- I серед наших предкiв, якi поступово розселялися по планетi, були космонавти?
- Мабуть, що були, - не зовсiм впевнено з м'якою усмiшкою сказав Анте-Ео. - Iнформацiя в легендах i мiфах прихована глибоко, треба вмiти її вилущувати.
- Та, звичайно, певна iнформацiя там є, але тiльки художньо-емоцiйна, я вважаю, - мовив розгублений Кон-Тiро. - Як джерело iсторiї, легенди i казки, м'яко кажучи, не витримують критики...
Чим дужче розпалювався Кон-Тiро, доводячи неспроможнiсть фольклору як своєрiдного дзеркала дiйсностi, тим iронiчнiше вiдповiдав йому Анте-Ео i цим збивав свого помiчника з пантелику. Той не мiг уторопати, чи старший жартує, чи справдi здатний читати легенди iнакше, анiж вiн.
- Народна творчiсть - це мiкрофон, в який говорять тисячолiття, - знову загадково усмiхнувся Анте-Ео. - Вiдстань у часi велика, може, для кого й нерозбiрливо.
Тим часом вiдстань мiж 'Орбiсом' i невiдомим об'єктом скорочувалась, на екранi почали проступати його обриси - спочатку розмитi, невиразнi, а потiм усе чiткiшi. Нарештi настав момент, коли вражений Кон-Тiро вигукнув:
- Схоже на те, що це - космiчний корабель! - На мить вiдiрвавши погляд вiд екрана, подивився на суворе, без тiнi усмiшки лице Анте-Ео. - Красивi пропорцiї... Велетенський цилiндр завершується конусом... I сигнал звiдти...
Старший, пильно вдивляючись у зображення на екранi, притишено сказав:
- Цей радiомаяк мене тривожить. Спробуймо встановити зв'язок.
Невiдомий корабель був глухий до їхнiх викликiв, переданих у рiзних режимах зв'язку. Тiльки радiомаяк продовжував посилати свої розпачливi сигнали.
З огляду на винятковiсть ситуацiї, старший вирiшив пробудити весь екiпаж з летаргiчного сну, i невдовзi на 'Орбiсi' завирувала активна дiяльнiсть. Комплексне дослiдження невiдомого космiчного корабля за участю фахiвцiв рiзних профiлiв дало досить цiкавi наслiдки. Космiчна технiка цивiлiзацiї, якiй належить корабель, ще не досягла потрiбного рiвня, i здiйснення такої далекої експедицiї свiдчило про вiдчайдушну смiливiсть, зухвале поривання духу. I це всiм iмпонувало, усiх на 'Орбiсi' захоплювало.
Було щось величне в самому обрисi корабля, що завис у просторi. Посмугована мiкрочасточками його обшивка нагадувала шкiру фантастичного велета, що побував у космiчних бувальцях. Але чи є ще в нього життєва сила?
Мовчить корабель, не обзивається. I рух його не уповiльнюється i не пришвидшується. Силовi установки вимкнено, гiгант нiби спочиває, вiддавшись на волю хвилям iнерцiї, що несуть його у просторi й часi.
Загальмувавши свiй рух, обережно маневруючи, 'Орбiс' наблизився майже впритул, бiк у бiк, i деякий час iшов паралельним курсом, аж доки швидкiсть не зрiвнялася. Хоча невiдомий корабель поступався 'Орбiсу' габаритами, корпус цього корабля - динамiчний, сказати б, витончений, свiдчив як про iнженерний, так i про естетичний генiй його творцiв. Лiнiї контуру замикають у собi могуття металу i мислячого духу.
- Там, на кораблi, вiдгукнiться!.. - гравiтацiйнi хвилi безперервно пронизували тiло корабля. Та навiть i тепер, зблизька, контакту встановити не вдалося. Мовчанка невiдомих зореплавцiв не вiщувала нiчого доброго. Анте-Ео спохмурнiв, передчуваючи лихе. Корабель не подає жодних ознак життя... Мабуть, щось сталося з його екiпажем...
- А може, це автоматичний зонд? - з надiєю в голосi сказав Кон-Тiро.
Старший заперечливо похитав головою:
- Не думаю... Та ми незабаром дiзнаємось... про все.
