VII —
робрий рубака, щпрвй, правдомовний і гордий на свої заслуги та на свою внутрішню вартість, він при тім не позбавлений ніжного чутя, любить забавити ся і вміє в противнику пошанувати мужність та отвертість. Але вплив оріенту підточує й сю, бачилось би, спіжеву натуру. Його етичні прінціпп, що були в ньому не вирозумувапі, але неначе другою патурою, захитали ся. Від критики поступуваня свого імператора він звільна доходить до невдоволеня, до жалю на його помилки, до о-буреня і врешті до явної зради. Але тут наступає оборот: чесна натура бере перевагу і він, одноцїльна душа, не може стерпіти ипутрішаього роаладу і гине від него — не самовбійством, а просто, здаєть ся — розривом серця. Енобарб, се друга чудова креация ІІІекспірова в отсїй драмі. Для фіі'ури Антонїя Плютарх дав йому аж за богато матеріялу, так ш;о Шекспір проявав своє майстерство хиба в доборі і перетошіеню фактів. Для фіґури Бпобарба Плютарх крім кількох згадок не дав пїчогісїнГіКО, — се вповнї дитя Шек-с'пірової Музи, і можна сказати — улюблене дитя. Иньші особи драми — другорядні, епізодичні, хоч звісно, всї вони виявляють руку великого майстра. Варто тут особливо підкреслити зміни, які поробив Шекспір у фігурі Октавії, що у Плютарха являєть ся коли не кращою від Кле-опатри, то в усякім разї молодшою, вірною Анто-нїеви до крайньої крайности, притім ронумною, діяльною на його користь, одним словом, ідеальною жівкою з римського погляду, так що Клео-патра аж до катастрофи коло Акциюм не перестає бояти ся її супірнпцтва в серцї Антонїя. Шекспір дуже сильно вменшив її ролю, промовчав, що вона мала з Антонїєм двоє дітей, промовчав доконане її старанєм друге помпренє Антонїя
— VIII -
з Окгавієм у Тарентї, її піішїйиіу иодорож да схід, зневагу причинену їй Антопїе:і у Римі, де її Аіітонїєві слуги віікішу.іи з Аитонїквого лому, і зройпв із Неї малозначну фіґуру, над якою кепкує АитонГїв післанедь Алексас перед Клео-патрою.
Характеристика Октавія Цезаря, малого чоловіка з хитрим умом і холодиим тезіперлмеитом, що завдяки своїй обережпости і липльоматичніп ироворвосги злга;»і')ує остаточно спадок по таких велетнях, як Юлїй Цезаі'Ь і Антонїй, зазначена була вже в драмі „Юлій Цезарь" і тут проведена далї консеквентно. Його поетупуван»-; рівпе, умір-коване, обережне, без екстраваґанций, та без іскри ґепїяльпости. Одинока жива струпа, яка в нашій лраяі зазвенїла в його серці — любов до сест[ін Октавії, і та з часом перековуєть ся на політичну монету. Як правдивий політик він усюди шукає тілько корпсти, важить шансн, визискує обставини, не зупиняючи ся нї споріднеаєм нї жадними нншпми чутями. Що найбільше по доконаній катастрофі він рад би як пайбільшу часть вини .'.кинути ;і себе — па того, що потемнів і погнб.
Маленька, ллє майстерно оброблена в драмі роль Лепіда, того, як ск;-заио в ,Юлїю Цезарї", „осла обтяженого королівським скарбом" ; ІПекснір не вва.кав навіть потрібним показувати нам, як U того добродушного осла знято скарби, а його самого нагнано грп.^тп осет.
іКадна иньша Шекспірова, тай загалом жадна пньша лра>:а не обіймає такого широкого те-репу, як „Лнгонїи і Клеопатра". Рим, Мізеиум, Алег.санлрія, Атенп, Сирий - ціла схілна половин:! Середземного моря і сумеа:них з ним країв, отеє сцена сеї кольосальної драми. Відповідно до сего п будова її вийшла не така однопільна і щільно
- їх —
споенл, як у пньшіїх траґедаях, де дія розаиваеть ся в рамах одної сїм'і, одного краю, як ось у „Отеллю", „Гамлетї", „Макбетї^' або „Лїрі". Се й природно. Не фамілій на катастрофа, а катастрофа цілого сьвітії, цїло'ч) державшого устрою, цілої цивідїзацпї була темою сеї драии. Робаги Шекспіровп «акид и такої будово, нначить не розуміти його інтенций. Радше дивуватись треба, як вій здужав у таких, будь що будь обмежених рамах розвернути перед нами таку ве шчезну і бо-гату змістом та постатями ка^ітиву.
Ні. Особисті ремінїсценциї в драмі. Говорити npj жере та. мкиай користував ся Шек-сиір при ппсаню сеї драми, яеаа іцо.
