А поїзд поступово набирав швидкість і все далі відходив од станції. Місцевість по обидва боки залізничної колії ставала щодалі пустиннішою. Лише жорсткий, запилений чагарник, що ріс на схилах невисоких пологих горбів, трохи оживляв похмурий пейзаж, та перші промені сонця, яке виглянуло із-за обрію, додали декілька яскравих бліків до тьмяних в що пору року барв місцевої природи.
Поступово опам'ятовуючись, Рябов подивився у вікно на вагони, що швидко віддалялися. В червонуватих променях раннього сонця вони здавалися залитими кров'ю. Федір різко обернувся до Шатрова.
— То, значить, і загинемо ми тут, Костю?… — промовив він тремтячим, незнайомим голосом.
Костянтин не відповів. Він висунувся у вікно і сказав, ніби міркуючи вголос:
— Ну, досить, здається… Тепер вже безпечно.
Потім прикрив регулятор і почав обережно загальмовувати поїзд. Федір, нічого не розуміючи, здивовано дивився на нього. А коли состав уже майже зовсім зупинився, Шатров різко обернувся до нього і крикнув:
— Чого стоїш?.. Швидко відчіплюй паровоз!
Тут тільки Федір зрозумів задум Шатрова і стрімголов кинувся вниз по східцях паровоза. Злізши на землю, він ледве устояв на ногах і побіг по обочині залізничного полотна вздовж тендера, який ще повільно котився. Пісок під ногами здавався незвичайно хистким, ноги загрузали в, ньому, бігти було важко. Піт заливав збуджене обличчя Федора, а серце калаталося так прискорено, наче він без перепочинку подолав величезну відстань.
Добігши нарешті до кінця тендера, він чіпко схопився за його буферний брус і, підхопивши важіль розчіпного приводу автозчепу, що стирчав збоку, з силою підняв його вгору, вивів з прямокутного паза кронштейна, потім до відказу повернув на себе і опустив у те ж саме положення. Брязнув ланцюг, скрипнув валик підйомника, і величезні кулаки автозчепу розімкнули свою сталеву хватку.
Поїзд тепер зовсім зупинився. Федір хотів уже бігти назад, до паровоза, але згадав, що не роз'єднав ще повітряну магістраль автоматного гальма. Нахилившись, він швидко перекрив кінцеві крани магістральної труби і, схопившись за резинові рукава, легко роз'єднав їх половинки.
— Чого ти там вовтузишся, Федоре? — сердито крикнув Шатров, висовуючись з паровозної будки.
Рябов спритно виліз з-під вагонних з'єднань і стрімголов кинувся до паровоза. А коли він схопився нарешті за поручні східців, локомотив почав повільно відходити від состава, готового щосекунди злетіти в повітря. Рябов уже майже виліз на паровоз, як раптом почув чийсь гучний оклик:
— Рябов! Шатров!
Юнак поспішно обернувся і побачив, як вздовж состава бігла до паровоза якась людина у військовій формі, енергійно розмахуючи руками.
За півгодини до вибуху
Станція лишилась далеко позаду, коли Єршов помітив під невеличкою лавкою гальмової площадки скриньку, оббиту залізом. Такі скриньки звичайно беруть з собою в дорогу поїзні бригади. Певно, її залишив тут хвостовий кондуктор Темірбек.
Швидко нахилившись, Єршов побачив великий замок на петлях кришки і, поторкавши його, переконався, що він замкнений. Тоді майор обережно витягнув скриньку з-під лавки на середину гальмової площадки. Він майже не сумнівався тепер, що міна уповільненої дії у ціп скриньці. Приклавши вухо до кришки, майор прислухався, але шум коліс поїзда, видно, заглушував цокання годинникового механізму всередині скриньки.
Треба було негайно відімкнути замок, але чим? Єршов обмацав кишені — в них не було нічого підходящого. Але тут він побачив гвинтівку Малиновкіна, яку він приставив до бар'єра гальмової площадки. Єршов зняв з неї штик і гострий кінець його просунув в одну з дужок на скриньці. Пружна сталь штика зігнулася трохи від зусилля його рук, але й дужка почала повільно повертатися вбік. Треба було б ще сильніше натиснути на неї, але Єршов боявся ворушити скриньку, щоб не потривожити міну.
