- Ну, чув!
- Так її отаман Iван Сiрко спiвав! Давнi дiла! Так оту щуку, що її Сiрко бачив, я впiймав! Три пуди з фунтом! А ти менi - двадцять одно кiло. Щупаченя твоя щука проти моії! О!
- Та вiдкiля ви, дiду, знаіте, що то та сама щука?
- Та ти не перебаранчай! Ти слухай!
Ми сидiли на березi Пiдстепного лиману, пiд розлогою вербою, i така та верба стара-стара, що аж репнула вiд старостi i на три стовбури подiлилася, стовбури тi в рiзнi боки порозкарячувалися i утворили вже не дупло у вербi, а якесь мiжстовбур'я, де не те що сiсти, а й лягти можна. Дiд Круча запевняі, що тiй вербi: 'Лiт iз тища, а може, й менше'.
- Сiрко Iван, дiду, пiд цiію вербою, часом, не вечеряв?
- Сiрко? Що Сiрко?! Сiрко - це було позавчора, а ти скажи, чи не сидiв пiд цiію вербою князь Святослав, як плив Днiпром-Славутою печенiгам бубну вибивати! Ти про це подумай, а не про Сiрка, про Йвана! О!
- Та ви, дiду, i такого можете наговорити, що пiд цiію вербою великий князь Київський Олег цiлувався з вiзантiйською князiвною Ганною, пiсля того як ото вiн 'княжну поя, отиде в волостi своя'.
- А чому нi? - визвiрився дiд Круча. - Чому, я питаю, не поцiлуватися пiд такою пiд вербою?! Та пiд таким небесним шатром, зорями вигантованим та ще й пiд тихий плюскiт джерела дзеркального? А ти б хiба не поцiлувався?!
А воно й справдi: глибоке-глибоке темно-сині, аж чорне, небо над нами, а зiрок тих, зiрок, - та такi тi зорi чистi, такi осяйнi, - нiби хтось їх навмисне на цю нiч понадраював тертою з сирiвцем цеглою...
Вiд Пiдстепного лиману до самiсiнької розкаряченої верби-велетня прослалася протока з прозорої води. До цiії протоки пригорнувся безкрайнiй херсонський степ, прилiг i цiлi столiття з тої протоки, гарячий, воду дудлить i нiяк напитися не може... А вода там свiжа-свiжа та прозора, бо з-пiд верби i далi поза вербою в ту протоку б'і джерельна вода, вiками б'і вода iз багатьох джерел, узимку навiть не замерзаючи... А на тому боцi протоки верболiз iз очеретом над водою нахилилися.
У протоцi риба граі: окунi та щуки. А малечi тої, малька, - табуни хмарами гуляють!
Протока ця за розчахнутою вербою повертаі влiво i помiж вербами берегами йде лiворуч у Фролiв лиман, а праворуч - у Казначейський.
Чому Фролiв, чому Казначейський? Чому такi назви дивовижнi?
Тут монастир був... I всi цi неосяжнi угiддя, луки, лимани, озера - все це було монастирське, i був чернець Фрол - то його iм'ям лиман прозвано, а монастирський казначей залишив назву для другого лиману.
А в лиманах - риба й раки: карасi, як ваганки, а лини, як пiдсвинки, окунi, як постоли, а щука - як човни-довбанки.
Часто-густо чути тут над протокою вiдчайдушний хлоп'ячий крик:
- Диви-диви-диви! Он! Он-он-он, поплив! Окунь! Хай мене бог уб'і, як постiл! криками лимани сполучаються з рiчкою Конкою, що вiд Днiпра тече поруч рiчки Кринки пiд селом Кринками аж туди до села Козачих Лагерiв, а там уже знову з'іднуіться з Днiпром...
За селом за Кринками з Конки праворуч витiкаі невеличка, густо-прегусто вербами закучерявлена рiчечка Басанка, яка шанобливо пригортаіться до могутнього Днiпра, а з Басанкн невеличкий ірик iде у Дiдiв лиман, а круг Дiдового лиману порозлягалися лимани Мала Злодiївка, Велика Злодiївка, Круглик, Шия...
...Посеред Дiдового лиману був колись невеличкий острiвець, густющим-прегустющим очеретом зарослий. А на тому острiвцi та росло три кущi калини. Давно це було. Ще до царицi Катерини. Жив у тi часи десь аж пiд Херсоном дiд Ступа. Жив вiн з бабою Килиною, а дiтей їм господь не дав. Баба Килина була дуже люта, така люта та клята, що впiймала колись у себе в обiйстi татарина i повернула йому голову очима назад:
- Щоб уперед басурмен нiколи бiльше не дивився! Дiд Ступа саме ятерi на озерi трусив. Потрусивши ятерi, дiд прийшов додому, побачив того татарина, що взад дивився, перехрестився, проказав, тремтячи:
- I менi таке буде!
