Аж мені так стало млісно,

Що я хап його, й незвісно,

Як він став без голови.

Ну, а Цап! Скажи, будь ласкав!

Він на мене в суді траскав:

«Винен, винен! Най умре!»

А як я вспів відбрехатись,

То він лізе цілуватись!

Най же чорт його бере!

Що ж, мій гріх, а його шкода.

Вбійство, пімста - се ж є мода

Скрізь загальна у звірів.

І сам цар грабує чисто,

А не хоче особисто,

Шле медведів і вовків».

І всміхнувсь Микита стиха,

Нюх табаки взяв і чихав,

А відтак сказав оп'ять:

«Ет, все байки, мій Бабайку!

Слухай лиш отсюю байку,

Що я хочу розказать.

Кажуть: кара за рабунок!

Ось тобі такий трафунок,

Як наш брат хтів чесно жить.

Є товар, є грошей досить,

Він не скупиться, ще й просить,

А хоч кинь, не мож купить.

Раз от я і Вовк Неситий,

Кинувши гостинець битий,

На мандрівку ми пішли.

Ба, зайшли за ліс, за води,-

Ні притулку, ні господи,

Лиш степи, луги були.

Тут нас сонце припікає,

Ба, вже й голод дотискає,

Аж тут зирк. Лоша пасесь!

Та таке гладке та любе,

Що мій Вовк аж острить зуби,

Шкіра вся на нім трясесь.

Сів, бідняга, важко сапа…

А з Лошатком мама Шкапа,

Вкрасти вже вона не дасть.

Каже Вовк: «Піди, Микитко,

Запитай ту Шкапу швидко,

Чи Лоша нам не продасть?»

Я пішов, вклонивсь їй низько.

«Що, матусю, пасовисько

Тутка маєте незгірш?

Та й Лошатко! От пахолок!

Чей його нам на виховок

Продасте за добрий гріш?»

«Що ж, купуйте, люди божі!

Я й не що великі гроші

Буду правити від вас.

Ось лиш прочитай значки ті,

Що на задньому копті:

Се тобі ціна якраз».

Ну, та я не в тім'я битви

До копита підходити!

Шкапі поклонивсь до ніг

Та й кажу: «Спасибі, мати,

Та не вмію я читати».

І до Вовка знов побіг.

«Друже, Шкапа ся лагідва,

І Лоша продати згідна,

І ціни не хоче драть.

Каже, в неї цінники ті

Є на задньому копиті -

Жаль, що я не вмів читать».

«Що,- Вовк крикнув,- ти, нездаро!

Навіть кінських літер пару

Ти не вмієш прочитать?

Я в письмі тім дуже вчений,

До гімназій, академій

Виходив років аж п'ять».

І пішов мій Вовк Неситий

Шкапу за Лоша просити.

Шкапа ж відповіла: «На,

Ось лиш прочитай значки ті,

Що на задньому копиті,-

Там написана ціна».

Вовк Неситий нахиляєсь,

До копита призираєсь,-

Ех, як фрасне Шкапа враз,

Як у лоб не вцідить просто,

А була підкута остро,-

То мій Вовк, мов свічка, згас.

Шкапа ж як не зарегоче

Та з Лошатком потеркоче,

Що і слід обох пропав.

А Вовчисько добру хвилю

Полежав в такім знесиллю,

Мов зовсім небіжчик став.

Далі очі продирає,

Доокола позирає,

Але встати ані руш.

«Гей,- кажу йому,- Неситий,

Сам Лоша ти з'їв? Лишити

Не хотів мені ні кус?

Вы читаете Лис Микита
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

1

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату