про гномів та різну таємничу нечисть.
Ставні ялини та кедри стережуть похмуру тишу, яка панує в глибоких урвищах. По схилах ярів стримлять гострі верхівки скель, і довгі коси світлих лишайників та мохів коливаються під вітром, наче невидима рука грає ними, погладжує їх і чеше. Сонячне світло, сто крат заломлене й відбите кронами дерев, просякає на землю вже лише як зелений присмерк.
Надвечір останні промені сонця помалу ковзають по горбатій горі, і гострі кам'яні верхівки, здається, зовсім міняють свій вигляд. Мертво відсвічує срібляста патина лишайників, переплетена тонкими пасмами іржавих ниток, розкиданих між зморшками скель. Тіні ростуть, витягуються, наче довгі знаки оклику, падають у заглибини і ще більше підкреслюють зморшкуватість обгризеної часом і негодою скелі.
Ріка Алхан, яка протікає біля підніжжя скелі, темною стрічкою в'ється навколо гори, і коли барви згасають, лишайники та мохи все ще віддзеркалюються в її гладіні, освітлені тьмяним відблиском померхлого сяйва небосхилу.
З безмежного мовчазного моря лісів, крізь які тече ріка, віє холодний вітер, несучи гострий запах тайги. Темна ніч. Тільки довгі волокнисті вії на скелі флуоресціюють і розсуваються, наче завіси, щоб випустити тихих нічних літунів: сов, пугачів та кажанів. Вони вилазять із тріщин та нір у скелі й тихо шугають у безмовний простір. При місяці гора ще дивовижніша — гострий контраст синюватого місячного світла й тіней утворює на скелях та в урвищах химерні образи.
Давно вже немає тут шаманів, а ріка, як і раніш, обмиває підніжжя гори. І ніч також не перестає творити свої дивні чари. Якщо ми станемо тихо на скелі, то побачимо безшумних нічних літунів. Один з найбільших крилатих володарів пітьми — пугач здивує вас своїми незвичайними діями: він ловить рибу, та ще й як спритно! Тихо вночі. Риба безтурботно плаває на мілині, нагрітій вдень сонцем, вона певна, що в пітьмі світ, який схилився над гладінню ріки, нічим не загрожує їй. Але пугач, як відомо, бачить навіть у пітьмі те, що потрібно йому для їжі…
Як справжній рибалка, він зовсім не боїться змокнути. Птах стоїть непорушно у воді, іноді присідає, розчепірює крила, занурює їх у воду й утворює таким чином загату. Тільки-но якась рибина наштовхнеться на несподівану перепону, як пугач блискавично хапає її дзьобом. Що під час ловів пугач замочить і голову — то байдуже. Упоравшись із здобиччю, він знову розчепірює крила й ловить далі. Велику рибу пугач відносить на берег — не водою, а безшумно злітає в повітря й приземляється на суходолі. Потім він повертається назад і наполегливо рибалить далі.
Не знаю, чи є ще десь такі пугачі, але запевняю, що в тайзі взагалі багато що робиться зовсім не так, як в інших місцях. Навіть кровожерні хижаки тайги час від часу стають вегетаріанцями. Я, звичайно, не хочу цим сказати, що вовки їдять сіно, а тигри пасуться на луках, мирно ремигають і ніжаться у затінку дерев. Таких чудес не буває навіть у тайзі.
Але за певних обставин хижаки з насолодою споживають рослинну їжу…
Далеко за пишнобарвною горою на темному тлі світяться сосни — тайгові чепурухи. Там ясно й весело, бо сонячні промені, пронизуючи зелене шатро віття, сягають до землі, яку щедра природа помережила яскравими орнаментами з барвистих квітів, ягід і кущів. Тут щебече незліченна армія птаства, що гніздиться в чагарниках та підліску. Повсюди тут шумно й жваво, і в людини аж серце тріпоче, коли вона йде по зеленому килиму трав, де шастають різні гризуни та полівки. Звірятка зводяться на задні лапки й цікаво дивляться вслід людині, яка прийшла сюди.
Зеленява темрява пралісів часто облямовує обрій, наче зловісна грозова хмара, і звідси, з ясних місць, здається, що зарості та хащі плинуть у тьмяно виблискуючому сріблі, бо до химерної гри барв домішується ще блиск мільйонів стебел трави.
Життя в тайзі було підпорядковане, особливо раніше, законові, який створила сама природа. Іноді природа правила цілком самостійно, іноді в її дії втручалася людина, яка, однак, за часів царату не мала змоги зробити в житті тайги якісь істотні зміни.
В багатьох місцях праліс лишився недосліджений, покинутий сам на себе, і прогресивні дослідники зі своїми скромними засобами — а часто і з небезпекою для життя — продиралися крізь зелене море дерев, щоб оглянути глухі ліси, сопки, мочари, ріки, озера, та гори.
