Ще по Івані посвячують усі поля.
Але до Петра ще маємо час, а далі по Петрі ідуть громові свята. І мама каже:
— От запиши: Іллі, Палія, Маковія, Гавриїла — громові свята. Кінець липня — серпень. Вересень у горах уже з приморозками.
Особливо Ілля-Алей найстарший від грому, граду. Вся небесна артилерія у його руках.
Це свято 2. VIII. Кажуть ще: як на Іллі запряде кукурудза, то буде врожай.
А вже Палій (Пантелеймон) від блискавки. Ілля може громом побити маржину за кару, а Палій спалить сіна, копиці; це свято ще називають: копіца.
На Маковея святять мак. Але, починаючи з Іллі, то уже-восьмий місяць — копень.
Але аби не забути розказати про гірські лікувальні ростини, які так ревно збирають на Івана. Хоч би про той утаємничений матріган, що світами називається беладонною. У теперішніх довідниках лікарських трав про него сказано коротко: “Беладонна — дурман сонний, зілля сонне, зілля погане, матриган (підкреслення моє. — М. В.), німечник, німиця, німиця чорна, одур сонна, отровниця, отруйниця, рай-дерево, сонник, царичка, ягода вовча, ягодка бішена...” Я лиш собі міркую: може, тому мама мені й не показала, де воно у нас росте, що то заказано, як рай-дерево; а може, боїться, бо воно дуже отруйне. Але ж і “царичкою” називають — видно визнаний лік!
Далі у довіднику читаємо, що з коренів і листя витягують атропін. Рослина болезаспокійлива, проти-спазматична, вживають при бронхіальній астмі, кишечних захворюваннях, навіть при отруєнні морфієм. Сама ростина отруйна: заготовляючи її, не торкатися очей, носа, уст; мити руки опісля.
Це по книжці. А що по людських розповідях?
Вживають настоянку матригану проти дифтерії, коли від високої температури людина марить — від дурнєчки по-гуцульськи. Його можна рвати лише на Івана, мечучи довкола себе дрібні гроші, якби відкупного. Під час копання гуцули танцюють довкола матригану, обіймають, цілують його, примовляють всіляко. Викопаний корінь мочать у воді, тою водою умиваються на любощі, її дають у горілці тому, кого хочуть зчарувати. А як хочуть збавити чоловіка, дають йому цілу порцію випити.
Юра Соломійчук із Жаб’я лишив цікаві записи про матриган:
“Єк з кого хочут добре си насмієти, лиш дадут такому у горівці матригану. Але що робили, єк го копали, то вздрите на тім чоловікови. А роблять усяке: сорочку, гачі скидают, копаючи, витріщуютци, співают, плачют, плещутци... Все то саме буде той дієти, що вип’є. Одного разу я сам переконався на тім матригані. Один керманич дістав великий переполох. Старі люди говорє: дати би єму матригану, то би помогло, але аби не пошкодити, треба копати тихонько. Моя жінка пішла копати. Взяла свою товаришку, шо потребувала ліку для себе. Іду і я за ними, хочу видіти, єк мут копати. Та жінка, що для себе копає, робит це тихо, ні слова, нічьо, лиш собі загнулася та копає. А моя показує фіглі: плеще у долоні, співає, скаче — чисто дуріє. Принесли і окроме бабі, а окроме Павлюкови намочили того кореня. Рано баба п’є, бабі нічьо, лиш спит цілу добу. А тот керманич єк напив си, то було на шо си дивити! Огрібає землю, припічок, співає, плеще в долоні; усі ті фіглі повторив, що моя жінка показувала, єк брала матригану. Ми смієли си спершу, але мали гріх, бо так прийшло, шо він уже гине. Убрали-сми єго до смерти, добу так пролежів, а витак стало єму легко. І єк попустило, то дотепер чоловік дужий-здоровий жиє”.
Про чародійну силу матригану почуєте в Карпатах багато розповідей. Усі сходяться - подібні на цю, Соломійчукову.
