Аліса коротко розсміялася.
— Ну, про те, що планую, це велике перебільшення. Я лише занесла його до списку потенційних кандидатів на батьківство.
Маріка трохи помовчала, вагаючись. Нарешті запитала:
— А Кейт у цьому списку є?
— Раніше був, — чесно відповіла Аліса. — Але я викреслила його, коли переконалася, що ви закохані одне в одного.
Гірко зітхнувши, Маріка поклала лікті на стіл і вткнулася обличчям у долоні. Аліса погладила її по голові.
— Прошу тебе, любонько, не впадай у меланхолію. От побачиш, усі ці домисли місіс Волш — чистісіньке безглуздя.
— Вона писала про це так упевнено…
— Вона помилилася, — наполягала Аліса. — Повір мені, Джейн „рожева“ до самих кінчиків волосся. Порівняно з нею, мене можна назвати натуралкою. Скільки її знаю, вона ніколи не цікавилася хлопцями, а з дівчатами спить ще з тринадцяти років.
— У тім-то й річ… — почала була Маріка, та враз осіклася. — Вона пішла з Кейтом до нашого світу. За словами Котятка, вони назвалися чоловіком та жінкою, а в готелі мешкали в одній кімнаті.
— І ти сама сказала, що це правильно, — зауважила Аліса. — Згадай, як ти говорила, що вони вчинили розумно, назвавшись подружжям, а не братом і сестрою. Крім того, Кейт у своєму листі прямо написав, що їм не вдалося повернутися назад через вимкнений портал. А це цілком спростовує версію місіс Волш, що вони з власної волі втекли до світу Конорів.
— Ні, не спростовує, — заперечила Маріка, прибравши руки від обличчя. — Могло бути й так, що Кейт і Джейн чекали на мене в Мишковарі, щоб попросити притулку. І щоб потім оселитися в нашому світі… й жити разом.
— Дурня! — пирхнула Аліса. — Кейт кохає тебе, це очевидно. А ти просто накручуєш себе, забиваєш собі голову нісенітницями. Тепер, коли виявилося, що ви з Кейтом можете одружитися, ти боїшся в це повірити, боїшся розчарування, боїшся…
— Не треба, Алісо! — попросила Маріка з мукою в голосі й підвелася з крісла. — Будь ласка, не треба про це.
Аліса зіскочила зі столу й обняла її. Маріка поклала голову кузині на плече.
— Не треба, так не треба, — сказала Аліса. — Час нас розсудить.
Продовжуючи обіймати Маріку, вона думала про Кейта і Джейн, які зараз їхали через ліси північної Ібрії, прямуючи до столиці країни, Паланти. Із суто егоїстичних міркувань їй слід було б молитися про те, щоб дикий здогад місіс Волш підтвердився — адже Кейт, на відміну від Флавіана, становив для Аліси серйозну загрозу. Познайомившись особисто з ібрійським королем, вона переконалася, що Флавіан ладен задовольнитись і тим малим, що Маріка зможе йому дати, а все її кохання, як і раніше, належатиме Алісі. Зате Кейта Маріка кохала по-справжньому, пристрасно, всім своїм єством, і якщо вони зійдуться, Аліса стане третьою зайвою, просто другом сім’ї.
А проте, Аліса цілком була на Кейтовому боці. Вона любила Маріку і щиро бажала їй щастя. Хай навіть ціною свого власного…
Маріка підвела голову, поцілувала кузину в губи й вивільнилася з її обіймів.
— Піду, мабуть, до батька. Ти зі мною?
— Не зараз, — відповіла Аліса. — Приєднаюся до вас за обідом, а поки попрацюю.
— Гаразд, — сказала Маріка і знов поцілувала її. — А після обіду трохи полюбимося. Хочеш?
— Ще б пак! — усміхнулась вона. — Завжди цього хочу.
— Ну, тоді я ввімкну в гостьовій обігрів.
З цими словами вона вийшла з кабінету, а Аліса влаштувалася за столом і підсунула до себе ноутбук, на клавішах якого були наліпки з літерами грецького алфавіту. Ще при першій їхній зустрічі Анте Стоїчков попросив її укласти словансько-англійський розмовник. Аліса охоче взялася до цієї справи й віддавала їй майже весь свій вільний час — якого вона мала вдосталь, оскільки, всупереч умовлянням Маріки та сера Генрі, таки полишила університет.
