Аліса в країні чудес

- Дурниці, - сказав Казна-Що-Не-Черепаха, - у морі крихти змиваються. А щодо хвоста в роті, то це ось із якої причини...
Тут він позіхнув і заплющив очі.
- Поясни-но їй причину і решту все, - мовив він до Грифона.
- А причина ось яка, - стрепенувся Грифон. - Білуга любить омарову кадриль. От її й кидають у море. І летить вона ген-ген!.. Дуже далеко їй летіти. От вона й хапається зубами за хвіст. А тоді, тоді... не може його вийняти. Ось і все, зрештою.
- Дякую, - сказала Аліса. - Дуже цікаво. Як мало я знала досі про білугу!
- Можу розказати ще більше! - розохотився Грифон. - Ти знаєш, наприклад, чому вона зветься білугою?
- Ніколи про це не думала, - сказала Аліса. - Чому?
- Нею білугують чоботи й черевики, - значливо повідомив Грифон.
- Білугують чоботи й черевики? - вражено перепитала Аліса. - Та вона ж із породи китових...
- 3 котових, авжеж... А чим, до речі, ти чистиш свої черевики? - запитав Грифон.
- Чорною ваксою, - трохи подумавши, мовила Аліса.
- А на дні моря, - врочисто оголосив Грифон, - черевики не чорнують, а білугують. Отак-то. [99]
- А до відбілугованих черевиків що ви найдужче любите вдягати - які, скажімо, краватки, фраки? - запитала Аліса.
- Щодо креветок - найважливіше, щоб вони не лоскотали шиї, а раки - щоб не щипалися під час кадрилі, - відповів Грифон ледь нетерплячим тоном. - А тепер слухаймо тебе! Розкажи про свої пригоди!
- Хіба про сьогоднішні, - знітилася Аліса. - Про вчорашні нема сенсу говорити, бо вчорашня я - то не я.
- Поясни! - сказав Казна-Що-Не-Черепаха.
- Ні, ні! Спершу пригоди! - нетерпляче вигукнув Грифон. - Шкода часу на пояснення.
Й Аліса заходилася оповідати про свої пригоди, відколи вперше побачила Білого Кролика. Спочатку не надто відважно, бо Грифон із Казна-Що-Не-Черепахою присунулися до неї впритул і дуже вже страшно повитріщали на неї очі й пороззявляли роти, але поступово вона посміливішала. Її слухачі мовчали аж до моменту, коли Гусінь загадала їй проказати «Ти старий любий діду», а в неї вийшло зовсім не те.
Тут Казна-Що-Не-Черепаха перевів дух і сказав:
- Дуже дивно!
- Дивнішого світ не бачив, - озвався Грифон.
- Вийшло щось геть несусвітне! - глибокодумно повторив Казна-Що-Не-Черепаха. - Ану, хай вона прочитає щось і нам? Скажи їй...
І він скинув очима на Грифона, мовби той мав якусь владу над Алісою. [100]
- Встань і прокажи «Обізвався ледащо», - звелів Грифон.
"Як же ця звірота любить командувати. Читай їм і читай! - подумала Аліса. - Мовби я у школі!"
А все ж вона підвелася й почала декламувати. Та оскільки в її голові все ще крутилася Омарова Кадриль, то проказувала вона майже бездумно. Слова виходили просто-таки чудернацькі:
Обізвався омар: «Хтось мене перепік,
Я обсиплюся цукром, щоб сік не потік».
І, як качка бровами, так він носаком
Вивертає п'яту, чепуриться паском.
Коли море мілке, він високо літа,
Й дуже хвацько з-під неба свистить на Кита.
Та зате у приплив, як кити припливуть,
Від омара ні слуху, ні духу не чуть.
- Це зовсім не те, що я вчив у дитинстві, - сказав Грифон.
- А я взагалі такого не чув, - додав Казна-Що-Не-Черепаха. - Як на мене, це незвичайна бридня.
Аліса сиділа мовчки, затуливши обличчя долонями, і гадала: невже в її житті більше не станеться чогось цілком звичайного.
- Хай би пояснила! - мовив Казна-Що-Не-Черепаха.
- Вона не зуміє, - поспішив сказати Грифон. - Нумо, читай далі!
- Про п'яти! - не вгавав Казна-Що-Не-Черепаха. - Тобто, як він міг вивернути їх носаком? [101]
- Це така танцювальна позиція, - мовила Аліса.
Вона й сама мало що розуміла, і хотіла якнайшвидше змінити тему.
- Ну ж бо, читай! - нетерпляче повторив Грифон. - «Враз побачила я...»
Відмовитись вона не посміла, хоча й була певна, що знову вийде все не так, і тремтячим голосом почала: