космічне проміння…
Екран на хвилину погас, тисячі людей, що сиділи просто в повітрі чи стояли під деревами, були глибоко вражені. Їм бракувало сил, щоб ворухнутися.
Тим часом станція продовжувала роботу. Вона віддавала численним стінам горизонтів те, що зібрала протягом свого експериментального періоду. То були захоплюючі мандри по таких віддалених світах, що ця далечінь виходила за межі будь-яких астрономічних обчислень. Але передачі Деми з інших світів ніколи не вичерпувались і не могли вичерпатись. Народжувались і помирали світила, із першої найпростішої білковини встигав розвинутись цілий розумовий світ, а передача якоїсь далекої планети мандрувала від галактики до галактики, щоб нарешті потрапити до антенних полів Деми. Звідси вона полетить далі — туди, де в теплих океанах з'явився перший білок. Доки вона прийде — білок стане розумом і зуміє її прийняти. Мільярди розумних планет, мільярди передач блукають у космосі. Отже, щодня антенні поля Деми приймали якусь нову передачу. А та, яку зараз дивилися фаетонці, була кинута Демою в космос також не одну сотню обертів тому…
Незабаром фаетонці переконалися, що загибель розумних світів не є і не може бути закономірністю. Навпаки, це трапляється дуже рідко, бо розум суспільства майже завжди знаходить у собі сили, щоб подолати патологічні нахили окремих істот.
Форми абсолютної влади бувають на диво різноманітні. Владолюбство міняє відтінки й забарвлення, мов хамелеон. Подекуди воно спричинилося до виродження цілих народів. На планеті Кла з дуже далекої галактики цілі народи жили підводним життям. Вони розвинулися із людей, яким колись не вистачало місця на поверхні. Атомна війна знищила поверхневу цивілізацію, а здичавілі люди-амфібії вже не могли вийти з води, щоб заселити планету: протягом тисяч і тисяч обертів вони втратили легені. Можливо, колись почнеться зворотний процес і на поверхні планети воскресне розумне життя. А зараз там діяла тільки автоматична станція, що кидала свої передачі в космос. Зараз — це сотні мільйонів обертів тому…
Але на більшості планет переміг Колективний Розум. Там люди були прекрасно розвиненими істотами. Там навіть дитина знала більше, ніж знають фаетонські інженери. Там панувала вільна творча думка, рівність і братерство.
Одна з таких планет передавала у Всесвіт, як вона воскресила своє згасаюче сонце. Це була титанічна боротьба цілої планетної системи. Тисячі розумних роботів, які не боялися найвищих температур, спершу побудували навколо сонця кільця потужних реакторів. Щоб створити кільце, використали найближчу до сонця планету, на якій ніколи не було життя, її роздробили на дрібні уламки, що розташувалися навколо сонця так, як уламки розірваного супутника навкого Сатурна. На цих уламках і розмістили безліч реакторів, які мали створити реакцію зворотного порядку.
Потрібна була величезна енергія, яку слід усю разом виплеснути в надра сонця протягом десятимільйонної долі секунди. Це схоже на укол в самісіньке серце, що повертає до життя приречену на смерть людину.
Остання передача також належала до надбань Світового Розуму… Люди, які рятували своє сонце, не самі розробили спосіб його порятунку, вони одержали цей метод з якоїсь іншої Галактики…
Отже, Світовий Розум жив, пульсував, рятуючи свої клітини від загибелі. А гинули тільки ті, що жили замкнуто, ізольовано, їх роздирали власні чвари і незгоди.
Три доби гостювали Лоча, Микола і його дядьки на Материку Свободи. Не все вони встигли оглянути. Не вдалося їм побувати в космічних містах — одразу ж після закінчення свята велетенські будинки-кораблі почали помітно зменшуватись, танучи у просторі, а згодом зникли з очей. Та гості бачили їх дуже близько, коли вони висіли під хмарами, були вражені їхніми розмірами (кожен такий корабель мав добрі квартири для кількох тисяч родин), а з пояснень Ело-першого їм було зрозуміло, що життя космічних фаетонців мало чим відрізнялось од життя на Материку Свободи. Там були свої парки, басейни для плавання, навіть свої заводи, які переробляли сировину, одержану із надр планети. Заводи і запаси сировини містилися на окремих кораблях, їх вистачало на півоберту, потім знов доводилось поповнювати. Із цієї сировини виготовлялось усе: їжа, одяг, вода і кисень…
Гості обідали в палацах страв, що містилися під величезними сферами близько до парків. Страви на диво різноманітні і дуже смачні. На кухні не було ні повара, ні людей, які подавали страви і прибирали посуд: усе тут робив електронний мозок.
