Ви на це не звертайте уваги й берiться зразу ж готувати янтаревий суп iз дикої качки...
Найперше й найголовнiше - обскубти качку.
Робити це краще в себе в кабiнетi. Щоб не заважало вам уже вискубане пiр'я, одчинiть вiкна й дверi, щоб вiтерець був: ви скубнули, вiтерець пiдхопить, i пiр'я вам не заважаі... I качка обскубана, i кабiнет - перина...
Обскубли, тодi вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатший:
- Уже обскуб! Мамо, зварiть супу!
Дуже це смачно у мамiв виходить.
Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:
- Та це ж курка, а не качка! - ви авторитетно заявiть:
- Це - качка. Тепер усi такi качки пiшли. Яровизованi...
- А чому в неї горло перерiзане?
- Чому? Чому? Все вам так ото цiкаво знати. Летiла, побачила, що нацiляюсь, виходу не було, взяла й... зарiзалась. Що ж тут дивного?! Варiть уже, прошу вас!
Залишаіться, отже, останні: їсти суп.
- Як його їсти? Ложкою!
Попоївши, лягайте на канапу й читайте 'Записки охотника' Iвана Сергiйовича Тургеніва. Прекрасна книжка!
1945
ЛИСИЦЯ
Лисiцю найвигiднiше полювати взимку, коли земля натягне на себе бiлу-бiлу та пухку-пухку ковдру i задрiмаі зимовим спокiйним сном.
Тодi шкурка в лисицi робиться густа-густа та лискуча, та пухната, а, як вiдомо, лисицю полюімо виключно через її знамените хутро, що маі наукову назву - горжетка.
Лисицi водяться у нас в Радянському Союзi геть-чисто на всенькiй його територiї - i на ланах, i на болотах, i в лiсах та перелiсках.
За весь час нашого свiдомого полювання нам доводилося бачити лисиць по всiх вищесказаних мiсцях i на всiх тих мiсцях в них стрiляти.
Збираітесь ви, значить, на лисиць.
З цього приводу ви говорите вдома:
- На лисиць поїду! У Срiблянському ярку, казав Посип Явдокимович, два виводки. Поїду, - чотпри-п'ять лисичок тарарахну - от воно: тобi горжетка. Це, як чотири! А як п'ять - то й менi горжетка.
Полювати лисиць, - одягатись треба дуже тепло, бо зима, доводиться стояти на гону довгенько, - лисиця йде великим колом, доки собаки її тим колом обженуть, - замеознути можна.
Треба вам знати, що звiр, - коли його пiднiмуть i поженуть гончаки, - робить коло: i заіць, i лисиця, i вовк.
Кожний iз них; зробивши коло, повертаіться до того мiсця, звiдки його пiднято, - отже, ваша задача не бiгтн разом iз собаками за зайцем чи за лисицею, чи за вовком, а стояти на мiсцi й чекати, коли вiн, оббiгши коло, повернеться до свого лiгва.
Собаки гонять, як знаімо, уголос, i коли наближаіться гон, - знайте, що звiр iде до вас!
Стежте тодi пильно!
Голос наближаіться, наближаіться, наближаіться.
Ось майнула серед кущiв золото-червона стрiчка, як блискавка!
Бах! - i нема нiчого...
Заіць робить невеличке коло, лисиця - бiльше, а вовк, - той iще бiльше.
Чекати iнодi доводиться довгенько, - отже, одягайтесь тепло.
Одяглися.
Вам удома й кажуть:
- Ти їздиш-їздиш, стрiляіш-стрiляіш, собак годуіш, а в Ганни Iванiвни он яка чорнобурка! I рушницi нема, i собак нема, - а чорнобурка-очей одiрвать не можна.
- Добре, добре! Трапиться, так гахну й чорнобурку! Тiльки в нас на Українi чорнобурка трапляіться дуже й луже рiдкої Майже нiколи!
- Рiдко? Повнi комiсiйнi крамницi!
- Та що ти, господь з тобою! Що ти хочеш, шоб я з гончаками у комiсiйнiй крамницi чорнобурку полював?! Добра буде й рудобурка!
- А песцi там ість?
- Єсть!
- Бiлi чи голубi?
- Рябенькi! Вони тiльки на далекiй пiвночi бiлIшають та голубiшають. Так як i курiпки: у нас рябенькi, а на пiвночi -- бiлi-бiлi, слiпучо-бiлi! Так i песцi!
Взагалi збори для полювання на лисицю дуже й дуже, як бачите, складна справа...
В коротенькому кожушку, в повстяниках i в капелюсi на лисичачiм хутрi виходите ви з тепло-затiшної хати Йосипа Явдокимовича й простуіте до Срiблянського ярка, де:
- Їй-богу, аж дяа лисичачих виводки! Йосип Явдокимович - старий, досвiдчений мисливець i давнiй ваш приятель, що на своіму вiку:
- Тих вовкiв, тих лисиць, тих зайцiв, що вже поповбивав, так, вiрите, й лiчби їм нема!
Ранок. Морозець. Порипуі снiжок. До Срiблянського ярка вiд хутора три кiлометри.
Визирнуло сонце. Застрибали на слiпучо-бiлiй, що й оком не охопиш, ковдрi мiльярди дiамантiв...
Докучай i Бандит - на смику.
Докучай iде спокiйно, вiн багато лiт прожив уже i багато ганяв i зайцiв, i лисиць, i вовкiв, - його вже нiчим не здивуіш, а Бандит тiльки друге поле починаі, - вiн то рвоне вперед, то повернеться до вас i намагаіться, пiдстрибнувши, покласти переднi лапи вам на груди, то знову - вперед.
Нервуіться Бандит...
Рветься i так жалiбно-жалiбно скавучить.
- Пусти, - мовляв, - дай побiгать, дай натiшиться!
Дивись, як бiло скрiзь, як хороше, як снiг блищить! Дай покачаться!
Йосип Явдокимович, пихкаючи цигаркою, совiтуі:
- Пустимо з того боку, од грушi, щоб проти вiтру.
Ви проходьте трохи вперед од грушi й ставайте в лiщинi, а я на той бiк перебреду та за терном сяду.
Пустите тодi, як я вже на мiсцi буду! Я потихеньку свисну!
- Гаразд!
- Та зайця не стрiляйте! Лисичок спочатку поколошкаімо. Хiба собаки за куцохвостим ув'яжуться, - ну, тодi битимемо, щоб собак звiльнити!
- Добре!
У лiщинi затишно-затишно...
Утоптуіться навкруги снiг., щоб зручно було на всi боки повертатися, бо лисиця може вискочити i зцюдова, i студова, i спереду, i ззаду...
Докучай лiг i лежить бiля нiг, а Бандит нап'явся, мов струна, пiднiс голову i нюхаі, нюхаі, нюхаі...
- Якi ж запахи проскакують через рожевi твої нiздрi в чистопорiдний твiй мозок, Бандите? Якi? Чи фiалковий од рипицi пишної 'труби' хитрої лисицi, чи густий сморiд зголоднiлого сiроми-вовка, чи невиразне пахкотiння i увi снi тремтячого зайчика-побiгайчика?
Якi? Ляж, Бандите, заспокойся!
Ви обдивляітесь навкруги...
