вийшли з готелю.
РОЗДІЛ СОРОК ТРЕТІЙ
ЗНОВУ ОБМАН
У розкішній квартирі багатоповерхового будинку, куди привезла Аріеля місіс Уоррендер, він застав сищика Тутса, Марка і містера Уоррендера, батька викраденої дитини. Батько здавався зовсім приголомшеним, був майже в нестямі. Не встаючи з крісла, він простягнув Аріелю руку — на його обличчі промайнула хвороблива посмішка — і жестом запросив юнака сідати. У нього були енергійні риси обличчя і коротко підстрижене, з сивиною на скронях, волосся.
— Дякую вам, містер, що ви відгукнулися на наше горе. Поговоріть з ними. — Він вказав на Тутса і Марка. — Я… не можу, пробачте.
— Завдання просте, містер, — почав Тутс свої пояснення, — треба тільки діяти швидко і рішуче. Ось план міста, фото білдінга. Хрестиками позначені поверх, квартира, вікно. Вікна завжди відчинені. Ось план квартири…
Тутс коротко, ясно, діловито намітив план дії.
— Якщо сьогодні не повернути дитину до наших рук, завтра вже буде пізно. Ходімо, я покажу вам, звідки ви можете зробити зліт…
З плоского даху, де в Уоррендерів був посаджений сад, Аріель стрімко піднявся по прямовисній лінії.
Він давно не літав і з задоволенням віддався знайомому відчуттю свободи, легкості, простору повітряної стихії. І відмовитись од цього?.. О, коли б можна було занести Лоліту в якусь прекрасну вільну країну з чудовими квітами й деревами… Чому він не заніс її в джунглі? Звив би гніздо на розложистому дереві І жив би з нею і Шарадом.
Але мріяти було ніколи. Внизу вирувало і гуркотіло чуже величезне місто. А над головою в синій безодні неба мирно мерехтіли зорі. Аріель знову поглянув униз. Він бачив, ніби величезний план, острів Манхаттан, розділений на квадратики кварталів з темним прямокутником центрального парку і Бродвеєм, що простягся через місто. Всі береги порізані зубцями доків та пристаней. Ось широкий чорний Гудзон, у якому відбилися вогні безлічі пароплавів і каботажних суден, Лонг-Айленд… Статуя Свободи з невгасимим світлом у простягнутій руці. Вулиці, залиті світлом, здавалися світними. Темними, похмурими скелями височіли хмарочоси. Робочий день скінчився, і світло в їх вікнах було погашене. Численні клерки розійшлися по домівках. Нижні ж поверхи хмарочосів та інших будівель палали вогнями вітрин, реклам, відкидаючи червонуватий відблиск на стіни. На деяких темних хмарочосах зміїлися світлові реклами. Де-не-де у вікнах верхніх поверхів ще горіло світло. Ці вогники здавалися великими зорями, що впали з неба й не долетіли до землі.
А вдалині до обрію простяглася чорна гладінь океану з рухливими зорями пароплавних вогнів. Аріель відчував прохолодне дихання океану і з задоволенням на повні груди вдихав чисте повітря висот.
Він не без зусиль знайшов потрібний хмарочос, поверх, квартиру, вікно і полетів до мети. Це було перше вікно від рогу.
Тутс не одурив: вікно справді було відчинене й освітлене.
Аріель спочатку зазирнув у нього. В добре вмебльованій кімнаті нікого не було.
Тоді він влетів у вікно і опустився на підлогу. Двері прямо і ліворуч. За дверима ліворуч має бути дитяча кімната. Увійти туди, схопити дитину, закутавши ковдрою, щоб не простудити, й вилетіти… Коли хто зустрінеться, ні про що не говорити і діяти швидко, користуючись неминучим замішанням.
Аріель попрямував до дверей ліворуч і тихо відчинив їх. Він побачив дитячу кімнату. В ліжечку лежала дитина, над нею ніжно схилилася молода жінка. Дитина не спала. Вона ворушилася, тихо плакала.
— Мамо, — раптом покликала вона, простягаючи рученята.
Молода жінка взяла дитину на руки і поцілувала з ніжністю матері. Дитина поклала їй на груди голову і обняла рученятами за шию.
— Крихітко моя, не плач, Сем, не плач, дитинко!..
Жінка стояла спиною до Аріеля.
Аріель стояв у цілковитому здивуванні і нерішучості. Він не сумнівався, що бачить біля дитини матір. Але хто ж тоді місіс Уоррендер і про якого маленького Сема вона говорила! Не виривати ж дитину з рук матері! Гойдаючи сина, жінка обернулась і помітила Аріеля. Вона посміхнулася, довірливо пішла йому назустріч, вигукнула:
— Нарешті! Я так чекала вас!..
Аріель остаточно перестав будь-що розуміти. Він непорушно стояв у дверях, не знаючи, що сказати і що робити.
— Сем ще зранку скаржився на біль у голівці, — сказала жінка і простягла Аріелю дитину. — Одне лихо за одним…
Аріель догадався, що його вважають за лікаря. І щоб розплутати хоча б одне непорозуміння, він промовив:
— Пробачте, місіс, я не лікар…
Жінка зблідла, раптом міцно притисла дитину до грудей, відступила на кілька кроків і з страхом спитала:
— Хто ж ви? Як ви увійшли? Чи не від них ви? Не від цих жахливих людей, які хочуть відібрати у мене моє щастя?.. — І вона замовкла, дивлячись на сина тривожним поглядом.
