— Ти як гадаєш, що то було, ну оцей весь підозрілий ритуал?
— Профанація, — тихо мовив Тоні.
— А може, ці самі, масони… — я знов спробувала підкинути наживку.
— В жодному разі. Послідовники Хірама не змогли б отак познущатися над власними ритуалами.
Ого! Ого— го!
— Тоні! — 'А ти звідки знаєш? А ти часом не масон?' — так і вертілося в мене на язиці, — А що означає 'Audi. Vidi. Tace'?
— Почуй. Побач. І мовчи.
Одна з найбільш гуманних властивостей нічних жахів — здаватися зранку лише недобрим сном. Спершу, колупаючи за сніданком ріденьку вівсянку, ми з підозрінням поглядали на професорів, але тих наче підмінили. Пан Бамбузл розповідав анекдоти, Алан Арт на пару з доктором Мілтоном життєрадісно реготали; панна Демінор, жвава руда жіночка, бігала сваритись з кухнею з приводу бридкої каші. В результаті, всі розжились смачними булочками з джемом. Однім словом, наші викладачі ніяк не нагадували вчорашніх суворих назгулів. Декан Фелоні обачно не з’являвся аби не зіпсувати нам апетит і дружню атмосферу.
З огляду на всезагальну відлигу, між таборами навіть почали зав’язуватись дипломатичні контакти. Куратори ходили між столами, обговорюючи з охочими організаційні питанні. З’ясувалося, що після сніданку ми нарешті побачимо розклад занять, і вже об одинадцятій відбудеться перша лекція.
— Хтось знає, які ми будемо слухати предмети? — поцікавилась Вероніка, з характерними інтонаціями заслуженої відмінниці, — Я чула, в цьому університеті дуже сильна психологічна школа.
— Ага, особливо в галузі експериментальної психології, — підхопила Дафна, намазуючи булочку чорничним джемом, — Кажуть, тут викладав сам Зімбардо.
— Ну і… — відгукнулась я, — Це вас не насторожує?
— Так не на нас же експерименти ставити будуть, — знизала плечима Вероніка.
— Ага, — заусміхалася я, — не будуть. Звісно. В жодному разі.
— Це ти на що натякаєш? — зацікавилась Дафна.
— Ну, не дарма ж кажуть, що експериментальна наука завдячує в першу чергу дрозофілам і студентам.
— А я б навіть не проти, — Вероніка чуттєво усміхнулась, — Я завжди мріяла взяти участь у досліді з сенсорної депривації.
— А, цей
— Гуманна наука психологія, — підсумувала я, — все заради людського щастя.
Розклад занять було вивішено на дошці оголошень лекційного корпусу. Поки ми обговорювали різні аспекти експериментальної науки, там вже зібрався чималенький натовп. На мій подив, народ якось не зовсім адекватно зреагував на цей документ: студенти, з круглими від здивування очима роздивлялися список, тихо перемовлялися і приголомшено чухали потилиці. Що ж там? Я проштовхалася до дошки оголошень, і побачила там наступний перелік курсів:
Акторська майстерність, проф. Феліція Демінор
Маніпулятивна психологія, д-р Альберт Мілтон
Методи фальсифікації, проф. Френк Аспер
Методи формування громадської думки, проф. Ричард Фелоні
Містифікація, проф. Рене Бамбузл
Режисура спектаклів та масових заходів, проф. Гай Табор
Сучасна практична міфотворчість, проф. Алан Арт
Теорія змови, проф. Ричард О’Доннер
Теорія можливих світів, проф. Стівен Ольберт
Якусь хвильку я теж витріщалась на список, намагаючись збагнути, що б це могло значити. Дивний асортимент, що не кажи… А, з іншого боку, схоже, що нудно нам не буде.
— Що це за дурня, пацани? — почувся голос якогось здорованя за спиною, — Оце їхати бозна звідки, щоб нам тут голову дурили всяким бичачим лайном?
Схоже, це і був той самий похмурий бармаглот, сусід Вероніки. Ну і пика! Еге ж, як не щастить, то вже не щастить.
