Заборонені чари

Якийсь час вони обоє мовчали.

— А знаєш, — сказала Аліса. — Оце я поділилася з тобою, і мені стало легше. Було дуже важко тримати все в собі. Ще й постійно боятися, що Маріка утне дурницю, спробує зв’язатися з пані Волш і переконати її надалі приховувати правду про Кейтове походження. Власне, тому я й розповіла тобі — щоб ти мав це на увазі.

— Тепер матиму, — пообіцяв Стен. — Обидва Ключі зберігаються в надійному місці, до них Маріка не добереться. Але про всяк випадок я попрошу Стоїчкова та тітку Зарену посилити заходи безпеки.

— Це буде правильно, — схвалила Аліса. — Та колись ми все ж повернемося до світу МакКоїв. Що буде тоді? Чи ти не пустиш туди Маріку?

— Пущу, — відповів Стен. — З мого боку буде великою дурістю, якщо я спробую тримати її на припоні. Міятович має рацію: це так само небезпечно, як розмахувати червоною ганчіркою перед носом у розлюченого бугая. Гадаю, тоді ми просто скажемо Маріці, що нам відомо про її клопіт, і запропонуємо свою допомогу. Ми обов’язково щось придумаємо. Часу маємо вдосталь.

Три дні тому, з огляду на отриману інформацію про Послідовників, Рада одностайно вирішила відкласти поновлення зв’язку зі світом МакКоїв щонайменше на півроку. Передовсім, слід було дати Послідовникам час заспокоїтися через зникнення Кейта і Джейн, а також упевнитися, що зі знищенням Норвіка вони позбулися присутності Конорів у їхньому світі. Крім того, і це було найголовніше, дізнавшись про справжню природу могутності Послідовників, усі без винятку члени Ради перебували в цілковитій розгубленості. Фактично, ворогом Конорів була не група людей, що називали себе Послідовниками; їм протистояв давній людський страх перед усім незбагненним — але страх до зубів озброєний, здатний не лише огризатися й відбиватися, а й боляче кусатись і стрімко нападати. Цей страх багато що знав і вмів, він був аґресивний і непримиренний. Боротися з Послідовниками, як з окремими особами, було марно. Вони не були незамінні, як Конори, на їхнє місце могли прийти інші люди — з належною освітою й відповідними розумовими здібностями. А таких людей у світі МакКоїв було багато мільйонів.

Попервах дехто з Ради бачив вихід із ситуації в цілковитому викоріненні стародавніх знань — головної зброї Послідовників. Проте Кейт, до якого звернулися за консультацією, назвав цей задум нездійсненним. З ним погодились і Маріка з Алісою. За їхніми словами, тамтешнє суспільство досягло такого рівня розвитку і має такі потужні інформаційні технології, що знищити ті або інші знання, навіть доступні лише вузькому колу обраних, просто неможливо.

Тому Рада зайняла вичікувальну позицію. Одні сушили собі голову над цією проблемою в пошуках прийнятних шляхів її вирішення, а інші, зокрема Стен, змогли цілком зосередитися на не менш важливій задачі — здобуття Конорами верховної влади в Імперії. Одначе думка про Послідовників, що гострили на них зуби з іншого світу, нікому не давала спокою, і за ці кілька днів навіть такі запеклі прибічники самоізоляції, як Любомир Жих та Міла Танич, усвідомили марність своїх сподівань, що, відгородившись від небезпеки, вони зможуть повернутися до колишнього життя. Тому всі й раділи наявності Ключів, які дозволять їм повернутися до світу МакКоїв і, принаймні, бути в курсі того, чим займаються їхні найлютіші вороги…

Розділ 37

Будильник задзвонив за десять хвилин до півночі.

Маріка ще не спала. Вона швиденько вимкнула дзвінок, підтяглася й сіла в ліжку. За її командою, у люстрі впівсили загорівся магічний світильник.

Кейт, що лежав поруч з нею, міцно спав і навіть не ворухнувся — ні від світла, ні у відповідь на жваве дренчання будильника. Чверть години тому Маріка навела на нього сонні чари — і зробила це дуже неохоче, бо ще не погамувала свою жагу до любощів. Їй узагалі ніколи не було забагато, і часом вона мало не доводила Кейта до виснаження. Він ласкаво називав її своєю маленькою німфочкою і напівжартома, напівсерйозно стверджував, що навіть за всього бажання не зможе зраджувати її — йому просто забракне сил на інших жінок. Вона нітрохи не ображалася і сприймала це як комплімент.

