- XII -
Та чорна вдача в тебе, ось в чім горе ! І відси, думаю, і йдуть всі поговори.
Ще близше до тексту драми підходить сонет XCVI:
Сі говорять : твоя хиба — Молода тп і пуста; Ті говорять: до лиця се Молодощам пустота.
Та чи хиба, чи прикмета, Люблять всі тебе про те ; З хиби кождої у тебе Вже й прикмета наросте.
Як на пальці у цариці, Що тропуе висше нас, Навіть иаіІпідлїГішпії камінь А уходить за амма;^,
Так твої всі блуди п хиби, Скільки їх у тебе єсть, Ще й красять тебе, принаду Надають тобі і честь.
Ііорівпай із сими словами те, що мовить Ено-барб про К.іеопарру (II, 2) :
Найаогавьше в неї
Таким являєсь гарним, що й сьвятії
Жерцї благословлять її, як согрішає.
Таких паралелїв можиа би пабрати ще декілька, і вони довели деяких критиків до думки, що в Клеоиатрі Шекспір змалював ідеалізований, а радше потепціований портрет якоїсь дами при-
— XIII -
ближеної до королівського двора, в які'1 сам ко-х;ів СЯ І якою був зраджеиий. Чи догаді.а деяких кііцтпків, 111.0 тою дамою була Мері Фіттон, при-дворпа панна при дворі блисаветп, може вважатись доказаною (див. Brandes, op. cit. 394 і далі), чи НІ (дпв. Sydney Lee, William Shakespeare 113 нота і 401 нота) — не в нааві діло — в усякім pa-di приписувати образ чорнявої дамп в сонетах, у комедпї „Любовні муки Іі радощі" (властиво в її другії! перерібцї) і в нашій траґедпї самій тілько творчііі фантазпї Шекспі-ровіп, як сего хоче Лї, мені здаеть ся неможливим. IV. Час написаня драми. Д. 20 мая 1G08 р. одержав книгарь Едуард Бляупт дозвія на друковаиі -j книжки піт. назвою „Антонїй і Клео-патра" — безсумнівно Шекспіровиї траґедіії, яка, значить, мусїла вже тодї бути готова і звісна пу-блицї з театральних вистав, коли Бляунт міг ді-^ стати її відпис. Розуміеть ся, що дозвіл удїлевий був книгарською ґільдою ; питати про дозвіл автора не було тодї в звичаю. Але Бляунтовп чомусь не вдало ся видати в тім році сей твір — бодай до нас не дійшов анї один примірник якогось окремого виданя траґедиї перед збірним виданєм Шекспіровпх творів 1623 p., до якого наклад-чиків належав той сам Едвард Бляунт. Значить драма була написана по всякій правдоподібностп в р. 1G07, безпосередно по нанисаню величньої траґедиї „Король Лір". Ми не маємо ніякої відомости про її вистави за житя автора анї про вра-жінє, яке робила воаа на сучасних. Можна подумати, що широта малюнка і не досить сконцентрована будова драми робили неможливим осяг-ненє такого ефекту на сцені, який осягали иньші, в тїснійшпх рамах замкнені Шекспірові драми.
— XIV -
в повійших часах драма також не здужала завоювати собі трввкого місця па сцеиї. Що вона не перестала і ніколи не перестане робити вражіня на читачів, се доказує факт, що Ґете пробував у своїй драмі „Ґец фон Берлїхінґен" наслідувати фіґуру Клеопатри і сптуацпю Антонїя між шлюбною жінкою і т'енїяльною куртнзаною в фіґурах Аделяіди і Байслїнґена. Иорівнанє тих двох творів найбільших новочасних поетів може бути дуже навчаюче, та не тут йому місце.
