них для свого цирку.
Індуси не дуже охоче погоджувалися залишити батьківщину і вирушити у далеку подорож, але Грігг показував їм на долоні американські долари, пропонував аванси, обіцяв великі заробітки і в такий спосіб підібрав значну екзотичну трупу.
Разом з Четфілдом він уже складав проект ефектного видовища «Таємниці Індії» з розкішною декорацією, мавпами, папугами, буйволами, слонами, крокодилами, факірами.
Одного разу Четфілду потрапив на очі листок місцевої англійської газети, в якій була вміщена стаття під заголовком: «Хто ж, нарешті, він?» У статті говорилося про таємничу літаючу людину, яка час від часу з’являлася то в одному, то в другому місці, безслідно зникаючи.
Четфілд прочитав статтю і, сміючись, передав Гріггу.
— Ось вони, містер Грігг, чудеса Індії! Про які тільки дурниці не пишуть місцеві газети! Очевидно, індійська публіка ще довірливіша і дурніша, ніж американська. На таку газетну вигадку не наважився б, мабуть, жоден з наших журналістів.
Грігг уважно прочитав статтю і сказав:
— Добре було б залучити цю літаючу людину до нашої трупи.
— Ще, б пак! — розреготався Джеме Четфілд.
— Я говорю цілком серйозно, — відповів Грігг. — Мені вже доводилося розмовляти про літаючу людину з деякими із завербованих нами індусів. І вони запевняють, що це не вигадка.
— Але ніхто з них, звичайно, не бачив її?
— Приборкувач змій… ніяк не можу запам’ятати його ім’я, запевняв, що на власні очі бачив літаючу людину, коли та викрала якогось хлопчика з ярмарку і полетіла з ним невідомо куди.
Четфілд недовірливо похитав головою.
Але йому незабаром довелося повірити в існування літаючої людини: на шляху циркового маршруту все більше зустрічалося людей, які запевняли, що на власні очі бачили літаючу людину і навіть вказували місцевість, де вона зараз перебуває. Зацікавлений не на жарт Четфілд розпорядився навіть змінити маршрут, аби тільки розшукати літаючу людину.
Так Четфілд і Грігг зустрілися з Аріелем біля церкви і поговорили з ним спочатку коротко в автомобілі, а потім і грунтовно.
Практичні янкі зовсім не цікавилися, що являє собою Аріель, як він літає, яке його минуле.
Коли б навіть Аріель сам сказав: «Я безплотний дух. Я ангел», Джеме Четфілд, не дивуючись і ні на секунду не задумуючись, відповів би: «Ол райт! Я пропоную вам ангажемент. Які ваші умови?»
З такою ділового лаконічністю Четфілд і говорив з Аріелем.
— Містер… містер?
— Бен, — відповів Аріель.
— Ол райт, містер Бен. Ми зацікавлені тим, що ви умієте літати. Ставайте до нас на роботу. Ви будете літати в Америці і одержувати за це добру винагороду.
Аріель знав, що Америка далеко від Індії. Але за океаном він буде в безпеці. Треба дістати цю самостійну роботу за добровільною згодою і потім прилетіти сюди за друзями. Сама доля йде йому назустріч. І, недовго думаючи, він погодився.
Такою відповіддю містер Четфілд був зовсім спантеличений. Чи не з ангелом, справді, вони мають діло? Погоджуватися, не поторгувавшись, навіть не поцікавившись, скільки йому платитимуть! Невже цей оригінал не розуміє, що він «sans pair», як кажуть французи, не має собі рівного і, отже, може заломити будь-яку суму? А якщо він не ангел і не ідіот, то злочинець, якому хочеться якнайшвидше втекти за океан, куди, очевидно, перелетіти сам він не може. Недарма Грігг говорив про викрадення хлопчика… Та чи не все одно? Головне — можна нажити великі гроші.
Старий, досвідчений Грігг скоріше розгадав Аріеля: цей юнак просто не знає ні життя, ні ціни собі.
— Ну, про умови ми ще поговоримо, — втрутився Грігг в розмову, побоюючись, як би директорський синок сам не навів Аріеля на думку про те, що він унікум. — Про платню ми завжди домовимося.
— Я б хотів тільки…
Четфілд і Грігг насторожилися.
— Що б ви хотіли?
— Перш ніж ми вирушимо за океан, мені хотілося б відвідати два місця… Побачити моїх друзів і… ще одну особу. Причому, можливо, мені буде потрібна ваша допомога…
— Звичайно, певна річ, ми до ваших послуг, містер Бен. Усе, що нам під силу!
— Ну, що ви скажете, містер Грігг? — спитав Четфілд, коли вони залишилися самі.
— Скажу, що ми знайшли скарб, містер Четфілд. Індія — справді країна чудес.
— Треба буде подбати про рекламу, — зауважив Джемс. Реклама була його улюбленою пристрастю.
— Цей пастор не знайшов свого покликання. Йому б цирковим режисером бути. Придумав блискучий номер. Але чому б нам не скористатися цим вшестям для нашої реклами? Треба домовитися з Беном. Нехай до висоти п’ятдесяти метрів він грає на користь пастора, а вище — в наших інтересах. Адже ми купили Бена! Він вихвалятиме з неба наш цирк.
Грігг заперечував, вважаючи цю витівку мало практичною і навіть безтактною. Впертий Джемс наполягав, і Гріггу довелося поступитися.
Старий Грігг мав рацію: ця небесна реклама завдала їм чимало клопоту і неприємностей. Довелось мати справу з представниками церкви й англійської адміністрації.
