що його відкрив Кук, а згодом мимохідь вивчив антрополог Тур Хейєрдал після того, як дістався до Фатохіви на славнозвісному плоту «Кон-Тікі». В чому ж особливість цього острова? Де криються джерела тих таємничих сил, які так дивно виявляються останнім часом? На острові є згаслі й два діючі вулкани, в його надрах багаті поклади магнетиту, хрому, цинку, вольфраму. Діючі вулканічні кратери періодично випускають гарячу пару, викидають фонтани розпеченої лави, і тому привертають до себе увагу вчених. Оце й усе, про що сказано в книгах. Який зв'язок може мати вулканічна діяльність з таємничими силами, що оточують Абалулу? Приміром, у Чілі теж є діючі вулкани, які активізувалися останнім часом і кілька років тому завдали населенню багато лиха. Крім вибухів вулканів, на Чілі часто бувають сильні землетруси, бурі й поводі, проте таких невидимих сил, як на Абалулі, там не спостерігали.
«Ост-рів А-ба-лу-ла!» — по складах повторив Загорський і, запалившись якоюсь ідеєю, заходився швидко гортати сторінки книги.
«Що ж означає це загадкове явище? — мучився у здогадах професор. — Це можуть бути якісь промені або потужне магнітне поле, що в ньому за певних умов згасає навіть полум'я вогню!»
Професор здригнувся. «Полум'я!» — повторив він подумки. Загорський зняв телефонну трубку й набрав п'ятизначний номер.
Йому відповів жіночий голос. Напевно, міс Кердж. Загорський назвався. Після короткої паузи з трубки долинув знайомий хрипкуватий голос директора.
— Я вас слухаю, сер!
— А чи згасли на кораблі лампи?
— Цього я вам не можу сказати, сер, — ввічливо відповів Фенімор Кріпс.
— Але ж ви повинні були знати про це! — наполягав фізик.
— Такі дрібниці мене не цікавили, — виправдовувався Кріпс.
— Дрібниці! — вигукнув Загорський. — Це не дрібниці. Це, можливо, ключ до розв'язання незвичайного явища природи!
— Для фізика — це так, а для торгівця така дрібниця не має ніякого значення! — відказав Фенімор Кріпс.
— А може, хтось таки знає про це?
Кріпс зітхнув:
— На жаль, як я вам уже сказав, весь екіпаж корабля загинув!
Загорський поклав трубку на важіль. Він уже шкодував, що звернувся до Кріпса з таким запитанням. Хіба можна було чекати іншої відповіді від людини, яку, крім бізнесу, ніщо не цікавить!
Через дві години між професором Теодором Загорським і його смаглявим асистентом Абдулом Хамідом відбулася на перший погляд спокійна, а насправді дуже запальна розмова, майже суперечка. Загорський часто провадив такі дискусії з молодим, амбітним і темпераментним арабом. Здебільша не для того, щоб розв'язати якусь проблему, а просто, щоб перевірити його знання, його бистрий розум.
Коли асистент зайшов до кабінету, Загорський зустрів його запитанням:
— Ми вже з вами говорили про вашу наступну подорож?
— Так, сер, — кивнув головою Хамід.
— Мета подорожі вам зрозуміла?
— Так, сер.
— Але ж ми з вами фізики, і від нас залежить, як обладнають корабель для дослідів. Ми маємо скудні відомості про те загадкове явище. Як на мою думку, то в наш час не буває нічого загадкового. Те, що на перший погляд може здатися дивним таким людям, як Кріпс, — науці вже добре відоме. В даному випадку мені здається, що ми матимемо справу з потужним магнітним полем. Абдул Хамід нервово сіпнувся.
— Потужним магнітним полем?! — повторив він.
— Чи ви не згодні зі мною? — допитливо глянув Загорський, сподіваючись, що асистент висловить свої заперечення. — Хіба не можна припустити, що корабель увійшов у зону потужного магнітного поля?
В голосі професора асистент уловив прихований виклик.
— Ні, — рішуче змахнув рукою Хамід.
— Чому — ні? — спокійно запитав Загорський. — Я слухаю вас.
— Силові лінії магнітного поля в металі замикаються. Тому всередині металевої сфери, яка перебуває в потужному магнітному полі, магнітне поле дорівнює нулю. Це ж елементарно, сер.
— Так, так, — хитнув головою Загорський. — Я слухаю вас, далі!
— А корабель і всі його двигуни обшиті металом. Такі принаймні сучасні кораблі. Отже, якщо вони обшиті металом, то магнітне поле не може подіяти на пальну суміш.
