все ательє. Статисти, теслярі, монтери, декоратори, гримери — всі були під владою сміху.
Престо ще кілька секунд стояв, немов уражений громом, потім раптом підняв руки і, стиснувши кулаки, з перекривленим обличчям зробив крок до Люкс. У цю хвилину він був швидше страшний, ніж смішний.
Люкс подивилася на нього, і сміх її раптом обірвався. І так само раптово замовк сміх по всьому ательє. Оркестр давно перестав грати, бо у музикантів, охоплених нестримним сміхом, смички повипадали з рук. І тепер в ательє настала моторошна тиша.
Ця раптова тиша немовби привела Престо до пам’яті. Він повільно опустив руки, повільно повернувся, ледве тягнучи ноги, дійшов до великого дивана і впав ниць.
— Вибачте, Престо! — раптом сказала Люкс, порушуючи тишу. — Я поводилась, як дівчинка, і через мій дурний сміх зіпсовано стільки плівки.
Престо заскрипів зубами: «Вона думає тільки про зіпсовану плівку!»
— Ви даремно вибачаєтесь, — замість Престо відповів їй Гофман. — Я навмисне не припиняв зйомки і зовсім не вважаю плівку зіпсованою. На мій погляд, цей новий варіант кадру біля вікна чудовий. Справді, сміх, нищівний сміх, який не залишає ніяких надій, сміх коханої жінки у відповідь на палке освідчення — хіба для закоханого він не страшніший від найжахливіших мук? Хіба цей сміх не перетворив на мить любов мейстерзингера в пекучу ненависть? О, я знаю нашу американську публіку, публіка сміятиметься, як ніколи. Ці вирячені очі мейстерзингера, розкритий рот… Ви не гнівайтесь, Престо, але ще ніколи ви не були настільки ефектні. І якби я не бачив вас кожного дня, то не зміг би крутити ручку апарата.
Престо підвівся і сів на диван.
— Так, ви маєте рацію, Гофман, — сказав він повільно і глухо. — Це вийшло чудово. Наші американці подохнуть зо сміху.
І раптом, чого ще ніколи не бувало, сам Тоніо Престо засміявся сухим, тріскучим сміхом, показавши ряд дрібних і рідких зубів. У цьому сміху було щось зловісне, і ніхто не обізвався на нього.
УБИВЧИЙ СМІХ
Після цієї злополучної зйомки Престо сів в автомобіль і, за словами шофера, «загнав машину на смерть».
Незадоволення, образа на життя, обурення несправедливістю природи, скривджене самолюбство, муки неподіленого кохання — все, що протягом років збиралось у його душі, прорвалося в страшному виверженні. В шаленій їзді він прагнув знайти заспокоєння, ніби хотів утекти від самого себе.
— Вперед! Уперед! — кричав Престо і вимагав, щоб шофер дав повну швидкість.
І вони мчали по дорогах, немов злочинці, за якими женеться поліція. А за ними і справді гналися. Пролітаючи повз ферми, вони давили гусей і качок, які поважно йшли з сусіднього ставу, і розлючені фермери гналися за ними з палицями, але, звичайно, не могли догнати. Двічі за автомобілем погналися на мотоциклетках поліцейські, бо автомобіль мчав з недозволеною швидкістю і не хотів зупинитися, незважаючи на енергійні вимоги поліцейських. Проте поліцейські мотоцикли не могли угнатися за автомобілем Престо. Це була одна з найкращих у всій країні, найпотужніших машин, зроблена на особливе замовлення Тоніо. Він любив швидкість у всьому.
О п’ятій годині вечора Престо, пожалівши шофера, дозволив зробити зупинку біля придорожнього кабачка і пообідати. Сам Престо не приторкнувся ні до чого і тільки випив глечик холодної води.
І знову почалася та сама шалена їзда, яка тривала вечір і всю ніч. Шофер валився від втоми і, нарешті, заявив, що він засинає на ходу і не ручається, що не розіб’є машину разом із сідоком.
— Уперед! — крикнув Престо, але потім раптом підвівся, сів на місце шофера і сам взявся за руль. — Ви можете відпочити, — сказав Тоніо шоферові.
Той завалився на широке сидіння автомобіля і зразу ж міцно заснув.
А думки Престо мчали з такою ж швидкістю, як машина.
— З цим треба покінчити! З цим треба покінчити раз і назавжди, — шепотів Престо.
Коли шофер прокинувся, було сім годин ранку. Автомобіль стояв біля вілли Гедди Люкс.
— Виспалися? — лагідно спитав Престо шофера. — Я зайду сказати міс Люкс доброго ранку, а ви почекайте тут. Потім поїдемо додому.
Сім годин ранку — надто ранній час для візиту, але Тоніо знав, що Гедда Люкс встає о шостій годині. Вона жила надзвичайно розміреним життям за приписом найкращих професорів-гігієністів, щоб якнайдовше зберегти чарівність молодості і краси — свій капітал, на який вона одержувала такі великі проценти.
Люкс уже прийняла ванну, закінчила масаж і тепер робила легку гімнастику у великій квадратній кімнаті, освітленій зверху, зі стелі. Серед білих мармурових колон стояли величезні дзеркала, які відображали Гедду. У фланельовому ранковому костюмі, смугастих шароварах, коротко підстрижена і гладко зачесана, вона нагадувала чарівного хлопчика.
— Тоніо? Так рано? — сказала вона привітно, побачивши в дзеркалі Тоніо Престо, який підходив до неї ззаду. І, не перестаючи вигинатися, нахилятись і розпрямлятись, говорила далі: — Сідайте. Зараз питимемо кофе.
