викруглив на коржастих щоках два великих догідливих нулі й підняв угору вказівний палець. ? О!
? І на кого ти, навіжений, окаєш? ? тихенько запитала тітка Христя.
Юхрим, як гусак, вигнув шию, витріщився на жінку, зашипів, зменшив на своєму обличчі нулі, але одразу ж перебудувався, посміхнувся і уклінно звернувся до голови:
? Познайомтесь, Василю Івановичу, ? моя вірна, благовірна і предана половина.
? Чи не тю на тебе! ? зніяковіла, засоромилась благовірна половина. ? Вже моєму на голові пошиття сивіє, а в голові хрущі хурчать.
? Нічого собі характеристика! ? повеселішав голова й націлив на дядька Себастіяна вії. ? Ти не скажеш, чого це від тебе так утікав чоловік, що мало п'ят не розгубив?
? Напевне, поспішав зібрати свої обручі й клепки, ? одразу ж відповів голова комнезаму.
? От бачите, як він розмовляє навіть у чиїйсь вищестоящій присутності! А при вашій відсутності він хотів побити мене отим батогом, що з одного кінця має музику, а з другого ? біль. Розперезався Себастіян, як натуральний анархіст.
? Язик діамантовий, тільки слова ? жабуриння, ? спокійно обізвавсь маломовний дядько Стратон.
? Нате й мої штани в жлукто! ? позлішав Юхрим. ? Вони тут всі одним мотузочком зв'язані! А в'їлись у мою індивідуальність за те, що я по закону правлю податки, готові гроші з тих кустарів, які займаються не ділом, а безідейною і підозрілою фантазією.
? Почекай, почекай! Що це за безідейна і підозріла фантазія з'явилась у кустарів? ? Василь Іванович підкинув угору чорні навскісні стрілки брів.
Тітка Христя благально простягла руки до голови повітвиконкому :
? Та не вірте губі мого чоловіка, ? вона давно з правдою розминулась.
? Мовчи, неміч моя! Тобі й коваль розуму не вкує! ? огризнувся Юхрим.
? Весело ви тут живете! ? хмикнув Василь Іванович і звернувся до Юхрима: ? Розкажи, як ти правиш з фантазії готові гроші?
? Отак, щоб не розгулялась вона! ? і тицьнув пальцем на Демка Петровича. ? Ось перед вами стоїть отой індивідум, що може, натурально, зробити з глини миску і горщик, ринку і глечик, макітру і куманець, кухоль і чарку ? все, що потрібно в хаті пролетаріату і трудовому селянству. А він, замість реального трудового процесу, кинувся у мечтанія-фантазію і ліпить різну звірину, птаство і навіть чортів з людськими натяками і переживаннями. От я за це чортовиння і прикрутив його податком, за що й постраждав тілесно, бо наш голова комнезаму огороджує кустарів од податку. Ось як він розуміє і підриває фінансову політику першої в світі робітничо-селянської держави.
В очах Василя Івановича посвітлішав дрімливий туманець.
? Ти чого сваволиш, Себастіяне? Закон є законом і для гончарів, хоч би що вони виробляли. Хлібороб платить за землю, гончар за глину.
? Як сказано: хлібороб платить за землю, гончар за глину! ? У Юхрима знов округлились і очі, і нулі на щоках.
? Чого мовчиш, Себастіяне?
? А що мені казати? Гріх красу обкладати податком. Коли доменшає її, то і ми подрібнішаєм. Я не знаю, хто придумав гірку приказку: бог для бідних сотворив вербу і картоплю. А коли людина на бідарській картоплі творить красу, то ми повинні похвалити, возвеличити цю людину, а не пригинати дурним словом чи карбованцем, як робить оцей телепень. Демку Петровичу, покажіть свої фантазії.
? Та нащо? ? безнадійно махнув рукою гончар. ? Вже маю собі з повіту прибідок, то не хочу мати самої біди.
