- А що передали автоматичнi зонди, запущенi... точно вже i не пригадую коли?

- В тому ж то й справа, що зонди зникають за обрiєм зв'язку, зникають безслiдно, не передавши нiякої iнформацiї.

- Як? - здивувався Альга. - Жодних повiдомлень?

- Iнформацiя надходила з вiдстанi, трохи бiльшої за парсек*. А далi зв'язок обривається. Ось чому я й вирiшила летiти. Апарати, якi б вони не були розумнi й чутливi, не можуть безконечно пристосовуватися до мiнливого середовища.

______________ * Парсек дорiвнює 3,26 свiтлових рокiв.

- Це так, - погодився Альга, - потенцiї людського мозку значно бiльшi.

- Отже, ви пiдтримуєте мене?

- Без вагання, Арi! Все це i дуже важливо, i надзвичайно цiкаво. Такому дослiдженню можна присвятити життя.

На її чутливому обличчi заграв усмiх, i його самого пройняло вiдчуття щастя. Спiвзвучнiсть неспокiйних iнтелектiв - що є радiснiше в життi? Просто дивно, як вiн сам не висунув такої вочевидячки необхiдної iдеї розвiдувального польоту до центру Всесвiту?

Арi нараз насупила брови й одразу ж заговорила застережливим тоном. Чи враховує вiн ступiнь небезпеки? Чи усвiдомлює, що це буде не звичайна наукова вилазка, яка має нульовий коефiцiєнт ризику i дає втiху вже хоча б змiною обставин життя? Ця мандрiвка має бути дуже тяжкою, довготривалою, небезпечною.

- Все наше життя - мандрiвка в невiдоме, - сказав Альга. - Якщо ви вважаєте, що я буду корисний...

- Я рада, просто щаслива, що ви перебороли щоденну iнерцiю. Отже, летимо?

- Летимо! - вигукнув. I тут же був нагороджений поцiлунком.

- Якщо у вас є з ким прощатися, - весело сказала Арi, - то прощайтеся. До старту лишається... - поглянула на хронометр, - тридцять три хвилини.

- Я тiльки попереджу свого партнера, що шахову зустрiч доведеться вiдкласти на деякий час.

- А я попрощаюсь iз мамою.

Ходили пiщаною дорiжкою понад озерцем - Арi в темно-синiй сукнi, мати в золотистiй. Справжнiй гайок навколо озера - iз живими березами, дубами, тополями. Але вiн непомiтно для ока переходить в iлюзорнi лiси, якi, здавалося, тягнуться на десятки кiлометрiв i творять непрохiднi хащi. Звiдти повiває цiлком реальний вiтерець, приносячи лiсовi пахощi i щебет птаства. Зараз Арi особливо гостро вiдчуває красу цього шматочка живої природи. В розвiдувальнiй ракетi примiщення тiснi, вода лише для побутового вжитку, ну, а дерева... про них можна буде хiба що помрiяти.

Ходили мовчки, прихилившись одна до одної, ходили, неначе над прiрвою. Та воно ж так i є: космiчне провалля поруч, он за тiєю стiнкою корпусу. Мати нiчого не питає, донька з'явилася до неї перед вiдльотом, i цим все сказано. Взагалi, вони чудово розумiють одна одну й без слiв. Материне серце млоїло тривожне передчуття, та вона гамувала його. Що ж, Арi самостiйна особа, не належить до працiвникiв екiпажу, а тому цiлком вiльна у виборi свого шляху. I, певне, цьому польоту вона теж надає надзвичайного значення, коли побоювалася, що мати почне вiдговоряти. Ех, Арi, Арi! Живемо один раз, i в кожного свiй життєвий шлях...

- Менi пора, мамо.

- Я тебе ждатиму, доню. Щасливо!

- Спасибi за те, що ти така...

- Пам'ятай: я тебе жду.

Арi поцiлувала матiр i швидко пiшла. Перед отвором до Головного тунелю оглянулась i махнула рукою. Мати самотньо стояла бiля озерця, i сльози напливали їй на очi.

Може, це одвiчна доля матерiв - проводжати дiтей у далекi мандри. Де та мiра, якою можна було б визначити горе матерiв усiх часiв? Певне, й електронна машина заплакала 6, якби її пiдключити до материнських сердець...

Цiлий рiк регулярно з'являлася Арi на материному екранi. Передавши наслiдки дослiджень Науковому Центру, вона одразу ж з'єднувалась iз матiр'ю. Голос її завжди був енергiйний, обличчя безхмарне. Вони з Альгою рухаються точно по свiтловiй лiнiї 'Сатурна'. Мас-спектрометри та й вся iнша апаратура працює добре - вже виявленi деякi незначнi, ну зовсiм незначнi змiни в компонентах потоку космiчних часточок. Але, наголосила Арi, цi змiни мають тенденцiю до збiльшення, посилення.

