років тому.
— Це коли Рада пішла в підпілля? — припустила Маріка.
— Саме так, — кивнув Стоїчков. — Рада дедалі більше відчувала тиск з боку різних угруповань Конорів, які хотіли перетворити її на арену політичної боротьби й вимагали переглянути Статут, щоб провести до її складу своїх лідерів. Тодішній Голова Ради наважився на крайній крок і ознайомив своїх братів та сестер із Заповітом Конора. Всі вони визнали, що головне завдання Ради — дбати про спільні інтереси нашого роду і сприяти його подальшому звеличенню, а тому одностайно вирішили зникнути й продовжити свою діяльність таємно.
— А архів Старшого Сина знову було засекречено?
— Так вирішили Дванадцятеро Відлюдників: не втаємничувати своїх наступників у Заповіт Конора МакКоя. Як і за попередніх часів, архів Старшого Сина став надбанням лише Голови Ради. Тепер я вважаю, що тут вони припустилися помилки. Якби Ілона знала про Заповіт, то не стала б мовчати. Тоді б ми мали більше часу на підготовку до зустрічі з Послідовниками. — Стоїчков підвівся з крісла. — Зарено, відкривай портал. Ми втрьох ідемо до Зали Дванадцяти.
— На жаль, не можу, — відповіла княгиня, позирнувши на настінного годинника. — До нас прибули посли з Еперу, і о четвертій я мушу бути на прийомі в їхню честь. А знайомство з архівом кількома хвилинами чи навіть годиною не обмежиться.
— Що ж, тоді я піду з Марікою. А для решти призначу на сьогоднішній вечір позачергові збори Ради. Тоді ми без поспіху все обговоримо. Шкода, що Стеніслава з нами не буде — біля найближчого порталу він опиниться лише через три чи чотири дні. Я простежу, щоб йому негайно надіслали звістку, а поки в Раді його замінить Маріка. Це безпрецедентно… Проте й ситуація в нас безпрецедентна.
Княгиня згідно кивнула і з усмішкою глянула на небогу.
Маріка відчула легке запаморочення, уявивши себе в Залі Дванадцяти, за одним столом з Анте Стоїчковим, тіткою Зареною, Арпадом Савичем, Ендре Міятовичем, Драженом Івашком… Тут вона згадала, що віднедавна Флавіан також є членом Ради. Ця думка миттю протверезила її.
— Маріко, — тим часом мовила тітка, — як закінчиш знайомитися з архівом, повертайся сюди й сміливо проходь до спальні — відпочинеш перед зборами Ради. Я подбаю, щоб там нікого не було.
— Дякую за турботу, тітонько, та краще я повернуся до Норвіка.
Княгиня сплеснула руками.
— Що за дурниці! Нікуди я тебе не відпущу. Тепер ти залишишся в мене. У тім світі небезпечно.
Маріка передбачала таку тітчину реакцію. Вона вперто похитала головою:
— Я мушу повернутися.
— Але ж Послідовники, Заборона…
— Все буде гаразд, обіцяю. Зрештою, за шість
Княгиня збиралась була заперечити, але тут утрутився Стоїчков:
— Я згоден з Марікою, Зарено. Поки Рада не розгляне ситуацію й не ухвалить певних рішень, усе має залишатися як раніше. Гм… Тільки от що, Маріко. Ти точно впевнена, що про твій новий портал ніхто зі сторонніх не знає?
— Ніхто, — без вагань відповіла вона. — Аліса сама прибирає в своїх кімнатах, вона не тримає покоївки. Інша прислуга до її спальні та кабінету не заходить.
— А друзі, подруги?
— Хлопців Аліса до себе не водить, а подруги… — Маріка на мить замовкла, згадавши про Джейн. — Відколи я почала будувати портал, до неї не заходили подруги. До того ж ми постійно тримали шафу зачиненою.
— Це добре. Як я розумію, для подорожей між нашими світами ти завжди користувалася своїм мишковарським порталом. Так?
— Так. Лише маминим, і ніяким іншим. А в чому річ?
— Якщо той хлопець, Кейт, служить Послідовникам, то вони, безумовно, знають про давній портал Конора. А шлях між ним та твоїм мишковарським порталом, образно кажучи, вже давно второвано. Із Конорового Заповіту випливає, що Послідовники здатні відкривати чужі портали. І хоч я не уявляю, як можна, навіть відкривши портал Конора, дотягтися до мишковарського, зайва обережність не зашкодить.
— Ви просите вимкнути портал у Мишковарі? — запитала Маріка. Ця ідея їй геть не сподобалася.
— Я не просто прошу, а наполягаю. Не стану навіть переконувати тебе. Ти й сама розумієш, що так буде правильно.
Маріка скрушно зітхнула. Вимкнути портал, означало розірвати його зв’язок з рештою порталів. Такий портал не називали мертвим, бо в будь-який час господар міг його знов увімкнути й під’єднати до „сім’ї“. Проте Маріку, яка ставилася до порталів, мов до живих істот, це мало втішало — адже, вимкнувши свій портал, вона прирече його на тривалу самотність, ізольованість від усього світу, фактично на ув’язнення в чотирьох стінах її кабінету…
— Так, пане Стоїчков, — пересиливши себе, погодилася Маріка. — Портал справді треба вимкнути.
Вона подумала, що варто сходити наостанок у Мишковар, щоб забрати звідти свій халат та книжку для Аліси, але потім відмовилася від цього наміру. Якщо вона знову побачить материн портал, уже приречений на вимкнення, їй стане ще гірше. Знаменитий роман про лицаря Садовану напевно знайдеться і в тітчиній бібліотеці, а халатів у Норвіку не бракує — одним менше, одним більше, без різниці.
Розділ 15
— Ну, нарешті! — полегшено мовив Кейт, коли з-під ґобелена полилося слабке золоте сяйво.
Джейн миттю скинулась і перевела погляд на портал.
— Давно пора, — сказала вона. — А то я вже хочу в… Кейте, ти не прибереш цю штору?
— Не варто, — відповів він. — Гадаю, Маріка звикла зустрічати на своєму шляху ґобелен. А коли його не буде, ще може спіткнутися з несподіванки.
Джейн тихенько захихотіла:
— От було б видовище, якби ця манірна принцесонька гепнулася на підлогу!
Сяйво повільно яскравішало і зрештою стабілізувалося. Так минуло п’ять хвилин. Потім ще десять. Маріка не з’являлася.
— А твоя відьмочка не така вже й вправна, — з відчутною зловтіхою констатувала Джейн. — Он як довго марудиться з порталом.
Кейт пропустив повз вуха сестрині слова. Він був дуже стурбований, його охопило тривожне передчуття. Із записів детектора він знав, що Маріка швидко відкриває портал і ніколи не зволікає з переходом. А зараз коїлося щось незрозуміле…
Втомившись від чекання, Кейт підійшов до порталу й відхилив убік ґобелен. Як звичайно, простір під золотою аркою було затягнено густим білим туманом.
— Виходь же, Маріко! — прошепотів він з притиском, хоча й розумів, що по той бік його не почують. — Ну, виходь!…
Проте Маріка не виходила. У Кейта з’явилася спокуса самому ввійти в портал, але він стримався.
Зненацька арка замиготіла, а туман під нею згустився і набув сизуватого відтінку. Так тривало секунд п’ятнадцять-двадцять, потім портал згас. Миттєво.
— Що сталося? — запитала здивована Джейн.
— Не знаю, — розгублено відповів Кейт. — Мабуть, Маріка передумала. Або її щось затримало. Чи, може, там, де вона зараз, виникли якісь проблеми з порталом.
— То що нам робити?