Золото приваблювало до тайги золотошукачів та авантюристів, підприємці організовували в деяких місцях факторії, скуповували жовтий метал у змучених, виснажених людей, які добували його в надзвичайно важких умовах. Разом з цим підприємці систематично грабували місцеві племена та національні меншості, забираючи в них коштовну хутровину й даючи їм натомість дешеві знаряддя, непридатну зброю, горілку та необхідні продукти. В деяких місцях далекого Сибіру дзвеніли кайдани жертв царського свавілля — засуджених на каторгу людей, що працювали в шахтах, приковані до знарядь, якими вони добували руди, дорогоцінні метали та інші корисні копалини. В глухих селищах жили політичні засланні — сувора тайга здавалася царським сатрапам цілком придатним місцем для поступового знищення противників самодержавства.
До Жовтневої революції по всій Росії тайга мала славу краю знедолених. Проте вона була не тільки острахом для невдоволених і принадою для авантюристів та безжальних здирників-купців, тайга приваблювала до себе деяких натхненних дослідників та мисливців. Загалом же, якщо не брати до уваги безжального винищення соболів, ведмедів, бобрів, сріблястих і полярних лисиць, видр та інших цінних звірів, тайга лишалася незайманою.
Зелене царство хвойних і листяних велетнів, потвор, недорозвинених і карликових дерев пережило віки, утримало своє суворе панування, але життя в тайзі змінилося. Змінилися й люди, котрі стали господарями своєї землі і всього її багатства.
В епоху п'ятирічок у тайзі завирувало кипуче життя. В найвіддаленіших куточках тайги тепер гуркочуть різні машини, вгризаються стальними щелепами в грунт, пережовують його й вибирають звідти дорогоцінні метали, корисні копалини або добувають деревину, будують автостради. Повітряні простори над зеленим морем дерев борознять літаки, і в найглухіших місцях працюють гідрометеорологічні, гідрологічні та інші дослідні експедиції й станції, які позбавляють тайгу ореолу таємничості та жахів і роблять її доступнішою. Ці дослідники є авангардом армії техніків, агрономів, мисливців, лісничих, металургів і будівників. Усі вони добувають величезні багатства, які тисячоріччями стерегла тайга. В просторих заповідниках живуть і розмножуються тварини, яких колись так нещадно винищували, що вони майже зникли.
Повсюди точиться боротьба, і тайга дарує життя та засоби існування відповідно до сили, спритності, кмітливості й наполегливості. І лише у виняткових випадках і в певну пору року під кронами могутніх дерев панує мир. Та й то тільки під кронами певної породи дерев. Ці дерева — кедри, російські кедри, зовсім не схожі на кедри ліванські або гімалайські. Сибірський кедр подібний до сосни, проте відрізняється від неї зовнішнім виглядом. І взагалі це дерево не мало б ніякого значення і не варте було б уваги, коли б не його шишки. Вони набагато більші, ніж соснові, а зернятка в них схожі на малі горішки. Шишки падають на землю, і їх зернятка правлять за їжу всім тайговим тваринам і людині.
В час, коли на кедрах дозріває, багатий урожай, ведмеді, росомахи, рисі, лисиці, глухарі, тетерюки і незліченна армія різних нориць та гризунів набивають собі шлунки малими горішками. Птахи та тварини розсівають насіння красенів кедрів: ніби в подяку за надану їм їжу, вони розносять кедрові горішки по всій тайзі. Щоб привернути до себе щонайбільше зацікавлених, кедр надав своїм горішкам чудового смаку і виняткової поживності.
На пристойній відстані од ведмедів ласують горішками олені, лисиці, куниці, миші, дикі кабани та найрізноманітніше птаство. Інколи навіть барс бере участь у цій учті, а деякі тайгові мисливці твердять, що й тигри, щоб урізноманітити своє меню, їдять кедрові горішки. Це справді дивне видовище: така різнорідна компанія хижаків і травоїдних тварин, замість того щоб жерти одне одного, ласує вкупі малесенькими горішками.
Люди також приділяють цим малесеньким плодам багато уваги та часу. Мешканці селищ у дрімучих лісах Сибіру організовано збирають кедрові шишки. І не тільки на землі. Вони вилазять по них на дерева і роблять це з такою спритністю, що їм позаздрив би будь-який акробат. Молодіжні бригади збирають восени врожай шишок за наперед установленим планом.
Здебільшого транспортування шишок до селищ та їх подальшу обробку організовують тайгові мисливські кооперативи, до яких належать збирачі.
З достиглих шишок горішки вилущуються самі, а недостиглі для цього доводиться пряжити. Горішки з пряжених шишок дуже смачні і мають специфічний присмак кави, проте зберігати на складах можна лише
