зложене з блискучих пе(ілип наспляиих па коиіпну нитку. Щоб змалювати таку жінку у весь ріст і не випасти нїде з ро.лї, не попасти в пересад}', в карикатуру, змалювати її правдиво, а при тім з любовю, без пессимізму, здобути і вдержати для неї нашу симпатию і навіть подив, не замазуючи при тім її хиб і її повної немоііальности, на се треба було не шичаиної і'енїяль- постп, се могло вдати ся тілько одному Шек'ші-рови, тіїіі йому тілько раз, у виемково щасливій хвилї.
Можпа би сказати, що Шекспір знайшов сеіі характер і все потрібне для його характеристики вже готове у Илютарха. Та се зовсїм не так. Досить буде прочитати ноти додані мною до тексту драми, щоб переконати ся, що власие для характеристики Клеонатрн Шекспір узяв із Илютарха далеко менше, НІЖ для характеристики инь-
— V -
шпх осіб, а те що взяв, переробив у дусі зовсім відміннім від того, яким надихане Плютархове опо-відаиє. Шекспірова Клеопатра зовсім не та бездушна кокетка і куртізана, якою зробив ії Плю-тарх ; Шекспірова нредставлеиє додало їй і'рациї, нїжности, благородства і щіфости, та при тім ви-тїііювало і исихольоґічио пог.іубкло її хиткість, мотивуючи її не низькими, підлими забаганками, не бажанбм зради, а жіночою слабістю, тим, що сама вона в наптраґічнїйшій хвилі свого житя, над теплим ще трупом АнтонІя характеризує чудово простими і сильними словами :
Не більше я як женщвна, і правлять Такі дрібні, мізерні страсти мною, Як і дівчам тим, що корови доїть І робить посліду ще діло в хаті. Та Шекспір не вдоволив ся в драмі змальо^ вапем сеї иезрівнаної з артистичного погляду фі-ґури. Він змалював її на широкім тлі боротьби двох сьиітів : римського заходу з погречения сходом, на тлї величезної історичної катастрофи, упадку римського республїкапства і першого тріумфу цезаризму.
Правда, римська республіканська форма згиб-ла вже перед початком драми, разом зо смертю Кассия і Брута ; в драмі не чуємо ані разу навіть слова „республіка". Але відгуки республіканського духа живуть іще в таких фігурах, як Енобарб, як Секст Ііомпеп, як Ерос і (Зкар — цезаризм потоплює, піве іить, деморалізує їх. Рос-кішний, розпущений і збабілий оріент розточує ту римську силу, римську че'-ноту і характерність. Клеопатра против власної волї, фатальним спосо-. бом доводить до погибелі АнтонІя і являє ся нап-могутиійшою союзницею свого ворига Октавія Цезаря — в тій лежить глубокий траґізн її появи
- VI -
і її любови, чудово відчутий і зма.їьований Шек-спіром. Вона, „гадючка з над старого Нїлю", неспана тому, що її пестощі являють ся отруйнпми вкушенямн для Рпмляипна. Вона поступає так, як велпть їй вроджена вдача. А що вона про тім не безхарактерна, не трус.іпва, не підла, се показує її копець, показує четвертий і пятий акт драми.
(і. Будова драми. Відповідно до сеї центральної постаті змальовано й пиьші і збудовано цілу драму; для відповідного відгїиеня Клео-патрц поробив Шекспір більше або менше, значні зміни в тім фактичнім матеріялї, який знайшов у ІІлютарха. Військові поднпги Антонїя (війна в Арменїї і Партії) пропущено, а висунено па перший пляп його відпосіїнн до трьох жінок — Фульвії, Октавії і Клеопатри. Характер Антонїя змальованпй сильно, в великім стилю, але все таки менше героїчно, ніж у ІІлютарха. Є щось нерівне, непостійне в його характері — иорпвп героїзму і благородства чергують ся з хвилями (Занепаду та нерозуму ; його поводженє в часі битви під Ак-цпюм, CO вер^ нерозуму і безтямности. Тілько упадок розбуджує в нїм героя, тай тут він тїсно-зорпй і легкодушний, доходить до паівностп впзп-ваючп Цезаря на поєдинок, як дитина тішить ся першою дрібною иобідою, а потім від pa.sy палає духом. Супроти Клеопатри він чує себе безсильним, але разом з тим, звичаєм слабохарактерних людей, від любовної нїжности швилко перескакує до неоправдапих підозрінь, докорів, навіть до гру-бостей, навіть до того, що підниміє руку па неї.
Коли Антоній — Рим.тяпии уже до половини надгризений впливами того морального упадку, що розва.іив і>имсі.ку респуб.іїку, то Гіого боевпй товариш Киобарб являєть ся немов уособленем усїх кі>ащих прикмет Римлянина старої дати. Хо-