Ні! Аріель був зовсім не здатний для таких справ! І найкраще було б йому повернутися, вибігти в іншу кімнату і вилетіти через вікно, полишивши нещасну жінку з думкою, що все це — галюцинація. Та в Аріеля з’явився здогад, що його обманом втягли в якийсь мерзотний злочин, і йому захотілось узнати правду.
— Вибачте, місіс, не бійтеся мене… Я вам зараз усе поясню. Мабуть, тут трапилось якесь непорозуміння.
— Джордж! — крикнула жінка, тремтячи всім тілом.
Її хвилювання передалося дитині — хлопчик заплакав.
Почулися швидкі кроки, і в кімнату зайшов чоловік середніх літ. Побачивши Аріеля, він зблід, як і його дружина, став між нею і юнаком, немовби захищаючи її, і суворо, майже грубо запитав:
— Хто ви? Що вам тут треба?.. — Потім, придивившись до Аріеля, вигукнув з щирим подивом: — Містер Біной?!
— А ваше прізвище, сер?
— Уоррендер. Чим можу служити?
— Уоррендер? — з таким же подивом вигукнув Аріель. Вони деякий час нерозуміюче дивилися один на одного. Потім Аріель, уже остаточно переконавшись у тому, що його обдурили, вирішив одверто розповісти про все батькам Сема.
— Я повинен поговорити з вами, містер.
І в кабінеті Уоррендера Аріель розповів, як його втягли у цю справу, не сказавши тільки, що він може літати.
— Бандити хотіли використані мою виключну спритність. Я проник до вас… по карнизу з сусідньої квартири. Я надзвичайно радий, що не став знаряддям цих жахливих людей, — закінчив Аріель.
Уоррендер похитав головою і сказав:
— Я вірю вам, містер Біной. Ви були введені в оману і діяли з благородних переконань. Пробачте мені, але, незважаючи на ваш спортивний геній, ви, очевидно, зовсім недосвідчений і малообізнаний з нашою країною юнак. А втім, такий спритний хід міг збити з пантелику і не такого простодушного хлопця… Страшно подумати! Адже коли б випадково дружина не була біля дитини, яка трохи прихворіла, неминуче сталася б катастрофа. Дитина загинула б, наше життя було б розбите. Але ці хитрі і безжалісні люди розраховували на те, що, взявши, вільно чи невільно, участь в одному злочині і тим самим скомпрометувавши себе, ви цілком опинилися б у їхніх руках, стали б їх рабом, їх сліпим знаряддям, бо вони завжди могли б посадити вас на електричне крісло, — звичайний спосіб страти в нашій країні, — зваливши на вас свої злочини. Поліція у них на відкупі… Жахливо! Ще один їхній замах не вдався. Але що буде завтра?
І містер Уоррендер, у свою чергу, розповів Аріелю про кошмар, у якому він і його дружина живуть цілий місяць, показав анонімні листи, в яких бандити вимагали грошей.
— Я переплатив уже немало, але чим більше давав, тим більше вони вимагали, загрожуючи що б там не було викрасти дитину. Із свого особняка я для безпеки переселився сюди. Тут, здавалося мені, треба стежити лише за дверима, не турбуючись про вікна. Я найняв слуг спеціально для нагляду за людьми, які сюди приходять, але хто ручиться, що й серед слуг немає спільників гангстерів — викрадачів дітей? Нам, здається, залишається тільки одне — виїхати з цієї країни! — з сумом закінчив він.
Аріель поглянув на годинник. Було вже близько півночі. Він підвівся.
— Я цілком вірю вам, містер Біной, — сказав містер Уоррендер на прощання. — Бандити так не поводяться. Можете спокійно вийти з моєї квартири. Мушу однак вас попередити, що бандитів не можна зраджувати безкарно. А ви зрадили їх. Життя ваше у великій небезпеці, І найкраще було б для вас негайно залишити Нью-Йорк, а ще краще — зовсім виїхати з Америки.
— Дякую вам за пораду, містер Уоррендер! Я так і зроблю! Ви маєте рацію. В цій країні навіть добрий вчинок раптом перетворюється на жахливий злочин!
І на прощання містер Уоррендер міцно потис руку людині, яка мало не віднесла його сина па страшну смерть.
Вийшовши з кабінету Уоррендера, Аврелій в роздумі попрямував довгим коридором.
Так ось до чого призводить його в цьому жахливому світі здатність літати! Пірс, раджа, пастор, Четфілд, бандити — для всіх він лише знаряддя їх власних корисливих замірів. Тут йому ніколи не вибратися на самостійну незалежну дорогу, не збудувати чесного і спокійного життя.
Чудовий дар, що про нього марять люди в мріях і сновидіннях, перетворюється тут на якесь прокляття.
Ні, швидше тікати з цього міста, від цих черствих, жорстоких людей!
Що ж робити далі?
Його становище дуже рисковане. А що як Уоррендер або його дружина все ж подзвонили в поліцію? До того ж біля білдінга могли чергувати гангстери та їх спільники. І Аріель вирішив вилетіти в одне з вікон, що виходили в коридор.
Аріель швидко летів через місто…
Намітивши найбільш затемнену частину парку, він швидко опустився і вийшов на алею.
Назустріч йому бігло кілька чоловік, що, очевидно, помітили падіння якоїсь речі.
— Хтось упав? — задихаючись спитав один.
— Не хтось, а щось, — відповів інший. — Ви не бачили, містер? — звернувся він до Аріеля.
— Справді, я теж бачив… Он там… Здається, за ґратами біля
