– І ви йдете на полювання? — спитав я.
— А чому ні? — відповів плантатор з удаваною байдужістю. — Допоможу племені як можу і чим можу.
— Але ж це злочин, сер! Йдеться про людське життя!
— Життя дикуна, — зауважив Сміт.
— Але плем'я бома буде захищатися! Я добре його знаю і певен…
— Це його право, — холодно сказав Сміт.
— Але це означає війну! — закричав я.
— Чого ви кричите? Я не глухий!
— А що накажете мені робити? Спокійно дивитися, як убивають невинних людей? Ви культурна людина, сер. Замість того щоб переконати тубільців відмовитись од цього варварського походу, ви своєю участю заохочуєте їх.
Тільки зараз Сміт повернувся до мене і твердо сказав:
— А навіщо мені їх переконувати, раз вони вірять у те, що людська жертва принесе щастя племені, чому я мушу заперечувати? Я не безбожник, сер. Не моє діло втручатися в релігійні обряди племені, а тим більше в справи Арикі. Він головний жрець, і всі його слухаються. А що я для дикунів? Ніщо! Круглий нуль… Біла людина з місяця — ха-ха!
— Не смійтеся, сер! І не прикидайтеся наївним праведником. Ви дуже добре розумієте, що йдете вбивати невинних людей.
— Йду, правда… — промовив плантатор. — Але йду мимоволі. Цей похід не я вигадав, запевняю вас…
— Так, але задуми Арикі вам до душі, визнайте. Ви, ще не зійшовши на острів, говорили про війну між двома племенами. Мріяли стати радником вождя, трохи не міністром! А тепер хочете здійснити старі плани…
— Але я нічого не роблю, — почав виправдуватися плантатор. — Я виконавець чужої волі. Арикі запросив мене взяти участь разом з мисливцями в поході проти племені бома, і я згодився. Оце і все. Я не можу відмовити йому. Це б його образило. А я не бажаю його ображати, бо залежу від нього. Якщо завтра, на великому святі, він одмовиться зробити мене сином племені, що зі мною буде? Вам легко, у вас за плечима вождь, а мені на кого спертися?
Говорити далі з плантатором було марно.
— А капітан? — спитав я. — Яка його думка?
— Як завжди, він не має думки, — жовчно посміхнувся плантатор.
— Проте він не візьме участі в цьому ганебному поході, чи не так?
— Навіщо ці гучні фрази? — образився Сміт. — Чому ви називаєте ганебним походом звичай, що визнається як закон?
— Я не можу назвати його інакше. Чи братиме участь капітан? — спитав я знову.
— Ні. Він сказав, що вважає за краще піти на полювання фазанів або ловити рибу вудочкою.
«Все-таки капітан у тисячу разів кращий за Сміта», — подумав я.
Я попросив плантатора піти зі мною до Арикі, але він не погодився. Нема чого, мовляв, марно турбувати головного жерця. Він спить п'яний…
Поки ми сперечалися, мисливці зібралися на майдані. Звідти чути було голоси. Я вийшов із хатини і побачив душ сто чоловіків, в більшості молодь, які збуджено розмовляли між собою, а деякі підганяли товаришів:
— Ходімо! Ходімо!
— Де тана Боамбо? Чому його й досі нема?
Всі були озброєні списами і стрілами. Обличчя і тіла вимазані чорною фарбою, на шиях висіли разки намиста із черепашок, на руках і ногах — браслети, сплетені з лика, під які були повтикані квіти і маленькі зелені гілочки, а у волоссі стриміло різноколірне пір'я. Вони були в повній бойовій готовності. Очі в усіх горіли від хвилювання й нетерпіння. І я зрозумів, що неможливо людині зупинити цей натовп, який вважав похід проти племені бома за честь, а принесення людської жертви — за священний обов'язок. Нарешті прийшов Боамбо, і всі радісно закричали:
— Тана Боамбо!
— Умбf-бозамбо!
— Хай живе тана Боамбо!