Ще хвилину Маріка просиділа в ліжку, ніжно дивилася на Кейта і думала про те, що їй пощастило набагато більше, ніж її матері. Вона не лише зустріла чоловіка своєї мрії, а й стала його законною дружиною. І в неї немає причин соромитися свого кохання — адже тепер воно освячене Небесами й визнане людьми. Це підтверджувала й обручка, яку Маріка носила майже весь час, знімаючи лише тоді, коли покидала королівське крило, щоб пройтися по території Флорешті або вирушити на верхову прогулянку довколишнім лісом. Ніхто, за винятком обмеженого кола втаємничених, поки не знав, що вони з Кейтом одружені, і до пори до часу це мало залишатися в секреті. Слуги в королівському крилі замку були чудово вишколені, не потикали носа в панські справи й міцно тримали язика на зашморзі; а за межами крила, у присутності звичайної челяді та ґвардійців, Маріка та Кейт поводились обачно й не виказували своєї близькості…

Маріка нахилилася, поцілувала сплячого Кейта в скроню, потім вибралася з ліжка і стала вдягатися. О пів на першу за ібрійським часом вона мала бути в Мишковарі, добре що для цього їй не доведеться звертатися до Стена — ще три тижні тому він зважив на її прохання й надав їй вільний доступ до свого порталу. Час від часу Маріка відвідувала Мишковар, щоб узяти ті чи інші свої речі — одяг, прикраси, книжки, — або просто подивитись у вікно на рідне місто, за яким дуже скучала.

Останнього разу вона була вдома сьогодні вдень. Прийшла сама, без Аліси, Кейта чи Мірчії, оскільки не збиралася оновлювати свій ґардероб у Флорешті, а лише хотіла взяти книжки з алхімії. В молодості її батько закінчив хімічний факультет університету і тепер вирішив трохи просунути тутешню науку. Проте спершу йому треба було ознайомитися з уживаною в цьому світі термінологією, певніше, освіжити її в пам’яті — колись він уже ділився своїми знаннями з Марічиною матір’ю, яка, крім усього іншого, захоплювалася цією наукою.

Більшість трактатів з алхімії зберігалися в головній бібліотеці Мишковара, де Маріка, зі зрозумілих причин, з’являтися не могла, тому вирішила обмежитися тими кількома книжками, що були в її кабінеті. Вже звично пройшовши через братів портал, вона відразу попрямувала до себе — а там на неї чигала величезна несподіванка.

На своєму письмовому столі Маріка побачила наручний жіночий годинник і аркуш тамтешнього паперу, списаного вже знайомим їй каліграфічним почерком:

Леді Маріко!

Передовсім, прошу вас не турбуватися. Шлях до вашого світу знають лише двоє людей — я і один мій добрий друг, якому я цілком довіряю. Нам нарешті вдалося ввімкнути ваш портал…

На цьому місці Маріка перервалася, мерщій підбігла до порталу й переконалася, що він справді в робочому стані. Її аж пойняв жах на думку, що Послідовники виявилися ще могутнішими, ніж розповідав про них Кейт. А досі вона вважала, що він навіть трохи перебільшує їхні можливості, щоб відбити в Конорів бажання потикатися до світу МакКоїв…

Далі в листі йшлося:

…але ми зробили це без лихих намірів щодо вас та ваших родичів. Ми просто хочемо поговорити з вами.

Певна річ, ви можете зруйнувати свій портал, і тоді вже ні ми, ні будь-хто інший з Послідовників не зможе потрапити до вашого світу. Проте я благаю вас не поспішати і повірити в нашу добру волю. Сподіваюся, Кейт і Джейн зможуть поручитися за мене — а я, в свою чергу, ручаюся за того чоловіка, про якого згадувала вище.

Я прошу вас про зустріч і запевняю, що в цьому немає ніякого підступу з нашого боку. Приведіть з собою всіх, кого вважатимете за потрібне. Я чекатиму на вас та ваших товаришів у цьому кабінеті щоночі від дванадцятої до пів на першу за моїм годинником, якого я додаю до листа, оскільки ваш настінний (як я зрозуміла, він був покликаний показувати час в обох наших світах) зупинився.