Вона не спитала, чому він прийшов у такий ранній час, бо звикла до дивацтв Престо.
Тоніо підійшов до великої зручної кушетки, сів на край, але зараз же схопився і почав ходити великими колами по кімнаті.
— Престо, перестаньте ходити, у мене в голові паморочиться, коли я дивлюся на вас, — сказала Люкс.
— Мені треба поговорити з вами, — вимовив Престо, не зупиняючись. — У справі, в дуже серйозній справі. Але я не можу розмовляти, коли ви розгойдуєтесь і присідаєте. Сядьте, будь ласка, на диван.
Люкс подивилась на Престо, кількома стрибками добігла до дивана і всілася з ногами. Престо підійшов до неї і сказав:
— Ось так.
Мабуть, він робив неймовірні зусилля, щоб зберегти повний спокій, не розмахувати руками й ногами, не ворушити туфлеподібним носом.
— Гедда Люкс! Міс Гедда!.. Я не вмію говорити… Мені важко… Я люблю вас і хочу, щоб ви були моєю дружиною.
Зрадницький ніс його почав підніматися вгору і ворушитися. Гедда опустила очі і, стримуючи хвилю сміху, що вже підіймалася, сказала якомога серйозніше і спокійніше:
— Антоніо Престо. Але я не люблю вас, ви це знаєте. А коли немає взаємної любові, то що ж може нас з’єднати? Комерційний розрахунок? Він говорить проти такого шлюбу. Подумайте самі. Мій капітал і мої прибутки такі ж, як і ваші. Мені не бракує грошей, але я не хочу і зменшувати свої прибутки. А шлюб з вами знизив би мій заробіток.
Престо швидко підвів голову.
— Як?
Люкс, уперто дивлячись на підлогу, відповіла:
— Дуже просто. Ви знаєте, що публіка боготворить мене. Навколо мого імені створився свого роду культ. Для сотень тисяч і мільйонів моїх глядачів я — ідеал жіночої краси і чистоти. Але поклонники вимогливі до свого божества. їх пошана має бути виправдана. Юрба пильно стежить за найменшими дрібницями мого особистого життя. Коли я на екрані, останній жебрак має право милуватися мною і навіть уявляти себе на місці героя, який завоював моє серце. І от саме тому я нікому не повинна належати. Юрба, можливо, ще примирилася б, коли б я одружилася з героєм, з чоловіком, що здобув загальне визнання як ідеал чоловічої краси або чоловічих чеснот. Гідним чоловіком для богині може бути тільки бог або, в крайньому разі, напівбог… Якби юрба узнала, що я одружилася з вами, вона обурилася б. Вона вважала б, що це злочинство з мого боку, глузування над найкращими почуттями моїх поклонників. Юрба відвернулася б од мене. А юрба робить успіх…
— І гроші…
— І гроші, звичайно. І я б не здивувалась, якби містер Пітч розірвав контракт зі мною. Я втратила б і гроші, і славу, і поклонників…
— За сумнівне задоволення мати чоловіком таку потвору, як я, — докінчив Престо. — Досить, міс Люкс. Я зрозумів вас. Ви маєте рацію. — Престо раптом тупнув ногою і тонким дитячим голосом закричав: —А якщо у цієї потвори палке любляче серце? Якщо ця потвора вимагає свого місця під сонцем і своєї пайки щастя?..
Цей несподіваний вибух примусив Гедду мимоволі підвести очі на Престо. Ніс його ворушився, наче маленький хоботок, шкіра на лобі то збиралася в зморшки, то розтягувалася до блиску, волосся куйовдилося, вуха рухалися, руки були схожі на поршні парової машини, яка працювала на найшвидшому ходу.
Гедда Люкс уже не могла одірвати погляду від Престо, і вона почала сміятися, спочатку тихо, потім усе голосніше і голосніше.
Неначе повторювалась учорашня «сцена біля вікна» дочки короля з мейстерзингером. Але там усе було навмисне, — так принаймні думала Люкс, — а тут страждання і почуття мейстерзингера були справжнісінькі. Гедда розуміла, що її сміх дуже недоречний і образливий для Тоніо, але нічого не могла поробити з собою. А Престо немовби навіть зрадів цьому сміхові.
— Смійтеся! Смійтесь! — кричав він. — Смійтеся так, як ви ще ніколи не сміялися! Смійтеся! Страшний виродок Антоніо Престо говоритиме вам про свою любов.
І він говорив. Він неймовірно кривлявся. Він пустив у хід весь свій багатий арсенал найрізноманітніших кривлянь і гримас.
Люкс сміялася дедалі більше, глибше, сильніше. Цей сміх уже був схожий на істеричний припадок. Гедда корчилася на дивані в припадку сміху і благаюче дивилася на Престо. На її очах були сльози. Переривчастим від сміху голосом вона ледве промовила:
— Перестаньте, прошу вас!..
Але Престо був невблаганний і невичерпний. Люкс задихалася, знесилена, майже непритомна. Вона схопилася руками за груди, що судорожно здималися від сміху, як людина під час страшного припадку астми.
— Люди нещадні до потворності, хай же й потворність буде нещадна до краси. Моя душа почорніла, мов чорний скорпіон, і стала лютішою від злого горбаня! — кричав Престо.
Гедда Люкс зрозуміла, що він хоче вбити її сміхом. Очі Люкс розширилися від жаху. Руки її тремтіли, вона втрачала свідомість.
Зібравши
