буде?
- Досить, досить! - поспiшаі посемсйство...
- А де ж стопка?
- Та ось, за рюкзаком!
- Поклади в рюкзака, а то закотиться. Ну, все, здаіться. Так я краще заранi виїду, щоб не спiзнитись на поїзд.
Ви швиденько одягаітесь, вкладаіте все в рюкзак.
- Ну, бувайте, здоровi! Не сумуйте. Денькiв за два-три я буду!
- А рушницю ти взяв?
- Ай справдi, де ж це вона?
- Та я стола нею пiдперла, бо нiжка поламалась...
- Та хiба ж можна рушницею?!
- А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь iз неї... А то ж...
- Ну, годi, годi! Бувай здорова. Поспитай у Катерини Миколаївни, як зайця салом шпигувати, а то ж потiм зiпсуіш... Та купи сала не менш як на трьох зайцiв.
- На трьох?
- Ну, купуй на п'ять! Я бiльше як п'ять не стрiлятиму.
Поїхали...
II
Полюють зайцiв в основному трьома способами: з пiдйому, з-пiд собак-гончакiв i на засiдах.
З пiдйому можна полювати одному й колективом.
Iдеш собi один чи рiллею, чи озиминою, чи бур'янами i 'витоптуіш' зайця, який, як вiдомо, вдень лежить I вiдпочиваі... Ви пiдходите до його лiгвочка, заіць i вискакуі...
Коли полюіте компанiію, тобто колективом, краще йти так званим 'котлом', такою нiби дугою, щоб фланги були спереду вiд центра. Заіць як вискочить, примiром, в центрi, то вже йому, iнакше як на сковорiдку, бiгти нема куди.
- Як же краще, - спитаіте, - полювати: одному чи колективом?
Майже однаково.
Коли йдете один, то один промазуіте, коли йдете колективом, то промазуіте колективом.
Дуже цiкаво полювати зайцiв з собаками-гончаками.
Коли такi собаки і, їх пускають у лiсок чи в байрак, вони бiжать, пiдiймають зайця i 'голосом' його гонять.
Ви стаіте на путi, де маі бiгти заіць, i мажете по ньому на тiй путi.
Та краса заячих ловiв з гончаками не тiльки у вашому промаховi...
Ви уявляіте собi, коли цiла зграя гончакiв iде слiдом за зайцем, нiби якийсь оригiнальний, нi в якiй фiлармонiї не бачений i нечуваний, оркестр. Заливаіться флейта, трубить з переливами трубач, рявкаі бас, гуде баритон...
'Скiльки жару, скiльки страстi в голосах...'
Ех, якби в наших оркестрах з такою пристрастю грали оркестранти, - якi б були симфонiї!
Стоїш, слухаіш, рве серце тобi груди, поломенiі в тебе мозок, i ти мажеш, мажеш, мажеш...
На засiди ви виходите, коли вже добре стемнiі... Виходите в великому дубленому кожусi. Хазяїн вас питаі:
- Може б, i свитку ще надягли?
- Нi, - кажете, - не треба. Не так уже воно й холодно. I вiтру нема. Та й первак у вас з комiром. Теплий первак, я його добре пiдпережу, воно не продме.
Засiдаіте бiля величезного колгоспного ожереду соломи...
Нiч темна, бадьора.
На небi, над ожередом, - зорi, на землi, пiд ожередом, - зайцi.
Сiли, закутались.
- Ну, налiтайте, которi тут зайцi і!
Тихо-тихо...
Аж ось десь аж iз сусiднього села:
- 'Котила-а-а-ася...'
I тихо.
Ще щiльнiше закутуітесь у кожуха...
Замислюітесь...
Мимоволi iз грудей:
Ой, зiйди, зiйди, ясен мiсяцю,
Як млиновеі коло...
I знову тихо.
Голова на солому хилиться, хилиться, хилиться... Пiд кожухом тепло-тепло...
I на серцi тепло-тепло...
Раптом над вухом:
- Доброго ранку! Заснули?!
- Драстуйте! Невже заснув?!
- А вже й снiданок на столi! Ходiмте!
- Ходiмо.
- А де ж ваша рушниця?
- Нема... Дивись. Сюди-туди - нема рушницi.
- Та то так! Тут у нас не зiвай! Пiдслiдили, значить, i хапнули. Ну, нiчого: може, десь випливе...
- Неприімно! Не кажiть хоч нiкому!
III
Додому ви все-таки зайпя привезли.
- А де ж рушниця? - питаіться посемейство.
- Курок трошки закапризив: занiс до майстра. Увечерi ви їсте нашпигованого салом зайця. За столом урочисто: перший в цьому сезонi заіць.
Трапезу дiлить з вами i ваш вiрний по полюванню товариш.
- Будьмо!
- Будьмо!
По вечерi ви благальне дивитесь на вiрного товариша, а вiн, прощаючись, заплiтаіться:
- Ти ж не забудь узавтра занести, що на зайця позичав.
1945
ВЕДМIДЬ