Це про матриган. А інші трави? Берім коситень. У його виварі дівчата миють волосся, аби мати довгі коси.
Про оделен уже говорили, що це лік проти злої хвороби (епілепсії), проти смутку, скуси і від лісної, як від неї находить сум на чоловіка. Біж-дерево святять і мочать у горілці від болю зубів. Цікаве повір’я про дівенну: у її вивар] купають тяжко хворого; як має умерти, то умре зараз по купелі, а як має подужати, то відразу стає легше. Настойкою арніки мастять рани. Кривим зіллям (настойкою) знімають корчі, жіночі кровотечі, болі шлунка. Настойку омели п’ють проти жовтінниці. Підойму — проти дифтерії. Невістульки вживають за трійло на рибу. Вивар любистку дають тому, кого хочуть прилюбити собі.
А от що розказують про зрад-зілля (Agrimonia eupatoria). Покохаласи дівка із злим духом, котрий пока-завси її чоловіком. Вона не знала, шо се біда. Одного разу договорювалиси межи собов, єк він має її найти у тім місци, де вони сходилиси. Дівка каже: — Я буду косицев. Одна з-межи трьох. Пізнаєш мене — озьмеш. — Біда прийшла та й зирвала середну цвітку, забрала ту дівку. З того на зрад-зіллю середна косиця не цвіте.
Або про иву: “Се дерево прокляте, бо зголосилоси кілками из себе проколоти руки і ноги Ісусови”. А кедрового зілля боїться злий дух.
Гуцули часто вдаються до лікування чисто своїми методами. Як до чарів, примівок, так і до ліку вживають полу. Жіночої теплої поли дають при астмі та ще багатьох хворобах. Що ж говорять про саму полу (menstruatio)? Нібито у чоловіка була зразу также пола, як у жінки; Та як зачав чоловік робити по церквах, будинках, мав з того неприємність. Мати Божа випросила у Бога: “Най маю полу, а чоловік ні. Від того часу нема у чоловіка поли і він уже носить коротку сорочку, а жінка мусить носити довгу”.
Ще кумедніша розповідь: “Зразу суромота була під пахвов; там лишився порослий слід від неї. Та де люди йшли — ци то в церков, ци на храм, там зчіпалиси. Бог тому переклав суромоту у таке місце, аби її сховати, аби не мож було між усіма зчіпатиси. Люди зачєли встидатиси, скриватиси, заховуватиси. Від того і походить — заховувати, виховувати дітей, аби себе ґречно вели в життю...
Ми зайшли далеко...
Ще про свято Петра. Через тиждень по Івані, 12. VII, Петра, туго зв’язане обрядами і віруваннями з днем Івана Купала.
То богацьке свято, бо дні великі, має коли робітник і слуга у богача наробитися. Бідні люблять великі ночі, а малі дні, бо тоді більше відпочинку, менше робиться. Богачі це не люблять.
“Не завше у середу Петра”.
“Женивси бідний на Петра — ніч була мала”.
“Єму пішло из Петрового дня” (важко).
“Днини є лиш до Петра, а по Петріх днини — жменя: зазорєло — і вже вечір”.
Ґаздівські ради вчать: найліпше брати бриндзу з полонини до Петра. Барани, бики перед Іллі треба відлучєти вид овец и коров. Котрі барани на заріз ци на продаж, то треба зачінати їх годувати до лою — давати добру, свіжу пашу.
До Петра пророб’єти траву лише на отаву, а по Петріх треба си брати до кішні трави. Скошене сіно у цвіту є доброу поживоу для маржини.
До Іллі треба ділити бджоли, по Іллях це уже недобре робити — пізно.
При сінокосах уважєти, аби сире сіно не метати у сіна (стоги). Буде сухе — зелене сіно для маржини, а не шкідливе сире, изпліснявіле, стухле.
Через свої кооперативи (о! уже були кооперативи) продавати афини і самим учітиси вироб’єти з них добрі напитки. Використовувати урожу малин на продаж, це дає добрий дохід.
Лишилося кілька великих свят восьмого місяця — копня. Бо про громові святки цего місяця уже сказали.
