— Оце так! — хотів ударити Вогневик Буревія по плечі. Але рука його прорізала «психодвійника» і ляпнула себе по стегну. Космонавти зареготали. Вогневик конфузливо почухався.
Так закінчився космічний експеримент Буревія. Друзі щиро бажали йому успіхів, обіцяли підтримку, прохали об’єднати сили «космачів» і «психів», як ризиковано вони назвали працівників Інституту Думки.
Минали дні, місяці. Незабаром настане час, коли почнуться польоти до планет. А потім до інших зірок. До зірок! Це неймовірно. Але факт. Багрян вірить, що ще за життя Буревія і Ріони вони зможуть «махнути» до інших галактик.
Думки Буревія збурилися, майнули врозтіч. Серце відчуло її наближення. її. Він уже не думав про неї як про Ріону — працівника Інституту, соратника спільної справи. Це була просто вона. Вона. І не треба нічого…
Ось вона наближається, як і завжди, нечутною, плавною ходою. Ніби випереджаючи обличчя, летять попереду двоє зірок-очей. Простягаються назустріч йому руки, як промені. Він бере їх в долоні, з серця в серце посилає радість свою. І обоє сідають, як завжди. Мовчазно. Тихо.
Вона обіцяла розповісти щось цікаве. Вона говорила, що це її таємниця. Буревій знає, що її таємниця така ж прекрасна, як і вона. Інакше й бути не може.
Він розпалює багаття. Вогонь виривається на волю, освітлює зачаровані лиця. Буревій дивиться на дівчину, жде.
«Говори, говори… Дай моєму серцю відчути твою таємницю, Ріоно…»
Таємниця Ріони
Тривожна, дивна розмова. Легка, несподівана, радісна.
— Друже, прийшов час. Я відкрию свою таємницю.
— Я давно жду, Ріоно.
— Ти знаєш, що незабаром найвідповідальніші польоти?
— Так, друже.
— Ти знаєш, Буревію, що потрібно перед вирішальною битвою?
— Загартувати крицю. Випробувати мечі.
— Дякую тобі, — радісно всміхнулася дівчина. — Ти сказав ясніше ясного. Саме так. Загартувати крицю. Вогнем. Коли бажають щось здійснити, то вирішальна проба повинна переважати навіть здійснення!
— Я не зовсім розумію.
— Я поясню. Ти читав про гіпотезу індуса Матакрішни?
— Ні. Про що це?
— Про походження Сонця. Про його будову.
— Не траплялось.
— Тоді я розповім.
— Це стосується таємниці?
Ріона мовчки хитнула головою. Затихла на кілька хвилин, вдивляючись у полум’я, ніби заряджаючи вогняною енергією свою свідомість. Потім звела погляд на Буревія. Тихо почала говорити:
— Матакрішна говорить так: чому ми дивимось на Сонце та інші зірки так, як далекі предки? Вони припустили в своїх гіпотезах перше, що спало їм на думку: Сонце і зірки — великі кулі газу. Що вони кулі — це видно одразу. Що газу — показує спектроскоп і всякі інші прилади. А далі? Далі тільки домисли, припущення, натяжки, до яких пристосовують математичні розрахунки моделей — термоядерних, гравітаційних, нейтринних і всяких інших. А чому б, говорить Матакрішна, не подумати про Сонце і зірки з інших позицій? Ці думки не нові, вони в казкових формах висловлювались раніше.
Сучасна наука стверджує припущення двадцятого віку, що Сонце і зірки — це саморегулюючі термоядерні системи, в яких відбувається процес синтезу легких елементів у більш важкі, — наприклад, водню в гелій і так далі, — з виділенням певної енергії. Цю гіпотезу законсервували, поставили на вітрину науки, розмалювали і прийняли як догму. Але дійсність може бути зовсім іншою, ніж наші схеми.