Зате в іншому питанні Грігг не поступився. Четфілд почав мріяти про те, як вони демонструватимуть в Америці літаючу людину, і захотів телеграмою оповістити Америку про те, що незабаром прибуде літаюча людина. «Світове чудо!»
Грігг, який посивів на арені цирку і прекрасно знав психологію публіки, гаряче заперечував. Звичайно, публіка піде дивитися літаючу людину, як вона ходила дивитися перші польоти на аероплані, і на цьому можна нажити чимало. Проте люди швидко до всього звикають. Хто тепер платитиме гроші за те, щоб подивитися на аероплан у польоті? Те ж саме буде і з літаючою людиною! Хто подивиться на нього один—два рази, втретє вже не піде.
— Але ми встигнемо нажити мільйони! — гарячився Джемс.
— А чому б нам не нажити десятки мільйонів? — заперечував Грігг.
— Як же ви думаєте зробити це? Як хочете використати Бена?
— Насамперед забудьте, що він уміє літати. Не повідомляйте про це в Америку і в дорозі нікому не кажіть. Зрозумійте, публіці набридає все, крім одного — боротьби, змагання, з їх вічною зміною несподіваних ситуацій і невідомістю фіналу. Перед найрідкіснішими в світі тваринами публіка зупиняється лише на хвилини, а на якісь дурні бої півнів ладна дивитися годинами. Пристрасті розгоряються, люди хвилюються, б’ються об заклад.
— Я, здається, починаю розуміти вас. Мабуть, ви маєте рацію, — подумавши, сказав Четфілд.
— На всі сто процентів, — переконано відповів Грігг.
Знайшовши неоціненний скарб в особі Бена, Четфілд і Грігг вирішили передати ведення справ в Індії найстарішому керівникові одного з цирків і негайно разом з Беном виїхати в Америку.
Коли вони виїхали з містечка, загубленого серед гір, полишивши на пастора виплутуватися з становища, Джеме запитав Аріеля, кого він хотів відвідати.
Аріель одверто розповів американцям свою історію. Четфілд був од неї в захопленні і нерідко перебивав Аріеля сміхом.
Грігг думав: «Бен—Аріель, очевидно, жертва чиїхось підступів. Хто знає, може, він син багатих і знатних батьків. Це треба мати на увазі. Лоліта — скороминуче юнацьке захоплення. Чому б і не заїхати до цієї дівчинки-вдови? Кінець кінцем можна взяти з собою Лоліту, Нізмата, Шарада і якось улаштувати їх. Але Аріель хоче побувати в Дандараті і побачитися з Пірсом. Краще цього уникнути. Пірс, очевидно, небезпечний конкурент. Звичайно, вони — Грігг і Четфілд — постоять за Аріеля і не допустять, щоб Пірс заволодів ним. Риск, одначе, залишається риском. Аріель, який так охоче погодився поїхати в Америку, щоб бути якнайдалі від Пірса, сам шукає побачення з ним. Для чого? Аріель каже — щоб довідатися про таємницю свого походження, яку Пірс, безумовно, повинен знати. Нехай так! Але, дізнавшись про своє походження, чи не захоче Аріель повернутися до рідних, замість того щоб їхати в Америку?..»
Своїми побоюваннями Грігг поділився з Четфілдом. Цього разу Четфілд і Грігг швидко дійшли згоди: вжити всіх заходів до того, щоб Аріель не заїжджав у Дандарат і не бачився з Пірсом. А якщо Аріель усе ж побачиться з ним і дізнається про своє походження, то на цей випадок заздалегідь узяти з Аріеля зобов’язання працювати в цирку не менше ніж рік. Тільки при такій умові вони гарантують йому свою допомогу під час зустрічі з Пірсом. Аріель прийняв ці умови.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
«ВСЕ МИНАЄ, ЯК СОН»
Увечері, у вогнях заходу, з’явилося мармурове, золотоверхе громаддя палаців Раджкумара. Побачивши їх, Аріель відчув, як сильно забилося в нього серце. Адже й доля Шьями теж цікавила його. Проїжджаючи мимо палаців, він дивився на балкони, і йому здалося, що на одному з них він бачить Шьяму. Але це могла бути й інша жінка, схожа на неї. Перелетіти відстань од автомобіля до балкона він міг би за одну хвилину, але Четфілд узяв з нього слово не літати, і Аріель стримався.
Ось і озеро, і гай, а за ним — хатина Нізмата. Хвилювання Аріеля посилилось, йому ще більше захотілося шугнути вгору і помчати до своїх друзів.
Щоб не заважати побаченню, Грігг наказав шоферові зупинитися біля мангових дерев, з яких колись Аріель зривав плоди для Шарада.
Аріель вийшов з машини і побачив недалечко Шарада й Лоліту. Не маючи сил стриматися, він побіг, ледве торкаючись ногами землі. Бачачи це, Грігг сказав Четфілду:
— Погляньте, як він біжить! Ми з нього зробимо світового бігуна.
Лоліта й Шарад, які сиділи на східцях ґанку, побачивши сагиба, що швидко наближався, підвелися. Вони не впізнали Аріеля. І раптом Шарад закричав:
— Дада! — І кинувся назустріч другові, але зупинився збентежений: на Аріелі був чудовий європейський костюм, капелюх-панама. Волосся коротко підстрижене.
— Ну, що ж ти? — із сміхом вигукнув Аріель, обняв і розцілував хлопчика, який вчепився в його руку.
А Лоліта, яка теж уже впізнала Аріеля,