Кон-Тiро здогадався: iдеться про висадку дослiдницької групи на борт.
- Прошу доручити менi...
Першим на шершаву обшивку мовчазного корабля зiйшов Кон-Тiро, за ним шестеро. Усi в антирадiацiйних скафандрах, якi захищають вiд жорсткого випромiнювання, окрiм гравiтацiї та нейтрино. У цьому спорядженнi, та ще з линвою, вони скидалися на альпiнiстiв, що сходять на круту гору.
Кон-Тiро одразу попрямував до невеликого виступу, звiдки в простiр дивилося синювате око телескопа. Тут же виднiвся тiсний, якраз на одну людину, овальний люк. Розгерметизований...
Довгi коридори, примiщення рiзного призначення - скрiзь тут вiяло пусткою. Тепло життя, мабуть, давно покинуло корабель, i на поручнях, стiнах, люках пiд промiнням лiхтаря зблискував тоненький налiт iнею.
Серце в Кон-Тiро забилося дужче, коли вiн зайшов до рубки керування. Невже й тут немає нiкого? В примарному свiтлi аварiйних ламп спочатку важко було щось помiтити, але, ввiмкнувши свого рефлектора, Кон-Тiро побачив: там, бiля пульта, в крiслах сидять двоє. Ступнув ближче, раптом здалося, що вони зворухнулись. Але то зрушились лише тiнi; невiдомi зореплавцi, скованi космiчним холодом, вже не могли привiтати гостей.
До цього Кон-Тiро внутрiшньо був уже приготувався, але те, що вiн i його товаришi побачили наступної митi, так їх вразило, що вони самi мало не скам'янiли. Перед ними сидiли волосатi iстоти! У кожного на головi копиця переплутаного волосся, над очима - волосянi стьожки, а ротiв зовсiм не видно iз-за густих жмуткiв.
- Це - люди з наших легенд, - з легкою зажурою в голосi сказав Кон-Тiро.
- Я так i думав, - обiзвався з 'Орбiса' Анте-Ео. Пiсля паузи додав чомусь притишеним голосом: - Ви ж там дiйте обережно, їх треба зберегти.
Це нагадування, мабуть, було зайве, але Кон-Тiро, щоб заспокоїти старшого та й своє хвилювання погамувати, сказав:
- Усе буде добре. Маємо час.
Дослiдницька група так i дiяла - надзвичайно обачно, без поспiху. Ознайомлення з матерiалами на борту проводилося за спiльно обмiркованою схемою. Вже в першi години роботи було вiдкрито багато цiкавих матерiалiв, та особливо цiнними виявились електромагнiтнi записи гантелянською прамовою. Лiнгвiст- фахiвець по контактах з iншими цивiлiзацiями, якому досi не траплялось нагоди застосовувати свої знання, з першого ж прокручування насторожився, увесь перетворився на увагу. Товаришi оточили його пiвколом, теж нашорошенi, чекали. Часом хто-небудь поглядав на тих двох волосатих людей, що закам'янiли у своїх крiслах. Це ж їхнi слова, почуття i думки звучать у навушниках...
Перше прослухування нiчого конкретного не дало, лiнгвiст лише багатозначно хмикав. Та коли пiдключили електронного аналiзатора, учений не без хвилювання повiдомив:
- Це - гантелянська прамова.
Гантелянська?.. Наче спалах яскравого свiтла освiтив усе довкола, багато що з iсторiї гантелян вiдразу стало зрозумiлим, але прийняти це без заперечень було важко, навiть для Кон-Тiро. Та лiнгвiст показав спiльнi коренi, вiднайшов знайомi суфiкси, дифтонги... А це вже - не припущення, не здогад, а знання.
В урочистiй тишi, з глибини тисячолiть лунали слова: - Ми будемо триматися до останнього ковтка повiтря... Треба прокласти трасу Гантеля-Земля...
На берегах широкої рiчки, там, де в сиву давнину було селище Тимчасове, тепер красується найбiльше ган-телянське мiсто. На високiй скелi височить стародавнiй космiчний корабель - символ мужностi, вiдваги i зухвальства людського духу.
Коли ранковi променi кидають на нього пелюстки вогню, здається: запрацювали двигуни корабля i вiн рушає у новий полiт...