Матакрішна говорить так: чому б не припустити, що зірки не природні утвори. Справді, як природно може утворитися зірка-сонце? Чому? З праматерії можуть і утворюються первісні глобули-планети. Вони формуються в системи. В центрі буде наймасивніша планета, скажімо, така, як Юпітер. Система існує, розвивається. Вона не має яскравої центральної зірки. Така зірка і не може виникнути природно. Бо, дійшовши до стану термоядерної реакції, планета вибухне. А якщо процес реакції буде локальний, випадковий, то він приведе лише до місцевого вибуху, до землетрусу, до катаклізму. Якщо в надрах планети накопичилося досить сировини — водень, дейтерій чи інші легкі елементи, — то неминучий гігантський вибух, ланцюгова реакція, яка спопелить, розшматує планету. Ні про яку зірку не може бути й мови. Матакрішна каже: Сонце і зірки — не природні утвори. Вони утвори розумних істот.
— Всі? — захоплено-вражено прошепотів Буревій.
— Всі, — ствердила Ріона. — Так каже учений. Так кажу я, бо повністю переконана в реальності його гіпотези.
— Але як же тоді виникають ті розумні істоти… попередні? Як вони створюють Сонця, зірки? Де вони? Це вже щось неймовірне!
— Зачекай, друже. Нічого неймовірного нема. Все цілком реально. Матакрішна каже: ми сприймаємо світ у променях Сонця, яке має дуже вузький діапазон спектру, найнікчемнішу долю неосяжного океану різної радіації. Але ж, крім видимого проміння, є безліч інших променів — гравітаційних, ядерних, ультра, інфра, гамма, метагамма, радіо, мезо, психо, біо і так далі і так далі, без кіпця. Отже, якщо раніше не було сонць і зірок з видимою радіацією, — відзнач, що видимою для нас, — то це не значить, що Безмежжя було темним, що в небесах був вічний морок! Ні. Системи були видимі розумним істотам в інших променях, про які я тільки що сказала. Життя виникало на планетах на іншій основі, ніж тепер. Воно жило, розвивалось у променях, скажімо, нейтринних, гравітонних чи будь-яких інших, досягало розумного рівня. Розумні істоти вдосконалювались, еволюціонували. Разом з тим вони, безумовно, змінювали, ускладнювали і навколишній світ. Бо це одна з найтиповіших ознак Розуму — перебудовувати навколишній світ, гармонізувати його, вдосконалювати.
Матакрішна каже далі: чому б не припустити, що на одній з планет системи життя досягло такого Рівня, що Істоти здобули можливість і право володіти Космічними Силами. І вони перетворили свою темну планету на вогняну зірку, оточивши її могутніми енергетичними полями…
— Для чого? — ледве видихнув зачарований Буревій.
— Для того, щоб розширити можливості Природи, відкрити для життя і всієї матерії ще грандіозніші шляхи Еволюції. І тоді деякі планети — такі, як Земля, Венера, Марс, — почали бурхливо розвиватися в цьому напрямку — в аспекті видимої радіації. Саме на цих планетах були умови, які відповідали найкращому споживанню і трансформуванню нової енергії. Але не тільки цим вичерпується задум вогняних жителів Сонця та зірок. Вони, безумовно, діють у безлічі інших вимірів і аспектів, про які ми ще не можемо мати уявлення. Але ми, люди Землі, теж ідемо тим неосяжним шляхом…
— Значить, Матакрішна думає, що там… живуть?
— Живуть, — підхопила гордо Ріона. — Живуть і творять наші Вогняні Брати. І дають нам приклад нашого вогняного майбутнього.
— І так на кожній зірці? На квадрильйонах видимих зірок?
— Видимих і невидимих, друже. Це закон для кожної планети. Безконечна путь грандіозного розвитку. Безмежного розвитку.
— У мене наморочиться голова. Це дуже несподівано. Але ж ми не зможемо ніколи їх побачити. Ніякий корабель не проникне на Сонце. Тим більше, якщо це химера, якщо гіпотеза не відповідає дійсності, якщо Сонце — суцільна маса плазми, а не такий світ, як каже Матакрішна.
— Ось якраз для цього я й почала розмову з тобою, друже. Ми повинні перевірити гіпотезу Матакрішни. Експериментально. Дійсно, ніякі апарати не проникнуть у Сонце. Тим більше тепер. Але туди може проникнути думка. Вогняна думка, яка споріднена з Сонцем і зірками.
