З катера перекинули дощаний мiсток, i всi четверо швидко перейшли на борт 'Чайки'. Човен було взято на буксир.
- Так от, - почав керiвник Головного Наукового Товариства, коли всi зайшли до каюти i посiдали в крiслах, - ситуацiя вимагає негайно здiйснити Великий Запуск. Необхiдно вже сьогоднi завантажити три нашi ракети бiоматерiалом, щоб вони могли стартувати не пiзнiше, як опiвночi...
Соул з подивом дивилася на батька.
- Чого раптом такий поспiх? Адже ви добре знаєте - Програма не завершена. Без мiкроскопа ми не змогли перебудувати генний ланцюжок.
- Мiкроскоп буде ще не скоро, - зiтхнув батько, - а вiйна...
- Вiйна?!
- Так, оголошена готовнiсть номер один, вiйна може вибухнути не сьогоднi - завтра, i тодi...
- Яке божевiлля! - вигукнула Фаннi. - Невже наша цивiлiзацiя скiнчиться так ганебно?
- З хаосу ми вийшли...
- Безглуздя!
- Ясно, що найпершого удару буде завдано по ракетодромах, отже, мусимо поспiшати. - Батько обвiв поглядом присутнiх. - Сподiваюся, ви допоможете?
- Звичайно, - вiдповiли молодики.
'Вiйна... Руїни i смерть... Але це ж не стихiйне лихо! Мислячi... Усе ж вiд них залежить, - скрушно подумала Соул. їй хотiлося заплакати з розпачу. - Безсмертя... Невже воно не судилось людинi?'
- А я ж так мрiяла... - сказала з гiркотою.
- Нiчого не вдiєш, дочко. - У батьковому голосi бринiв глибокий жаль. I нашi нащадки матимуть своїм привiлеєм смерть...
Соул зовсiм ослабла, не мала сили й говорити, тiльки дивилась на всiх повними смутку очима. Вiдчувала спустошенiсть i порожнечу. Навiть закохано-тужливий художникiв погляд не зворушував її душi.
З катера кволу дiвчину довелось виносити на руках.
...Її останнiй подих вiдлетiв, мабуть, одночасно з тими ракетами, що в гуркотi i громi стартували з космодрому в мiжзоряний простiр, несучи насiння Життя.
