— Я знав, що ви до мене прийдете… — Валерій дивився похмуро і якось навіть приречено. Хоча цей вираз явно не гармоніював із його виглядом. Він був утіленням сили, краси і впевненості. Могутній торс облягала чорна майка з короткими рукавами, і видно було кожен м'яз натренованого, «накачаного», як то кажуть, тіла. — І треба мені було ото ляпати язиком! — з досадою сказав він. — Але я його не вбивав.
— Ви давно знайомі з Іриною Іващенко? — спитав капітан Горбатюк.
— Три роки. Як вона ще перший раз складала вступні іспити. І не пройшла…
— Пробачте… у вас були серйозні стосунки?
— З мого боку так… Я хотів одружитися… я… — обличчя його вкрилося червоними плямами. — Але вона… Вона вважала, що я люблю тільки себе. Чогось думають, що всі, хто займається культуризмом, — самозакохані егоїсти. Це не так. Це неправда.
— Вона так уважала ще до того, як з'явився Жора Лук'яненко?
— Ще… — Отже, не можна сказати, що він відіграв вирішальну роль у ваших стосунках?
— Мабуть… Я певен, що вона б все одно кинула його. Він їй абсолютно не пара. Вона ж дуже розумна, освічена і тонка дівчина. А він торгаш.
— Що ж тоді вабило її до нього?
— Думаю, комплекс порятунку, милосердя… Вона вбила собі в голову, що він нещасний, сирота, з поламаною долею. І вона повинна врятувати його, підняти до себе. Вона й мене один час хотіла піднімати… Але я… — він усміхнувся, — занадто важкий…
Капітан пильно глянув на Валерія Заярнюка. Той наче спохопився, одвів очі.
«Здається, дівчина не помилялася в оцінці цього культуриста. Він таки себе любить», — подумав Горбатюк і спитав:
— Скажіть, будь ласка, а гроші?.. Як вона взагалі ставиться до грошей?
— Ну — як… Нормально Як усі люди То раніше вважалося, що треба обов'язково зневажати добробут, багатство, гроші… Тепер так не вважають… — він знову спохопився. — Але вона… вона порядна дівчина.
Гроші для неї не головне. За гроші вона… Ні! Ні!
— А ви — як ставитеся до грошей?
— Так само! — очі в нього враз стали холодними. — Ви помиляєтесь. Ви глибоко помиляєтесь. Гроші тут ні до чого.
— Ну, а Жора… Лук'яненко? Він-то напевне любить гроші? Торгаш.
— Торгаш, — зціпивши зуби, повторив Заярнюк.
— Він гроші любить?
— Авжеж. Де ви бачили торгаша, який не любив би грошей.
— А він міг би віддати свої гроші іншій людині?
— Тобто?
— Ну… написати доручення на свої капітали на чиєсь ім'я?
— Та ви що? Цього навіть я не зробив би.
— Отже, не вартий він доброго слова?
— Ви хочете, щоб я його хвалив?
— Та ні… Ви, мабуть, знаєте про нього чимало такого, що підтверджує вашу негативну думку.
Заярнюк насторожився:
— Що ви хочете сказати?
— Те, що сказав. Я б на вашому місці намагався боротися за своє кохання. І бачачи, з якою недостойною людиною хоче разв'язати свою долю, спробував би відкрити їй очі на нього. У спортивних колах у вас великі зв'язки. Лук'яненко теж займався спортом. Є спільні знайомі. Не думаю, щоб ви не цікавилися, що за один цей Жора.
— А це що — злочин?
— Ні. Все цілком природно, психологічно вмотивовано, зрозуміло… Я був би вдячний вам, якби ви поділилися своєю інформацією про Лук'яненка. Для нас це дуже важливо.