місце, де побудовано святилище Деметри Амфіктіоні-ди. Є там ще місце, де засідають амфіктюни, і ще святилище самого Амфіктіона. 201. Цар Ксеркс отаборився в околицях Трахіна, в Маліді, а елліни на перевалі(1). Це місце більшістю еллінів називається Фермопілами, а місцевими мешканцями та їхні сусідами – Пілами. Отже, в цих місцях отаборилися супротивники і кожен із них був паном: один усієї місцевості на півночі, що простягається до Трахша, а інший – місцевості, що тягнеться звідти на південь. 202. Елліни, що чекали в тому місці на персів, були такі: триста спартанських гоплітів і тисяча тегейців і мантінейців, половина тих і половина цих, із Орхомена в Аркадії сто двадцять і ще тисяча з інших міст Аркадії. Стільки було аркадян. Із Корінфа чотириста, з Фліунта двісті і мікенців – вісімдесят. Усі ці прибули з Пелопоннесу(1), а з Бе-отії – сімсот теспійців і чотириста фіванців. 203. До цих приєдналися запрошені на допомогу опунтійські локри(1) з усім своїм військом і тисяча фокейців. Елліни покликали їх через своїх вісників, сказавши, що вони самі прийшли як передовий загін, а решта союзників очікується з дня на день і що вони в цілковитій безпеці з боку моря, яке охороняють афіняни та егінці і' всі інші, набрані в морське військо, і що їм нема чого лякатися. Адже, казали вони їм, це не бог іде на Елладу, але людина і нема такого смертного і не буде такого, який би від свого народження не зазнав би нещастя і чим знатніша людина, тим більше її лихо. Отже, і той, хто іде, будучи смертним, наражається на небезпеку, що не виправдаються його хвастовиті надії. І вони, почувши ці слова, поспішили на допомогу в Трахін. 204. У всіх цих були свої стратеги від кожного міста, але той, хто користався з загальної поваги і хто був проводарем усього війська, це був лакедемонець Леонід, син Анаксандріда, сина Леонта, сина Еврікра- тіда, сина Анаксандра, сина Еврікрата, сина Полідора, сина Алкамена, сина Телекла, сина Архелея, сина Гегесілея, сина Дорісса, сина Леобо-тея, сина Ехестрата, сина Егія, сина Еврістена, сина Арістодема, сина Арістомаха, сина Клеодая, сина Гілла, сина Геракла. Леонід несподівано став царем Спарти(1). 205. Він мав двох старших братів, Клеомена і Доріея і йому навіть не спадало на думку, що він міг бути царем. Проте, коли Клеомен помер, не залишивши по собі нащадка чоловічого роду, а Доріей уже не жив, бо і він загинув у Сщілії, тоді царська влада перейшла до Леоніда і через те, що він був старший за Клеомброта (бо той був молодшим сином Анаксандріда), а крім того, його жінкою була дочка Клеомена. Тоді він прибув у Фермопіли з трьома сотнями, згідно з законом, яких він вибрав із тих, у кого були сини. Він прийшов, узявши з собою також фіванців, число яких я вже наводив, коли сказав про все його військо. Стратегом фіванців був Леонтіад, син Еврімаха. Леонід навмисне взяв їх(1) із собою з такого приводу: оскільки проти них було висловлено підозру в тому, що вони схиляються на бік мідійців. Отже, він покликав їх на війну, бо хотів довідатися, чи і вони пришлють йому військо, або рішуче відмовляться воювати разом із еллінами. Вони, справді, прислали військо, але щось інше мали на думці. 206. Цей загін спартанці послали з Леонідом як авангард, щоб його побачили всі інші елліни і вирушили б у похід і не перекинулися б на бік мідійців, довідавшися, що вони все відкладають виступ. Але пізніше, бо тоді їм заважали карнеї(1), вони мали намір, коли закінчаться свята, залишити в Спарті тільки сторожу і поспішити якнайшвидше піти на допомогу з усім військом. Такий самий намір мали й інші елліни, бо на той час припали і олімпійські змагання. Вони гадали, що битва у Фермопілах може закінчитися так швидко і тому послали цей передовий загін. 207. Отже, це вони мали на думці. Проте еллінів, які були у Фермопілах, коли Перс наблизився до проходу, охопив великий страх і вони почали радитися, чи слід їм відступити. Пелопоннесці гадали, що краще відступити до Пелопоннесу і там обороняти Істм(1). Проте Леонід, коли фокейці і локри рішуче виступили проти такої думки, вирішив залишитися на своїх позиціях і послати вісників до еллінських міст, щоб вони прислали ще людей на допомогу, вважаючи, що в нього мало війська, щоб відбити мідійську навалу. 208. Поки вони так радилися, Ксеркс послав одного вершника-розвідника дізнатися, скільки там еллінів і що вони роблять. Він чув, коли ще був у Фессалії, що в тому місці зібралося небагато війська і що його очолюють лакедемонці, а на їхньому чолі стоїть Леонід із роду Гераклідів. Коли вершник наблизився до табору еллінів і почав розглядати, він не спромігся побачити весь табір, бо йому не було видно тих, хто перебували по той бік муру, який побудували і охороняли елліни, і він міг лише розглядіти тих, що розташувалися назовні перед муром. Тоді він вирішив, що перед муром були лакедемонці. Щодо інших, то він побачив, як деякі з них управляються, деякі причісуються. Побачивши таке, він не зміг підрахувати, скільки їх там було. Коли він розвідав усе, що спромігся, він спокійно повернувся, бо ніхто не переслідував і взагалі навіть ніхто на нього не звернув уваги. 