Нарешті перекручена декілька разів залізна петля відскочила від скриньки. Майор, затамувавши подих, обережно підняв кришку і зразу ж побачив коричневу, схожу на гриб річ, що стирчала з дерев'яної коробки, вкладеної в скриньку. Не могло бути сумніву, що це вибухівник міни уповільненої дії. А в коробці, з якої він стирчав, була, очевидно, вибухівка.
Єршов швидким рухом витер холодний піт, що виступив на лобі, і присів перед скринькою навпочіпки. За час роботи в розвідці і контррозвідці він вивчив багато систем різних мін уповільненої дії і своїх, вітчизняних, і іноземних. Вибухівник, який був тепер перед Єршовим, трохи нагадував німецький годинниковий вибухівник «Рес1ег-504», що заводився на двадцять одну добу, але механізм його був незнайомої конструкції.
Придивившись до нього уважніше, майор виявив у верхній, розширеній частині його корпусу декілька рухомих обідків з рубчиками накатки. А нижня, циліндрична частина, що мала менший діаметр, була, мабуть, загвинчена в запальну шашку з вибухівкою, яка лежала всередині дерев'яного ящика.
Спочатку майнула у Єршова думка схопити скриньку з цією міною і скинути з поїзда. Але він тут же подумав, що навряд чи вдасться кинути її так далеко, щоб не побоюватись детонації, на випадок, якщо міна вибухне, а вона вибухнула б обов'язково. Міну, взагалі, небезпечно було торкати, бо вона могла вибухнути навіть у руках від найлегшого струсу.
Поїзд тимчасом набрав значної швидкості, і телеграфні стовпи по обидва боки гальмової площадки мелькали все частіше й частіше. Але Єршов уже ні на що не звертав уваги — всі думки й почуття його були зосереджені тепер тільки на міні. Вивчаючи її далі, він помітив незабаром на верхній частині корпусу вибухівника оглядове віконце. Крізь його засклений отвір видно було коліщатко балансного маятника і установочний диск з червоними поділками і цифрами. Неважко було зрозуміти, що цифри на дузі диска означають години, а поділки між ними — хвилини.
Поки Єршов вивчав вибухівник, він помітив, що установочний диск його пересунувся справа вліво на дві маленькі поділки. Звіривши із своїм годинником, майор визначив, що зміщення це становило дві хвилини.
«На який же час розраховане уповільнення? Коли станеться вибух?» — тривожно думав Єршов, ще нижче нахиляючись над скринькою Темірбека.
Не доторкуючись до міни, він квапливо почав оглядати її вибухівник з усіх боків. На верхній частині його, в центрі широкого обідка з рубчиками накатки, він помітив незабаром головку з червоними рисками поділок і цифрами від одного до двадцяти чотирьох. Як і в оглядовому віконці, тут був червоний трикутник. Кут його сходився з цифрою «5». Видно, це і був установлений час уповільнення механізму вибухівника. Отже, до вибуху лишалось тепер тільки півгодини.
Хоч півгодини — це зовсім короткий проміжок, Єршов все-таки полегшено зітхнув. Вийнявши хусточку з кишені, він витер нею обличчя, мокре від поту, і вперше поглянув на всі боки.
З гальмової площадки хвостового вагона видно було пагорбкувату місцевість з низькорослим чагарником, який підходив майже до самого полотна залізниці. Випалений сонцем і припудрений пилом баластного піску, він здавався мертвим, закам'янілим. Зате численні пагорби, які щільно прилягали один до одного, здавалися у легкому мареві ранкового туману згорнутими в клубок сплячими тваринами. А вгорі, над пагорбами і над дахами вагонів, уже рожевіло небо. Світало.
Треба було поспішати, бо з кожною хвилиною механізм вибухівника ставав усе чутливішим до струсу.