Її прогноз справдився - упродовж усього наступного року пучки хронотонiв, сказати б, товщали, росли, густiшали. Наче окремi струмочки зливалися в єдиний потiк. Довелося збiльшити пришвидшення, щоб якомога далi проникнути в цей об'єм. Пiсля цього зображення Арi на материному екранi все бiльше й бiльше тьмянiло, обриси його поступово втрачали контури, розмивалися. Крiзь туманну запону ледве долинали окремi слова:

- Хронотони... не властивi орбiти... Застерiгаємо 'Сатурн'... течiя... потужна течiя... компоненти поля... Мiняйте, мiняйте трасу!..

Екран зовсiм померк, пропав i шепiт.

'Що ж це буде? - мати складала долонi, - А може, повернули? Останню iнформацiю послали майже три роки тому... Хоча мiркування про цi умовнi роки позбавленi найменшого сенсу: кожна iнерцiйна система має свiй час...'

Свiй час... Так, Арi й Альга, безумовно, мали свою, тiльки їм належну, систему обрахунку часу. Та чим далi рухалась їхня ракета, тим виразнiше проступали якiсь дивовижнi змiни в цiй системi. Iнтенсивнiше запрацював не лише хронотрон - масспектрометр часточок часу, а й самi їхнi органiзми. Посилився обмiн речовин - кожна клiтина тiла працювала за якоюсь шалено iнтенсивною програмою.

- Я, мабуть, захворiв, Арi, - сказав Альга, - Увесь час мене мучать голод i спрага. їм i не наїдаюсь, п'ю i не можу напитися.

- Те саме коїться й зi мною, - спокiйно вiдповiла дiвчина. - Це нормальне явище.

- Нормальне?

- Так, мiй любий. Погляньте на осцилограф - потiк хронотонiв посилився бiльше як удесятеро. Цi часточки не екрануються, всi форми матерiї, принаймнi тi, якi ми знаємо, прозорi для носiїв часу. Але вони винятково активнi - в природi немає жодної елементарної часточки, не захопленої хронотоном...

- Звичайно, позачасової матерiї нема. Але ж ми рухаємося з такою швидкiстю...

- ...Що час мусив би уповiльнюватися, правда?

- Згiдно релятивiстської теорiї.

- Я вже мiркувала над цим... Тут зовсiм iншi компоненти просторово-часового континууму. Про них не знали та й не могли знати фiзики... До речi, це вам матерiал для фiлософських узагальнень.

- Якi компоненти ви маєте на увазi?

- Iнтенсивний потiк вiльних хронотонiв. Для нас тепер час буквально летить. У цьому просторi швидкiсть хронотонiв катастрофiчно збiльшилась.

- I що це означає, на вашу думку?

- Це означає, що за один наш умовний сатурнiвський день ми проживаємо не менше десяти.

- Простiше кажучи, старiємо?

- Так, мiй любий Альга, ми iнтенсивно старiємо.

Фiлософ закоханими очима дивився на неї i не помiчав нiякого старiння. Навпаки, йому здалося, що Арi розквiтла, поздоровшала i... стала ще кращою. Ах, яка вона гарна! Навiть той короткий час, коли вони змiнювали одне одного в кабiнi керування i вiн мав змогу приголубити її хоч поглядом, наповнював його єство невимовним блаженством. А оте її 'мiй любий' обсипало його вогнем. Скiльки разiв поривався вiн освiдчитися в коханнi! Слова вже були готовi злетiти з язика, та кожного разу осоружна сором'язливiсть, нiяковiсть, якийсь незрозумiлий страх накладали своє категоричне вето. Потiм у своїй кабiнi безжально критикував себе за нерiшучiсть i висмiював за отi помисли. Хiба ж не дурниця оте бажання хоч доторкнутись до її сукнi?..

Невдовзi Альга помiтив у неї першi зморшки бiля очей. Вони надали її обличчю стражденного i водночас iронiчного виразу.

- Ви вже сивiєте, мiй любий Альга, - якось сказала Арi не то з жалем, не то з докором.

- Невже? - фiлософ лапнув себе за чуприну, неначе мiг навпомацки вiдчути сивину. - То, певне, мудрiсть проступає! - Поглянув на її зачiску: А в вас нема...

- Мудростi? - усмiхнулась Арi.

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату
×