жил, чтобы тебя убить, русский биляд!
Він зробив невловний випад кинджалом, і я побачив, як співробітник ФСК похитнувся, а далі його комбез неначеб репнув на животі й тельбухи вивалилися надвір одним сизим клубком. Чеченець відступив і, ошкірившись, знову вдарив його ножем, на сей раз у пах.
— Кончай, э! — невдоволено скривився командир. — Зачем животное мучаешь, да?
Я одвернувся. За спиною щось коротко чвакнуло, й тіло мов лантух гупнуло об асфальт.
— Як ти дізнався, що я в полоні?
Ми бігли поміж руїнами. Позаду шалено гупали великокаліберні кулемети й час від часу вибухали танкові снаряди.
— Чеченці вичислили, — сказав Ронні. — Їхня розвідка працювала в районі консервного заводу.
— То й що?
— Там база російського омону. І в'язниця, куди вони заганяють всіх підряд.
— А як із транспортом?
— Ти ж посланець десятки. Розвідгрупа тільки й пантрувала, коли тебе повезуть.
— То що, — здивувась я, — оцей загін лише для того й спорядили, щоб мене визволити?
Ронні кивнув. Скількись часу ми бігли мовчки.
— Здається, відірвалися, — сказав командир, поправляючи на плечі штурмову гвинтівку. Потім скоса зиркнув на мене. — Аскер!..
Я глянув на нього.
— Ми знаємо, з чим ти приїхав до Джахара.
— Ну?! — здивувась я.
— Контррозвідка вирішила не ризикувати. — Він витримав паузу. — Росіянин заарештований.
— Далі, — сказав я після мовчанки.
— Він живий. Ми чекали на тебе.
Над Сунжею стояв туман. Він упав ще опівночі, й тепер за густою молочнобілою імлою не видно було ані підірваного мосту, од котрого лишилися тільки бетонні палі й клапті безформного брухту, ані зруйнованих житлових масивів потойбіч ріки, ані бронетехніки та військ російської армії, котра держала позиції на протилежному березі.
— Ти згоден вступити в поєдинок на наших умовах?
Глобус обвів очима натовп, котрий з'юрмився довкруг асфальтового майданчика поміж двома п'ятиповерховими будинками. Ну й люд же ж тут зібрався! Мало не ввесь цвіт дудаєвської армії: здоровезні бородаті чеченці з гірських тейпів,1 озброєні ще дідівськими кинджалами, автоматами ППШ й трьохлінійними гвинтівками, воїни Аллаха в зелених пов'язках з написами арабською в'яззю, прибалти зі снайперськими карабінами, бійці регулярних частин в кевларових бронежилетах, добровольці з Придністров'я, України, Польщі, Сербії… Уся та юрма зодягнена була абияк, переважно в цивільне або плямисті комбези, здерті з убитих росіян, зброю їм довелося здобувати в бою, але кожен з них був професіоналом, битим і кутим у вогні як стара підкова, й рівним собі визнавав лише того, хто не боїться смерті й навіть потрапивши до рук противника, не втрачає гонору.
— Я заб'ю його як мамонта! — нарешті сказав Глобус.
Натовп загомонів. А певно, подумав я… такої реакції вони від нього й чекали!
— Повторюю: якщо ти уб'єш його… — я показав на Ронні Джексона, — … то чеченці будуть тримати тебе в полоні — аж поки не трапиться нагода обміняти тебе на якогось із їхніх людей!..
— Ты много базаришь, Хохляндия! — крикнув Глобус. І обернувся до американця: — Давай!