— Тихше ти, Алекс, — остудив його статечний молодик в окулярах, — Ти можеш в будь-який момент зібрати манатки й чухати звідси. Чув, що сказав декан? Це все — випробування. Почнеш зараз з адміністрацією заїдатись, і не бачити тобі роботи в міністерстві, як власної волохатої сідниці.
Я завмерла, очікуючи, що зараз бармаглот зацідить розумнику межи очі. Але той лише зареготав і панібратськи ткнув опонента кулаком в плече. Ні, не розумію я цих чоловіків…
— А ти звідки взяв про міністерство, га? Розколюйся, Влад!
— Де взяв, там вже нема… — промимрив той, — Я ж тобі казав, в мене брат в СБ працює. Так що я знаю, про що мова.
— А, ну тоді що ж, раз СБ, — примирливо мовив забіяка Алекс, відступаючи з поля бою.
Ця дискусія, схоже, позитивно подіяла на моральний стан студентства. Народ прийшов до тями і почав жваво занотовувати розклад занять. Я ще раз глянула на дошку. Першою у моєї групи значилася пара Алана Арта, нашого куратора. Я поправила лямку рюкзака на плечі і рушила до вказаної аудиторії.
Професор Арт зустрів нас, як рідних. Лагідно оглянув своїми прозорими моторошними очима і запросив розташовуватись зручніше аби ми могли поближче познайомитись. Дафна від цього запрошення розімліла і потягнула мене за собою на першу парту аби там з комфортом свердлити професора поглядом.
Решта десять колег по групі розмістились хто де за розташованими півколом столиками. До нашої групи потрапив той самий юнак, який мав родичів в СБ; цей факт очевидно був для нього джерелом особливого гонору, тож Влад сів осібно, поглядаючи зверхньо і самовпевнено. Потрапив сюди і один з латіносів, моїх знайомців по автобусу; він якраз почував себе трохи ніяково без підтримки товариша, розглядав усіх з-під лоба і супився. Решта були мені зовсім незнайомі.
— Ну що ж, Lads and Ladies, — весело скаламбурив пан Арт, що означало приблизно 'парубки та дами', — вам сьогодні страшенно пощастило.
Ми з підозрінням перезирнулися.
— Пощастило, — продовжував професор, обіпершись об викладацький стіл, — тому, що зараз зростає попит на практичну міфотворчість. Особливо ж у сфері мистецтва та міжнародній політиці. Тому керівництво надає велику вагу заліку з цього предмету. А оскільки я — ваш куратор, житиметься вам трохи простіше. Можливо. Я ще не вирішив. Ну, а тим часом, пропоную влаштувати невеличке ток-шоу… Отже, так… Ви, молодий чоловік, як вас звати?
— Мігель… — простогнав нещасний латіно.
— Емм, Мігель, — не відставав професор, — що ви думаєте з приводу інтерпретації міфу Френсісом Беконом в трактаті 'Про мудрість древніх'? Ну? Жодної думки? Ай-яй-яй, як не соромно?! А ви, — пан Арт звернувся до білявої панянки в червоному светрі, яка від його різкого руху відсахнулася і ледве не впала додолу разом зі стільцем, — ви, молода леді?
— Анна…
— О! Анна, скажіть мені, будьте люб’язні, з чого складалися священні ритуали древніх греків?
— Е-ее, — бідолашна зробилася майже одного кольору зі светром, — з вакханалій?
— Ет, дівчата, мрійниці… А ви чого гигочете, парубче, — професор розвернувся до молодого чоловіка з нахабним виразом вузьких очей, — ви в нас хто будете?
— Боян.
— Дуже добре. Ви, Боян, зараз повідомите мені… хоча, ні, навряд чи ви мені щось повідомите.
Боян ображено гмукнув, але промовчав.
— Можливо ви, ніжне створіння, скажете мені хоч щось розумне? — пан Арт звернувся до тоненької дівчинки в довгій спідниці, — Як вас звати, дівчино?
— Ангела.
— Що ж, Ангела. Ви знайомі з концепцією Леві-Строса?
— Так… — прошепотіла вона так, немов от-от втратить свідомість.