Загорський задоволено всміхнувся:
— Ваша відповідь не зовсім точна, сер!
Асистент теж усміхнувся:
— Ви маєте рацію, сер! Я припустився деяких неточностей. Дозвольте мені їх висвітлити.
Загорський кивнув головою:
— Прошу!
— Я маю на увазі двигуни типу Отто. В цьому випадку акумулятори саморозряджаються під впливом магнітного поля.
— Але ж на кораблях працюють двигуни інших типів, — зауважив Загорський.
— Я ж вам іще не все пояснив, сер! — заперечив асистент.
— А може, ви цей момент випустили з уваги?
— Ви маєте на думці дизельний двигун?
— Так.
— У цьому двигуні іскри, звичайно, немає. Пальна суміш запалюється внаслідок тиску. А якщо немає іскри, двигун не може зупинитися під впливом магнітного поля.
Загорський сперся руками об стіл і завмер. Він був зовні спокійний, та блиск очей свідчив про внутрішнє напруження.
— В такому разі на кораблі мало б тільки згаснути освітлення, — завважив професор. — Адже воно живиться акумуляторами й сухими елементами!
— Так, сер!
— Але нам про це нічого не відомо, — зітхнув Загорський.
— Про це можна легко довідатись!
— Не так легко, як вам здається, — махнув рукою професор. — Немає жодного живого очевидця. Увесь екіпаж на кораблі загинув од вибуху. Причини цього вибуху теж невідомі.
Загорський закурив сигарету, випустив цівку диму й замислено промовив:
— І все ж треба припустити, що це якісь промені або якесь поле!
— Я такої ж думки, сер, — погодився з ним Хамід.
— У такому разі ми повинні добре озброїтись! Ви, шановний Хаміде, допоможете мені обладнати корабель.
— Я вже склав детальний список апаратури, — відповів асистент і подав професорові кілька аркушів паперу.
Загорський, приємно здивований, скинув окуляри й зосереджено читав список, схвально хитаючи головою.
— Так… Так…
Абдул Хамід мовчки споглядав за професором. Коли Загорський перечитав увесь список, асистент запитав:
— Може, я щось випустив?
— Гадаю, що ви свідомо не вписали гальванометр…
— Не цілком свідомо, професоре.
— Цей прилад чутливіший за мікроамперметр, вам про це добре відомо. З ним краще працювати, ніж з комбінованим приладом. Ще одна його перевага в тому, що він має освітлену шкалу! Але й це ще не головне! — Загорський надів окуляри, зміряв поглядом свого асистента й похитав головою. — Любий Хаміде, я хочу звернути вашу увагу на інше. Не виключено, що ми не візьмемо з собою саме того приладу, який нам буде найпотрібніший!
Асистент здивовано глянув на нього.
— Що ви маєте на увазі, професоре?
— Прилад, який нам іще невідомий, як невідоме досі й це загадкове явище.
Ту мить ні професор, ні його асистент ще й гадки не мали, що тільки тоді, коли схожий на ракету корабель, обладнаний за останнім словом техніки, одірветься від причалу й помчить у напрямку загадкового острова, — тільки тоді відкриється найдраматичніша сторінка їхнього життя, сповнена зусиль, напружень, небезпеки й неймовірних пригод…
Та залишмо на якийсь час двох фізиків, щоб довідатись, за яких обставин трагічно загинув капітан Ліпман. Бо, коли в розмові з професором Загорський Фенімор Кріпс проголосив його померлим, — капітан Ліпман іще був живий…
ЩО СТАЛОСЯ З НЕГРОМ ДЖЕЙМСОМ ЛАБАЛОЮ
… Попервах Лабала не міг збагнути, що від нього хочуть. На борту катера їх було двоє — він і одноокий незнайомець з обличчям п'яниці й шрамом над лівою бровою. Незнайомець розмовляв на якомусь жаргоні, жвакував жуйку й раз по раз спльовував у воду червону слину.
Перед тим як Лабала сів на катер, його викликав до себе в кабінет Фенімор Кріпс. На Кріпсовому письмовому столі лежало два великих помаранчі, загорнені в прозорий рожевий папір. Кріпс засунув один з оцих помаранчів у кишеню парусинової куртки негра, всміхнувся, поплескав Лабалу по плечі й, перекинувшись з незнайомцем кількома іспанськими фразами, сказав:
— Один помаранч для капітана, другий — для штурмана!
… Одноокий нервово походжав палубою катера, плювався й час від часу поглядав на ручний годинник. Раптом він зупинився перед Лабалою:
— Віддаси їм помаранчі, коли катер відійде од корабля на одну-дві милі!