Та городами, городами, городами на луки та до Днiпра... Та як пiшов понад Днiпром проти води, та й дiйшов аж до теперiшнього Дiдового лиману. Дивиться - острiвець. Вiн переплив рiчку Басанку, де бродом, де плавом - на острiвець. Викопав мiж трьома калиновими кущами землянку та й оселився на тому острiвку. Утiк, виходить, од баби.
Та ви гадаіте, не знайшла його баба? Знайшла! Перебралася баба Кплина на острiвець заганяти дiда додому.
- Доки ти мене мучитимеш? - кинувся до баби дiд.
Баба Килина дiда по тiм'ю цiпком! Дiд-у неприто-мiю!
Баба на нього - цеберку води! Дiд схопився i тiкати! А в головi ще в дiда як слiд не вияснилося, - вiн у воду. А там - ковбаня! Потонув дiд - тiльки бульбашки на тiм мiсцi пiшли.
З того часу й прозивають цей лиман Дiдовим лиманом.
Давно це було. Вже й острiвця того нема - у воду осiв, а ще й досi на тiм мiсцi, де пiрнув дiд Ступа, як подивитися, бульбашки з дна пiдносяться...
- Ну, а з бабою Килиною що?
- А що з такими бабами, як баба Килина, буваі? У вiдьми пошилася! Довгенько на мiтлi отам побiля Херсона кружляла, корови висмоктувала, а потiм до Киіва на Лису гору подалася. За головну вiдьму, кажуть, на Лисiй горi правила. Ото, як було справляіться на Лисiй горi вiдьомський шабаш, так часто-густо чувся найдужчий голос, - рiзко отак заспiва, заспiва, заспiва, а потiм i виведе, нiби бугай з поросям, - то баба Килина! А ото рокiв iз десять тому приїздив до нас iз Херсона лектор, так казав, що вiдьом уже й на Лисiй горi зничтожено, вже тепер там самi забобони залишилися! А що воно за штука отi забобони, я вам уже й не скажу! Казав тут один, бiля церкви, як я ото у великий пiст говiв, що то нiби антилерiгiйна пропаганда! Могло буть!
Це так про Дiдiв лиман дiд Кирюха з Маячки розповiдаі.
- Та що ви його слухаіте? - пихкаі люлькою дiд Круча. - Верзе чортiйщо! I хто б ото йому повiрив, що баба дiда втопила?! Та не народилася ще й нiколи в свiтi не народиться та баба, щоб мене втопила! Моя покiйниця теж колись була за качалку вхопилася! Так я їй показав качалки! Якби була чобiт не заховала та на пiч мене не загнала, - я б її був порiшив! I не кавкнула б! А так своію смертю померла! Бачили ми таких бабiв!
- А де ж, дiду, Сiркова Iванова щука, на три пуди з фунтом? - запитав у дiда Кручi Гордiй Iванович.
Дiд Круча подивився на небо, позiхнув, перехрестивши рота:
- Побiлiшав, дивiться он, уже Чумацький Шлях! I Волосожар геть он аж куди вiдкотився! Давайте подрiмаімо! Ось-ось уже й на свiт благословлятиметься! Лягайте! Взавтра хай про щуку розкажу.
...Дiд Круча набив люльку, притоптав тютюн у люльцi нiгтем великого пальця, зашморгнув кисета, заховав кисета в кишеню, узяв з багаття жаринку, поклав у люльку, розпалив люльку, пихнув разiв iз п'ять, вийняв люльку з рота, сплюнув i почав:
- Було це... Та ще мiй дiд покiйний, царство їм небесне, живi були. Щоб не збрехати, було це якраз отодi, як вийшло замиренiі з Гапонiію (Японiю дiд Круча уперто називав Гапонiію, а японцiв-гапопцями). Почали в нас тодi, пам'ятаю, панськi якономiї палити. То там у степу пан горить, то там... Та й у нас була панська якономiя... Я родом не тутешнiй, я звiдти, аж iз-за Чаплинки, туди ближче до Таврiї... Менi вже тодi на призов повернуло. От дiд i кажуть:
'Що ж воно таке оце на свiтi робиться?! Скрiзь пани горять, а наш же як: у бога теля з'їв, чи як?'
Подивилися дiд на мене, а я на дiда, а потiм дiд i кажуть бабi:
'Ти, Федосько, хлiба нам у торбину поклади, хлiбин зо двi, та цибулин з десяток, солi, пiдемо ми з Ваньком (мене Iваном кличуть) сiткою перепели ловити'.
'А навiщо ж вам аж двi хлiбини?' - запитуі баба.
'Та ми не швидко повернемо! Наловимо перепелiв - та, може, аж до Олешек на базар понесемо, в Олешках, кажуть, нiмцi за перепели добрi грошi дають!'
