159; VII, 238), як і в ассірійців.31.1. Тобто навесні 493 р. до н. є.31.2. Така облава або «прочісування» населення, як про це розповідається тут, звичайно, була неможлива. Оскільки ці острови далі описуються, як процвітаючі, то ясно, що тут є перебільшення.32,1. Це правильно щодо материкової Іонії, але острови не було завойовано ні Крезом, ні Кіром, який не мав флоту, Хіос і Лесбос були захоплені персами перед походом Дарія проти скіфів, а Самос завойовано Камбісом, коли він заволодів Фінікією.33.1. Ідеться вже не лише про береги Геллеспонту, бо міста Перінт і Селімбрія були розташовані на узбережжях Пропонтіди (Мармурового моря), а місто Візантій (Бізантій) на березі Боспору. Селімбрія була колонією мегарців, заснованою до Візантія, колись 660 до н. є.33.2. Це було на Фракійському Херсонесі в найвужчому місці протоки. Мешканці цього міста залишилися вірними персам і це їх урятувало.34.1. Про долонків, крім їхньої назви, мало що відоме. Апсінтії мешкали на півночі від Фракійського Херсонесу і їхня країна простягалася до ріки Гебру, де область навколо міста Айнос називалася Апсінтос.34.2. Ідеться про священний шлях, яким ішли до Дельфів посольства грецьких міст.34.3. Незрозуміло, як долонки могли збочити з шляху до Афін, оскільки дем Лакіадів, де перебувала родина Філіадів, був поміж Афін і Елевсіна.35.1. Це було в перший період тиранії Пейсістрата близько 558 р. до н. є.35.2. Філай був сином Аянта (Еанта). Брати Філай і Еврісак передали острів Саламін афінянам, а Філай оселився в Бравроні, де був дем Філіадів.36.1. Звичайно, з дозволу Пейсістрата, який у такий спосіб позбавлявся небезпечного супротивника і поширив до Геллеспонту вплив Афін.36.2. Цей мур, очевидно, відбудував Перікл, після Деркілід і за візантійських часів імператор Юстініан. note 337.1. Імовірно, Мільтіад хотів захопити фортецю на азіатському узбережжі, як це зробив Пейсістрат із Сігеєм (V, 94).37.2. Тут, очевидно, натяк: первісною назвою Лампсака була Пітіуса, а по-грецькому «пітюс» означало сосна.38,1. Про культ героїв-ойкістів, засновників міст, вже було в кн. V, розд. 47 і 114.39.1. Тобто після 527 р. і перед 510 р. до н. є.39.2. У розд. 103.39.3. Можливо, тесть Мільтіада був царем долонків.40.1. У цьому розділі не все ясно. Те, що Мільтіад утік перед навалою скіфів і що його повернули на Херсонес долонкі, це зрозуміло, а про інше тлумачі сперечаються.40.2. Це здається неможливим, бо похід Дарія проти скіфів відбувся за 20 років до цієї навали. Можливо, скіфи скористалися з тимчасового ослаблення перської держави під час повстання іонійців або це була навала не скіфів, а якихось фракійських племен.41.1. Тобто 493 р. до н. є. Мільтіад утік при першому наближенні фінікійців.41.2. У повстанні іонійців він не брав участі, але він захопив острів Лемнос і на нього наклепали персам (розд. 133).41.3. Острів Імброс захопили перси тоді, коли вони захопили і Лемнос, а коли вони втратили Лемнос, то втратили і Імброс.42,1. За цією угодою заборонялися війни та розбійницькі напади, що могли б статися між містами. Отже, перси встановили мир, якого не досягли між собою іонійські міста.43.1. Тут ідеться про всіх воїнів, а не лише про команду кораблів.43.2. Історик Діодор Сіцілійський (І ст. до н. є.) пише, що поновлення демократії – це була розумна реформа, яку провів Артафрен за порадою Гекатая. Випадок із Гістіаєм довів персам, що не можна довіряти тиранам.44.1. Перське панування в Македонії спочатку мало номінальний характер при Мега-базі (III, 17), але воно стало цілком реальним, коли туди прийшов Мардоній із військом. Очевидно, до 492 р. до н. є. перси не переходили через Стрімон.44.2. Акант (Аканф) колонія андросців на півострові Халкідіка недалеко від того місця, де Ксеркс наказав прорити канал, щоб проминути Афонський мис.44.3. Таке сталося і з залогами перських кораблів у морській битві при Саламіні (VIII, 89). На відміну від грецьких міст Персія була сухопутною державою.45.1. Це фрігійське (можливо також – фракійське) плем'я брігів мешкало між р. Стрімоном і Афонським півостровом. Інші бріги мешкали на кордоні Епіру та Іллірії.45.2. Якщо метою походу було не лише покарання Афін та Еретрії, але і завоювання всієї Греції, тоді Мардоній не досяг цієї мети. Перси, очевидно, вважали, що їхнє панування в Малій Азії буде остаточно закріплено, коли вони також завоюють Грецію. Навіть, якщо грецькі історики перебільшували, все одно втрати, що їх зазнало перське військо під командою Мардонія, були дуже значні. Відклик Дарієм Мардонія пояснюється тим, що було складено нові плани.