209. Почувши про це, Ксеркс не міг зрозуміти, що там відбувається, адже ці люди готувалися чи бути вбитими, чи вбити всіх, скільки зможуть. Проте, оскільки те, що вони робили, здалося йому сміховинним, він послав за Демаратом, сином Арістона, який був у його таборі. Той прийшов і Ксеркс запитав його про все це, цікавлячись довідатися, що означає те, що роблять лакедемонці. І Демарат відповів йому: «Чи ти не чув тоді, коли ми вирушили проти Еллади, що я казав тобі про цих людей? Проте коли ти мене чув, ти почав глузувати з мене, бо я казав тобі, що бачу, чим закінчиться цей похід. Адже я, царю мій, всіляко намагаюся завжди казати тобі правду. А тепер почуй це ще один раз. Ці люди прийшли сюди, щоб воювати з нами, щоб ми не пройшли і для цього вони готуються. Я хочу сказати, що такий їхній звичай. Коли наражається на небезпеку їхнє життя, вони опоряджують своє волосся. Знай і це: якщо тобі пощастить підкорити цих і тих, що залишилися в Спарті, тоді, царю, не буде на світі іншого народу, який би підняв руку на тебе і міг би вчинити тобі опір, бо тепер ти виступаєш проти найшля-хетнішого царя, який тільки є в Елладі, і проти найхоробріших людей». Ці слова здалися Ксерксові зовсім невірогідними і він знову запитав, у який спосіб такі нечисленні, скільки їх там є, зможуть воювати з його військом. І Демарат відповів: «Царю мій, якщо ти не переконаєшся в тому, що я тобі кажу, тоді ти вважай мене за брехуна». 210. Так він казав йому, але не переконав Ксеркса. Після цього Ксеркс почекав ще чотири дні, все ще сподіваючись, що елліни відступлять, а на п'ятий день, бо вони не тікали, але залишалися непохитні, що здавалося йому зухвалістю і безумством, він розсердився і послав проти них мідійців і кіссійців із наказом, щоб вони взяли тих живими і привели до нього. Коли мідійці атакували еллінів, багато з них загинуло, проте інші приходили на їхнє місце, вступали в бій і не відступали, незважаючи на великі втрати. Тоді всім стало ясно і навіть самому Цареві, що в нього багато людей, але мужів серед них мало(1). Бій тривав цілий день. 211. Отже, коли мідійців було розбито і вони почали відступати і на їхнє місце прийшли перси, котрих Цар називав безсмертними, з проводарем Гідарном. Цар був певний того, що таким воїнам, як вони, перемога дістанеться легко. Проте, коли і вони вступили в бій із еллінами, вони не досягли більшого, ніж мідійське військо. З ними сталося те, що й із мідійцями, бо вони билися у вузькому місці з своїми списами, що були коротші за списи еллінів і не могли використати своєї числової переваги. Крім того, лакедемонці билися пречудесно. Вони всіляко довели перед людьми, що не знали мистецтва війни, що вони знали його досконало. І саме вони довели це в такий спосіб: щоразу, коли вони поверталися спиною до ворогів, нібито кидаючись навтіки, але зберігаючи свій щільний стрій, варвари, бачачи, що лакедемонці тікають, починали з гучними криками переслідувати їх, але коли варвари до них наближалися, лакедемонці повертаючись до них обличчям, нападали на них і вбивали незліченну юрбу персів. При цьому і серед спартанців були втрати. Нарешті перси, неспроможні, незважаючи на всі свої спроби, вдертися до вузького проходу, нападаючи окремими загонами та в усякі інші способи, відступили. 212. Кажуть, що під час цих атак Цар, який дивився на бій, тричі зіскочував із трону, бо побоювався за своє військо. В такий спосіб відбувалася битва в той день, але і наступного дня варвари не добилися нічого більше. Отже, оскільки їхніх супротивників було мало, перси, сподіваючись, що спартанці були переранені і не зможуть довше чинити опір, відновили свої атаки. Але елліни вишикувалися в кілька рядів і воїни кожного міста билися по черзі, крім фокейців: їх поставили на горі, щоб вони чатували на стежці. І перси, побачивши, що ніщо не змінилося порівняно з попереднім днем, відійшли. 213. Цар не знав, що робити в такому становищі, коли до нього прийшов один малієць, Ефіальт, син Еврідема. Він уявляв собі, що може одержати від Царя якусь велику винагороду і розповів йому про стежку, яка проходила горою до Фермопіл і через це спричинилася до загибелі еллінів, які займали там позиції проти ворогів. Пізніше він злякався лакедемонців і втік до Фессалії, а після його втечі на одній нараді амфіктіонів у Пілаї пілагори(1) призначили за його голову певну грошову суму. За деякий час він повернувся до себе на батьківщину, в Антікіру, і там Ефіальта вбив один трахінець Атенад із іншої причини (2), про яку я розповім
