пострибали в приємну пінисту прохолоду. Вода виявилася зовсім не такою холодною, як усі (особливо Лопух) чекали. Вони зрозуміли, що пливуть прямо до водоспаду.
— Це повне божевілля, — сказав Юстас Едмунду.
— Звичайно. І все-таки ... — сказав Ед- мунд.
— Хіба не дивно? — сказала Люсі. — Ви помітили — зовсім неможливо злякатися, навіть якщо хочеться!
Юстас спробував.
— Ну й справи! І справді не виходить, — сказав він.
Алмаз першим підплив до підніжжя водоспаду, і Тиріян ненабагато відставав від нього. Джилл пливла останньою, і тому їй все було видно. Прямо по поверхні водоспаду піднімалося щось біле. Вона придивилася: це був Єдиноріг. Важко сказати, плив він чи здирався — вгору, все вище й вище. Вістрям рога він розсікав воду над головою, і вона райдужними струменями падала йому на лопатки. Слідом король Тиріян розмахував руками й ногами, наче плив, але плив прямо вгору, як якби можна було пливти по стіні.
Смішніше за всіх виглядали Пси. Вони зовсім не втомилися, поки бігли, а тепер, дерлися вгору, безперервно фиркали й відпльовувалися, бо не могли утриматися й не гавкати. Але варто було їм загавкати, як у рот і ніс відразу заливалася вода. Джилл не встигла отямитися, як сама вже піднімалася по водоспаду. От чого зовсім неможливо проробити в нашому світі — навіть якщо не захлинешся, могутній потік розіб’є тебе в млинець об гострі камені. А в цьому світі — можна, тут ви могли б підніматися все вище й вище, промені світла блищали б на воді всіма кольорами веселки, різнобарвні камені блискали крізь потік, поки вам не здалося б, що ви злітаєте по променях світла так високо, що можна злякатися. Але
злякатися неможливо — тут немає нічого, крім радості й захвату. І нарешті, досягши плавного зеленого перегину, де вода переливалася через уступ, ви опиняєтеся в ріці над водоспадом. Плин такий сильний, просто змітає, але ви, як відмінний плавець, легко пливете напереріз.
Незабаром усі були на березі — мокрі, щасливі. Широка долина відкрилася спереду, — сніжні гори стали тепер набагато ближче.
— Далі вгору й далі вглиб! — вигукнув Алмаз, і вони відразу понеслися далі.
Вони покинули межі Нарнії й опинилися в Західних Нетрях, де ні Тиріян, ні Пітер, ні навіть Орел раніше не бували. Тут бував лорд Ді- ґорі й леді Поллі. “Ти пам’ятаєш? — говорили вони. — Пам’ятаєш?”, і їхні голоси були рівними, вони не задихалися, хоча неслися тепер швидше за пущену з лука стрілу.
— Як, мілорде, — зачудувався Тиріян. — Невже правду сповіщають легенди й ви удвох були тут у той самий день, коли було створено світ?
— Так, — відповідав Діґорі, — і мені здається, це було тільки вчора.
— І про літаючого Коня?—запитавТиріян.— Теж правда?
— Звичайно, — сказав Діґорі, але Пси загавкали: “Швидше! Швидше!”.