— Комунатуа, ви готові? — спитав вождь, s dcs в один голос відповіли:
— Готові!
— Ходімо! Ми хоробрі мужі!
— Знищимо всіх ворогів до одного!
Тут був і Амбо. Я відкликав його вбік і спитав:
— Чому ви виступаєте проти племені бома? Воно ж нічого поганого не зробило вам!
— Мовчи! — збуджено крикнув юнак. — Ти не знаєш племені бома. Вони всі розбійники.
— Я знаю його краще за тебе, бо жив у нього шість місяців. Вони всі хороші люди. Навіщо їх убивати?
— Мовчи! — повторив Амбо. — Якщо тебе почують інші, то зненавидять.
Він повернувся спиною до мене і зник у натовпі. Тоді я підійшов до Боамбо і ще раз спробував переконати його відмовитись од цього ганебного походу.
— Що я можу зробити? — знизав він плечима. — Ти чув, що кажуть мисливці. Я не можу їх спинити.
— Можеш! — твердо мовив я. — Скажи їм, що коли не розійдуться по домівках, трапиться велике лихо.
Моя впевненість і рішучий голос збентежили вождя. Він пильно подивився на мене і запитав:
— Що ж трапиться? Скажи!
— Щось дуже погане! — повторив я, не знаючи, що йому відповісти.
Він почав наполегливо допитуватися, що саме трапиться, якщо вони не відмовляться від походу. Арамру — землетрус? Чи, може, я підпалю Велику воду?
— Кажи! — наполягав він. — Що трапиться?
— Не питай мене, нічого я тобі не скажу! — відповів я. — Якщо мисливці зараз же не розійдуться по домівках, постраждає все плем'я. Анге бу!
Біля нас зібралося чимало людей і уважно слухали нашу розмову. Почувши мої погрози, тубільці теж почали розпитувати, що трапиться. Чи можу я зробити щось погане племені? Чи можу я викликати землетрус і запалити Велику воду? Я мовчав. Тубільці розгубилися. Цього я й хотів, але Сміт був іншої думки. Побачивши нерішучість мисливців, він кудись зник і незабаром повернувся разом з Арикі. Отже, Сміт збрехав мені: головний жрець не був п'яний. Він стояв на майдані мовчазний і похмурий. Всі оточили його і почали питати, що хоче пакегі? Він довго мовчав, потім заговорив повільно і урочисто:
— Біле листя все мені сказало. Цей пакегі, — показав він на мене довгою кістлявою рукою, — хоче, щоб ми не приносили жертви Дао. Він каже, що плем'я бома — хороші люди, а ви всі знаєте, що вони наші вороги. Він так говорить тому, що він друг племені бома. Це правда? — повернувся до мене Арикі, але, перш ніж я встиг відповісти, він гаряче заговорив знову: — Бачите його? Він мовчить! Значить, я кажу правду! Плем'я бома — погані люди! Хіба вони не викрали Зуму, дочку Дамбо? Викрали! Хіба вони не викрали Лолу, дочку Ладана? Викрали! Хіба вони не вбили Зумбо, сина Малу? Вбили! А цей пакегі каже, що нібито вони хороші люди. Ну, гаразд! Хто говорить правду! Я чи цей пакегі?
— Арикі говорить правду! Арикі! — озвалося багато голосів.
Я ще раз переконався, що головний жрець не дурний. Він був справді небезпечною людиною. За поняттями тубільців, у його словах була залізна логіка. Те, що він сказав, було правдою. Двох дівчат, яких він назвав, плем'я бома викрало кілька років тому, коли вони працювали на городі. При цьому один із охоронців, Зумбо, був тяжко поранений і другого дня помер. Все це було так. Але Арикі не сказав, що плем'я занго теж викрадало жінок з племені бома. Він згадав усе зло, заподіяне племенем бома, але промовчав, що зробило плем'я занго племені бома. Він був однобічним і упередженим, але в цю хвилину загального збудження його слова справили сильне враження. Натовп заворушився, почулися погрози. Мені здавалося,