Та наразі робота в Аліси не йшла на лад, вона знай відволікалася, поринала в задуму. Всьому виною був лист від місіс Волш, який викликав у Маріки таку гостру реакцію. Аліса, звичайно, не вірила в ту маячню, що буцімто Кейт і Джейн втекли до світу Конорів, щоб жити разом, проте її доймала цікавість: які ж підстави були в їхньої матері, щоб так подумати?…
Зрештою Аліса програла боротьбу з собою й висунула шухляду стола, в якій лежав цей лист. Тобто, лежав раніше — тепер його там не було.
Це нітрохи не здивувало і не збентежило Алісу, а ще дужче розпалило в ній бажання прочитати його. Хвилину чи дві вона сиділа на місці й зосереджено міркувала над тим, де Маріка могла поспіхом сховати листа. Потім встала і впевнено підійшла до книжкової шафи, на одній з полиць якої стояли медичні підручники та часописи. Розкритий конверт знайшовся між сторінками найсвіжішого журналу.
„Даруйте, місіс Волш,“ — подумки вибачилась Аліса, виймаючи з конверта складені втроє аркуші паперу.
Розділ 29
Ґордон Волш зім’яв свою краватку й люто жбурнув її в куток кімнати.
— Ідіоти! Кретини! Боягузи!
Дейна Волш ніяк не відреагувала на цей бурхливий сплеск емоцій з чоловікового боку. За двадцять п’ять років подружнього життя вона вже звикла до його частих нападів люті і навчилася зносити їх спокійно, без нервів. До того ж, щойно Ґордон повернувся зі зборів Курії, де за минулі два тижні, з цілком зрозумілих причин, він стрімко втратив свої колишні позиції. Серед Послідовників навіть почалися розмови про те, що для Північної Європи потрібен новий Куратор. А сьогодні переважною більшістю голосів Курія ухвалила рішення, від якого Ґордон Волш мало не сказився.
— Це неприпустимо! — твердив він, крокуючи по вітальні й відчайдушно жестикулюючи. — Ми не повинні поступатися. Маємо досить важелів впливу, щоб наполягти на своєму. Ці недоумкуваті політики не дивляться далі чергової виборчої кампанії, але ми… Ми мусимо думати про майбутнє — про наших дітей, онуків і правнуків, про все людство. А що ми робимо зараз? Закладаємо бомбу вповільненої дії, от що! Перекладаємо проблему на плечі наших нащадків, а самі вмиваємо руки. Я вже не кажу про те, що ми віддаємо цілий світ на поталу цим мутантам, цим…
Далі Дейна його не слухала. Він говорив, кричав, лаявся, щось доводив відсутнім опонентам, а вона дивилася на нього і все питала себе, чому продовжує жити з ним. Чому не пішла раніше, чому не йде зараз. Їхнє кохання померло невдовзі після одруження, згодом зникла повага, а потім — і рештки прихильності. Залишилася тільки звичка. І ще був син, якого вона не хотіла втрачати… А коли Кейт виріс, було надто пізно починати нове життя.
„Я одна в усьому винна,“ — з сумом думала Дейна Волш. — „Лише я. Якби тоді я наважилась, якби знайшла в собі сили…“
Вона встала з канапи і, урвавши чоловіка на півслові, сказала:
— Я маю справи, Ґордоне. Якщо буду потрібна, шукай мене по мобільному.
Ґордон Волш утупився в неї безтямним поглядом. Захопившись розмовою з самим собою, він геть забув про її присутність.
Не дочекавшись від нього відповіді, Дейна Волш піднялася по сходах на другий поверх і ввійшла до лабораторії. Вона поспішала. При всій зовнішній незворушності, вона була дуже схвильована рішенням Курії. Хоча видавалося малоймовірним, що саме в той час у Норвіку перебуватимуть Кейт і Джейн, така можливість, проте, існувала. Крім того, Дейна не бажала зла ні Алісі, яку знала вже кілька років і яка була кращою подругою її доньки, ні Маріці, з якою вона жодного разу не зустрічалась, але до якої, з незрозумілих їй самій причин, почувала щиру симпатію, ні старому Генрі МакАлістеру, чия вина полягала лише в тому, що