19. VIII велике урочисте свято Преображенія. Як до Івана Купала не можна купатися у ріці, так до Преображенія не можна їсти садовину. Почерез умерлих. Треба їх уперед дати бідним за померші душі, аби ті покушали, відтак можна і собі їсти. Тому приносять на Преображеніє до церкви огірки, помідори, качулки маку, яблука паперівки, груші-спасівки, сливи, варені кукурудзяні качани, завиваники з маком, яблуками, букети квітів, особливо васильки, Боже тіло, солом’янки (безсмертник), самнасію — усе це разом із глечиками з водою піп святить коло церкви. Варто побачити ці дивовижні натюрморти з квітів, овочів, фруктів у різнобарв’ї сонячного серпневого дня! Веселоликі ґазди і ґаздині навперехрест носять одні одним садові і городні дари за простибіг: “Най Бог прийме перед дєдевої душі”. — “Простибіг, най Бог прийме!” Обдаровані кушають книші, печені на капустянім листі, з бриндзою і кропом, молоду кукурудзу, винні жовті грушки, великі рум’яні і солодкі плоди білосливу, запивають водою. З ними попоїли і тоти душі, що їх згадали.
Це перше жниварське свято. Його разують (тільки раз їдять), аби сколосилося. “Єкби на це свєто убиу стрілец звірину, то сім років ни будетци єму вести стрілецтво. І сам мусит пострілитиси. У цес день ни можно давати ватри з хати, бо буде маржина шкідна та й може хибувати у молоці”..
28 копня — Перша Богородиця. Стрільці рвуть мак у це свято і ховають. Як робиться сильця на оріпки (куріпки), то довкола сильця обсипають тим маком землю — оріпка мусить упастися в сильце.
29-го — другого дня по Богородиці — Лукотворенного. Гуцули того дня роблять толоки на сінокоси. Кажуть діди наші, що то був чоловік, роджений без рук, без ніг, але жив і файні образи малював(?)...
Вересня у Карпатах не було, бо так природа дала, що по Першій Богородиці жовкне лист — робиться з лісів золото і смарагд. Настає жовтень. Це дев’ятий місяць у року./Або ще його називають по святах: “на Головосіка”, “на Михайла”, “на Здвижіннє”.
На Головосіки — 11.IX (Усікновеніє голови святого Івана) не вільно їсти всього, що головкасте — капусти, цибулі, часнику, маку, горіхи. Кажуть, що з кожної городини, садовини, що росте головками, почуріла би кров, якби його рвати або сікти. Люди говіють, а стрільці постять, бо це найбільше стрілецьке свято в року. Усі стрільці чистять свій стрій і йдуть на полювання того дня. Мої вуйки убивали, бувало, зайців, лисів на Головосіки щороку. Кажуть, що сам князь лісів — олень іде на пушку цього дня. Щоправда, оленів ніколи не можна було стріляти. В давнину була така велика кара за оленя, що стрільці убивали один одного, як котрий запримітив другого, що убив на ловах оленя... Це ще і мої батьки затямували. Тепер браконьєрам це якость минається; б’ють оленя через роги, та й м’ясо вважається делікатесом.
14.ІХ — день Бабиного літа, по-церковному — Семена Ставника. Це давний, старовіцький Новий рік; з ним зв’язано багато ворожінь і вірувань — про погоду на цілий рік. Яке Бабине літо, така буде осінь. Який закрасний цей день, такий заврожайний буде рік.
Михайлове Чудо — 19.IX — дуже пригікчливе свято; хто робить цего дня, того чудо-причка не мине. Ще бабка застерігала цього дня ні з ким не сваритися, уникати прокльонів, бо так станеться.
На Другу Богородицю — 21.IX — уже вся маржина повинна бути дома; полонини порожніють, смутніють, а села веселіють голосами, худібкою.
27. IX — Здвижіння — велике рокове свято. Від цього дня зачинають відлітати гуси та інші птахи до теплих країв. Як летять гуси восени, то за чотири
