ВІКТОР КАВА
УСМІШКА
Оповідання
КИЇВ «ВЕСЕЛКА» 1980
Для старшого дошкільного і молодшого шкільного віку
Художник ВОЛОДИМИР САВАДОВ
70801-123 М206104
—- 3.80. 4803010200.
80
Видавництво «Веселка*, 1980, ілюстрації
Як почалася війна з фашистами й мій батько пішов на фронт, мама, я і маленька Оксанка переїхали з Полтавщини на Чернігівщину до бабусі.
Бабусина хата стояла близько лісу. Коли ми вперше зайшли до неї, я чогось одразу подивився на стіну. І тут мої очі зустрілися з такими знайомими усміхненими очима. Ленін! Портрет, правда, не великий, як у нас вдома.
Із куточка фотокартки, завішаної рушником, на якій було знято багато людей, дивився Володимир Ілліч Ленін. Ніби казав: «Бачиш, ми знову зустрілися...»
— Бабусю, і у вас є Ленін?
— Аякже,— ствердила вона.— А оце твій батько. То він, як технікум-на трактористів кінчав, знявся з товаришами на пам’ять.
Я придивився і ледь упізнав батька. Хлопчисько та й годі. Чуб стирчить, брови насуплені. Таким я ніколи не бачив свого батька. Він завжди жартував, розкотисто сміявся, а ще вечорами співав з матір’ю гарних пісень. Придивився до інших хлопців та дівчат. Теж серйозні. Зустрівся ще раз із Леніновими очима й зрозумів: то вони навмисне позводили брови, щоб здаватися дорослішими. А самим дуже радісно, що стали трактористами й будуть їздити на чудовій машині...
2
Мама наступного ж дня влаштувалася вчителькою в школу. Оксанку гляділа бабуся — то вдома, а то й у поле брала її. А я разом з хлопцйми щодня пропадав у лузі, в лісі. Ліс одразу зачарував мене. Там, де ми жили досі, самий степ слався на всі боки. А тут навколо зелено, пташки співають.
Одне слово, удень мені було добре. За біганиною забувалася війна, де шугають літаки з чорними хрестами. Я швидко здружився з хлопцями, особливо з Іванком та Віталієм.
А ввечері бабуся брала мене з собою до сусідки Хазчихи. Світла не світили, у хаті завивався моторошний морок... А ще
