жовчі, двадцять пал слизу і стільки ж вітру, триста шістдесят пал кісток і стільки
ж сухожилків. Тридцять з половиною мільйонів волосин. Це твоє тіло. І воно досі дихає.
Нумо ж, уставай. Ще один шанс на чудо.
Він піднявся і почав наспівувати арію.
У домі було тихо.
Унизу чути було, як брат готує собі каву.
Дім зяяв життєвим простором, у якому бракувало батька. На спорожнілих місцях у5іва
творила фантоми. Природа не терпить порожнечі, тому що впізнає у ній саму себе.
3.
Базель научив його алхімічній науці, яку Юнґ привіз із Китаю. У Венеції він плавав на
Золотій Гондолі. У Кракові в голові у нього завелися круки. У консерваторії він виявив, що
під ногами в нього змії.
4.
Якова такі розклади обламали, він пішов у схизму і єресь. Священними печатками та
пентаграмами запечатав усі думи про музику, помер і став ходити мертвим, з
пентаграмою на голові.
5.
Він облишив писання. Він почав шукати. Він став уразливим, як ніколи. Свої досліди він
називав, за Беконом, латиною: «Experimenta Lucifera» — «Досвіди світлоносні».
Загорнувшись у плащ, він перетнув кордон і видихнув у своїй комірчині, у батьковій хаті, у
саду піді Львовом. 6.
Отже, ти — Ірена.
Щоденні experimenta давали почуття захищеності. Він самотньо трудився у келії, ретельно
розкладав на елементи історію людської музики. Його класифікація була не менш
детальною, ніж середньовічні трактати з ангелології; не менш підтвердженою, ніж дані
про елементарні частки у сучасній фізиці. Він розумів, що, хоча Грааль вже втрачено, його
можна віднайти, бо насправді він є скрізь і в усьому.
Прийнявши те, що музикою є все, що робиться на видиху та на вдиху, він розклав свій дух
на роди і коліна, простежив оком розуму генеалогію звуку аж до прабатька Адама і
записав його повороти як чергування нот особливим любовним письмом, адже музика і
надалі була його містичною дружиною. Записував генеалогії ладів і мелодій, а за гілками
зв'язків намагався розгледіти Дерево Пізнання. Намагався — і не бачив. Самі гілки, і ні
початку їм не видно, ні краю.
З настанням вечора Яків упирем виповзав на вулиці Львова ковтнути свіжої крові. «Мрець
єси человєколюбія нєімєя». Цю татуху на плечі, ще тоді, коли не загоїлися рани під
лопатками, йому набивали Кирило і Мефодій.
«Умру смешно». Згадалася дівчина з моргу.
Згадався похорон.
Згадалася симфонія. Згадалася Ірена. От же, ти, Ірено!
Згадався брат з його небезпечними ідеями, згадався хрест, і коло, і свастика. Згадався
літак і тіло в моргу.
Тепер він знав ім'я власника ноги, на якій була та смішна наколка. Його звали СуньЦзи, він
був майстром стратегії.
Яків згадав, за чим він прийшов у ванну, і почистив зуби. Бадьорись, Євлампіє, сьогодні
знову день для чуда.
8.
Ритуал — мій спосіб підтримувати неперервність. Підтримуючи неперервність, я
здійснюю благо. Я ритуально зголюю щетину, щоби підтримати символічний чистий
