Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань

Другі ж ми гості — світлий місяцю,
Треті ж ми гості — дрібний дощику.
Чим пофалишси, ясне сонечко?
Гой єк я зійду рано в неділю,
Загрію собов в церкві престоли,
Освічу церкви, в церкві престоли,
Дім господарский, мир християнский.
Чим си пофалиш, єсний місяцю?
Гой єк я зійду темної ночі,
Темної ночі, та й опівночі,
Зрадує ми си гість у дорозі,
Гість у дорозі, звіринка в поли,
Звіринка в поли і рибка в мори!
Дробен дощику, чим си пофалиш?
Гой єк я спаду тричі на мая,
Зрадує ми си жито, пшениця,
Жито, пшениця, всєка пашниця...

Певно, таки ця старша від попередніх:

В нашего брата злотні ворота —
Гей дай Боже! —
Злотні ворота з самого злота.
Ні мла, ні вода, то білі вівці,
За овечками три пастерочки.
Ой ходєт, ходєт, три трубки носєт.
Одному ймнєчко — Святий Дмитричко;
Другому ймнєчко — Святий Николай;
Третьому ймнєчко — Святий Юричко.
Ой єк затрубив пресвятий Дмитро —
Гори, долини засмутили си;
Ой єк затрубив свєтий Никола —
Гори, долини звеселили си.
Ліс си звеселив, та й садок зацвив,
Тай садок зацвив, єгідки зродив!

Майже у кожній з давних коляд згадка про Дунай. Не буду виривати кусники з них, бо то не можна, а наспіваю одну таку, що її колядували головські ґазди у Києві молодій удові Івана Миколайчука — Марічці Миколайчук, славній нашій співачці:

В саду-садочку, під кедриночков, —
Ой дай Боже! —
Там сидів голуб із голубочков.
Цілували си, обіймали си,
Золотим крильцем загортали си.
Закравси стрілец з темного луга —
Змірив у дуба, убив голуба.
Голуба убив, голубку ймивши,
За тихий Дунай запровадивши.
За тихий Дунай, за крутий берег.
Дає їй їсти єру пшеницу,
Дає їй пити зимну водицу.
Ой она не їст, ой она не п’єт,
Сивими крильми по Дунаю б’є.
Чому ти не їш, чому ти не п’єш,
В садок вишневий плакати ідеш?
Єк мені їсти, єк мені пити,
Єкий світ милий — нема з ким жити.
Ой маю я там сімсот голубий —
Вибери собі, котрий ти любий.
Хоть най їх буде сімсот чотири,
Нема й не буде, єк був мій милий.
Єкий був милий золотокрилий,
В лице білєвий, сам чорнобривий!

З колядою ходять від Різдва до Василія — до старого Нового року — 14 січня.

Отак — поколядували, набулися в гостях, наплясалися (пляшуть босі, аби бджоли роїлися, маржина велася), наданцувалися “на колопні”, скільки кому хотілося. І вже по Різдву. Але час іде, він ніколи не стає, не ділиться, то люди його ділять та переділюють по-новому.

Від Різдва до Видорщів не можна нічого їсти на подвір’ю, бо “усяка галиця витак їст і воюєт городину”. І взагалі не їсться понадвір’ю першого тижня по Різдвяних святах, бо “звірак ручіт між маржинов і б’єт маржину та їст її полонинами”.

Від Різдва рахують тижні у року і кажуть, у котрім тижні що припадає. Стрічаються зима з літом. Дев’ятого тижня — Обрітеніє, гуцули кажуть “се свєто, коли птаха обертається із теплих країв — обрітає свій рідних край, зачинаєт паруватиси; та й погода літа обрітаєтси подлудь зимної”. Десятого тижня — Одокія; можна сіяти розсаду. Одинадцятого — Сорок святих. Дванадцятого — Теплого Олекси. Тринадцятого — Благовіщення. Чотирнадцятий і п’ятнадцятий тижні порожні, здавна зауважили: в цей час недобре нічого сіяти, ні садити у землю, бо нічого не вродиться. Наші предки казали: чотирнадцятого тижня від Різдва — варка (небезпечна) весна; шістнадцятого тижня уже бізівна (годна, певна) весна; сімнадцятого — мірна весна; вісімнадцятого — пізна весна; дев’ятнадцятого тижня — ізкінчена весна.

На Василія - старий Новий рік (але ще старіший був таки на Різдво) — їдять скоромну вечерю з м’ясом, маслом, яйцями. Того вечора ходять маланки. Діти мають з них велику радість і страх одночасно. Бо люди в масках бігають за дітьми — добре, як то лиш коза, а не чорт. По вечері дівки годують котів пирогами (варениками)’. Котрий пиріг кіт лиш потягне — то дівка зведеться; котрий пиріг кіт лиш попахає — “ту дівку мут сватати, але весіллє розіб’єтци”; а котрий пиріг кіт із’їсть — ту дівку віддадуть заміж.

Перед печі, коло опецка, палять скіпкою кужелі на то, аби знати — любляться чи ні чоловік із жінкою, леґінь із дівкою, “любас із любаскою”. По кужелеві, котрий горить, видко, хто кого дужче любить, “хто за ким більше угонєєт”.

Одна бабка з Хороцева і таке уповіла: “На Василєний Свєтий вечір дуже добре годуют маржину, бо то Свєтий вечір худобинки. Вопівночи того вечора маржина говорит між собов так, єк люди, і розказуєт, ци ґазди її добре ци зле держут. Ту бесіду між маржннов можна чюти, але шо з того, коли хто її чує, то не смієт другому розказати. Хто би розказав другому ту бесіду, шо говорила маржина, відразу умер би”.

Бачите, декотрі вірять, що на -Василія, на Новий рік по опівночі “отворєєтци небо. Хто би уздріу, єк отворєєтци небо і знау у трьох словах запросити, що хочєт — то би мау. Був би дуже щєсливий чоловік”.

Досвіта на Василія ідуть сокотити гроші, аби видіти, де горять опришківські скарби, закопані в землі.

Багато ворожок-вірувань з цим святом зв’язані.

Третій Святий вечір припадає на Водохрестя — 18 січня. Він також “сухий” — усі говіють, постять, аж доки не винесуть “водицю” із церкви. Цілий день