Щоб одержати страву, слід натиснути одну із численних кнопок біля твого стола. Через кілька хвилин у столі відкривалися металеві шторки, з'являлися пластмасові посудини із стравами — тут було все те, що ти замовляв.
— Де містяться ваші ферми? — спитав Микола, пробуючи соковите, підрум'янене м'ясо.
— У нас немає ферм. І ніколи їх не було…
Далі Ело-перший розповів, що розводити тварин у їхніх умовах невигідно і неможливо. Щоб нагодувати усіх Громадян Материка Свободи м'ясом дагу, не вистачить місця для спорудження ферм. У державі Безсмертного лише «верхній поверх» споживає м'ясо. У суспільстві, де всі люди рівні, такого не може бути. Отже, довелось іти далі, ніж пішов Ташука, який колись синтезував білок, щоб годувати тварин (а згодом і скотарів). На Материку Свободи фабрики штучного білка стали тільки сировинною базою для виготовлення продуктів харчування. Поряд з ними виросли нові цехи, які із білковини виготовляли м'ясо, що нічим не відрізнялося від м'яса дагу. Технологію розробили вчені за допомогою Пантеону. В її розробці брала участь лише тисяча розумових одиниць — група біохіміків. Основні принципи сформульовані протягом кількох хвилин, а впровадження їх у виробництво зайняло з півоберту. Для цього потрібні живі зусилля вчених, інженерів, конструкторів.
Зате ж яке смачне було це м'ясо! В дагу воно надто жирне й гіркувате. Тут же усувалися всі неприємні присмаки, а електронний повар готував м'ясо за найліпшими рецептами.
Було багато і рослинних страв. Рослини вирощувались аматорами садівництва й городництва по всіх парках і на просторах крижаного океану. Кригу вкривали товстим шаром грунту, обладнували генератор клімату, штучне освітлення — і рослини почували себе так добре, що давали по дев'ять-десять урожаїв на оберт.
Багато рослинних страв виготовлялося на фабриках із штучного білка. Ело-перший давав пробувати їх і ті ж самі страви, виготовлені з білковини, гості намагалися якось розрізнити, але і на вигляд, і на смак страви були однаковісінькі.
Через палаци страв проходили тисячі людей. Винахідливість електронного повара ніколи не вичерпувалась, він задовольняв смаки найвибагливішоі людини.
На десерт Лоча замовила плоди гужа, до яких у своєму саду боялася доторкнутись пальцем. Нічого смачнішого вона не їла за все своє життя!.. Плоди були солодкі, налиті ароматним соком, їх можна їсти самими губами — так вони танули в роті…
Кожен громадянин Материка Свободи мав не менше чотирьох-п'яти професій. Одні будували космічні будинки-кораблі, інші працювали інженерами на заводах штучних страв і фабриках одягу. Фабрик, заводів, електростанцій було дуже багато, всі вони містилися у надрах. І хоч там теж господарював електронний мозок, але пильне людське око завжди було потрібне. В кожної людини робота забирала лише десяту частину доби. Цього вистачало, щоб суспільство забезпечувало себе всім необхідним, збільшувало промислову потужність, устеляло крижані простори океанів теплоізоляційними матеріалами і споруджувало на них житлові квартали.
— Що ж роблять люди у вільний час? — допитувався Микола. — Його так багато…
Ело-перший показав гостям один із численних палаців мистецтва. Він містився в надрах крижаного океану. Тисячі майстерень, де працювали скульптори і художники, мали пластмасові стіни і стелі, а величезний зал, де виставлялися їхні роботи, скидався на ту площу-станцію, якою починався великий континентальний тунель. Це була синя крижана сфера, що переливалася райдужними відблисками, полум'яніла над головою мільярдами голубих зірок. Велике кришталеве царство — царство краси і творчості!
Палац вміщував десятки тисяч людей. Люди оглядали картини і скульптури, сперечалися про їхні вади й достоїнства, розводили цілі дискусії, в які втягувались і художники, і глядачі. У мистецтві розвивалося багато різних шкіл і напрямків, кожна з них доводила, що художня істина належить саме їй, тож дискусії були неминучі. Але жоден з художників не вважав свою творчість єдиною професією — так само, як Ело-перший, що теж мав тут свою майстерню.