Ронні вступив у бій з класичної лівобічної позиції й відразу ж розкрутив корпус в своєму коронному стрибку, під час якого удар по черепу наноситься ребром ступні. Глобус хутко перемістився на нижній рівень; він рухався м'яко, звинно, неначе справдешній кіт; Ронні ледве встиг ухилитися від контратаки й спробував з'їздити його локтем по голові, аж зарізяка блокував удар і зразу ж відповів правим прямим — дуже швидко й дуже грамотно, тому що Ронні ухилився з лінії атаки, провокуючи глибокий провал, який дозволив би захопити лікоть противника. А дідька лисого! — Глобус повернув руку на вихідну позицію й крутонувся наче вітряк, здійснюючи блискавичне сокуто ґері. Блок. Удар. Блок плюс контратака. Ронні перемістився вбік, пропускаючи удар поза корпусом. Обоє були однакової вагової категорії, та й бійцями вони були надто досвідченими, щоб помилятися бодай один раз — адже повний контакт дорівнював тут смерті. Глобус блокував випад і почав атакувати. Він вже розігрів м'язи і тепер дедалі більше перехоплював ініціативу. Янкі поступово ввійшов у глуху оборону і ставив жорсткі блоки, переміщуючись з лінії атаки. Чи надовго його вистачить в такому темпі, подумав я, нахиляючись, щоб припалить сигарету.
— Ааа!.. — зненацька зателесувалася юрма.
Я підняв голову. Янкі лежав на землі, а Глобус простотаки летів у могутньому стрибку, котрий мав би розрубати противника навпіл, — однак в наступний момент Ронні розпрямився мов пружина і, зловивши зарізяку ногами, пожбурив через себе.
Один — нуль, подумав я. А нехай їм, цим американцям!
Обоє миттю зірвалися на ноги і ввійшли в контакт, максимально скоротивши дистанцію. Тепер це був надзвичайно динамічний, швидкісний поєдинок, в котрому внутрішні ресурси мобілізуються, рефлекси аномально загострюються, а темп сягає такого рівня, що найліпший боєць повністю викладається за чотирип'ять хвилин. Глобус прямотаки потонув у вихорі ударів; в якийсь мент мені здалося, що він отот здасть позиції; але контакт зненацька розпався, і бійці закружляли, працюючи на далекій дистанції. Ронні був геть у крові; Глобус пропустив удар, і кулак проїхав по черепу, відірвавши вухо; обоє наче ошаліли, й поєдинок нагадував якусь карколомну диявольську карусель, в котрій бійці виконують такі трюки, що, здається, їхні тіла землі не торкаються; юрма простотаки ревіла, махаючи руками, а дехто од повноти почуттів став палити у повітря з автоматів; карусель кружеляла швидше, швидше й швидше, рухи бійців уже зіллялися в безперервне миготіння, в котрому вже годі було щось розгледіти…
… аж зненацька Глобус поточився, а затим упав на коліна.
Ронні спинився. Він стояв, здоровий, як лут, і хитаючись, утирався рукавом, розмазуючи кров по обличчю.
— Убий! — ревла юрма, дедалі звужуючи й звужуючи коло довкруг майданчика. — Убий! Убий!..
Глобус почав підводитися. Він був у нокдауні, але сили хутко верталися і з нього ще міг бути боєць.
Коли він прийняв стойку, американець з розвороту вгатив його кулаком по черепу.
Глобус упав.
Ронні схилився над ним і знову став утиратися рукавом. Хтось у юрмі почав одлічувати секунди. На рахунок «вісім» Глобус повернув голову вбік, і з рота в нього побігла кров.
— Готовий? — спитався хтось поруч.
Я кивнув.
— Отакі з них бійці, з цих росіян, — сказав невидимий співрозмовник. — Не було на що й подивитися.
— Ніколи їм не здолати американців, — підтримали його в юрмі.
— А хіба це головне? — раптом поспитавсь я.
Довкруг замовкли.
— А що ж? — нарешті поцікавився бородань в панцерному жилеті.
— Найголовніше те, — з притиском сказав я, витримавши довгу паузу, — що ні янкі, ані росіянам ніколи не здолати інших народів. Таких, як, скажімо, українці.
— Або чеченці, — сказав бородань.
Я озирнувся. Молочнобіла завіса туману почала танути. Над Сунжею поволі займався світанок. Ще яких півгодини — і росіяни рушать у наступ, змітаючи все на своїм шляху.
– І чеченці теж, — погодивсь я.