? Чуєте, чуєте, Василю Івановичу, що, натурально, говорять усякі підозрілі про повіт! І це при голові вищезгаданого повіту! От яку вони красу творять! Отак і контрреволюцію створять! До них дивись, придивляйся і на замітку бери!
? Ну, про контрреволюцію ти вже, чоловіче, загнув!
? Ні, не догнув! А щоб повірили, ? демонструю курйоз! Я сам, персонально, конфіскував на ярмарку в Демка Петровича глиняного чорта, в якого довготелесість фігури, модель голови й округлість обох щік були зовсім схожі на мене. Покупці дивилися на чорта, а насміхалися з мене, про що можуть сказати записані в мою книжечку свідки. Ось таким способом цей індивідум може дискредитувати не тільки мене, а й керівництво всього нашого повіту. Я прогресивно наперед заглядаю!
? Дивився біс у воду і тільки чорта бачив, ? хмикнув дядько Стратон.
? Показуйте, чоловіче, свої фантазії! ? звернувся до гончаря Василь Іванович.
Демко Петрович кинув хитринку на Юхрима, зітхнув і запитав голови:
? А які ж вам показувати фантазії? Возможні і невозможні, як говорить фінінспектор, чи тільки возможні?
Юхрима аж залихоманило:
? У вас знов об'явились невозможні?
Демко Петрович невинно відповів:
? І на них вистачило глини.
Юхрим всвердлив очі в гончаря:
? Не трусіть біду ? обтрусите горе!
Майстер обурився, скинув старість із спини, випростався:
? Чого ти мене, копійчаний, лякаєш то карбованцем, то горем? Коли на те пішло, перелякаю тебе! ? він поліз до мішка і почав розкладати свої вироби на лаві. Ось у його руці з'явився лупатий, з коржастими щоками чорт; закільцювавши себе хвостом, він тримав у руці його кінець, що завершувався дулею.
Глянув Юхрим на чорта ? позеленів, обурено тицьнув на нього пальцем і сказав: 'О!'
Всі, крім голови повітвиконкому, засміялися.
? Юхриме, це ж зовсім твоя парсуна! ? регочучи, схопився руками за живіт Себастіянів батько. ? От аби тобі насправді випала така дуля!
Гончар намірився заховати свою цяцьку, але його притримав за руку Василь Іванович.
? Заждіть, хай люди подивляться.
? А податку на чортів не буде?
? Вас не податок, а, натурально, кримінал чекає! От не я буду! ? шаленів Юхрим і все більше ставав схожим на ліпленого чорта.
Василь Іванович відмахнувся від погроз і прикипів до кахлини з качкою. Він довго-довго розглядав вироби старого майстра, потім щось згадав, нахмурився, обернувся до Юхрима:
? То хто контрреволюцію творить: він чи ти?
? Подумайте, подумайте, Василю Івановичу, що ви при масах кажете! ? розколовся на дві половини голос Юхрима ? перша тихо загула, а друга закипіла, підстрибнула вгору. І навіть очі фінінспектора підвернулись, стали навскіс, а на окантованих губах ворухнулася перелякана посмішка. ? Василю Івановичу, дорогенький, хіба ж ви не знаєте мене?
? Від сьогодні не знаю і знати не хочу!
? І ви за таку дрібницю, пробачте, за глину, зобиджаете чоловіка?
? А де ти навчився так зобиджати і применшувати людей?
? Ну, ви ще не знаєте мене, ? сумно похитав головою Юхрим.
? Іще раз скажу: і знати не хочу тебе.
? То чого так швидко? ? Юхрим схрестив руки на грудях і посміхнувся, мов змія. Тепер він уже не боявся нікого. ? Я, натурально, розумію: в червоних козаках вам швидко треба було махати шаблею, а рішення приймайте поволеньки, бо посковзнетесь на глині, ? вона слизька, ? тицьнув пальцем на кахлину з качкою.
? Іди, слизький, звідси! ? бліднучи, стишив голос Василь Іванович. ? Завтра ж передаси свої справи.
? Не маєте права! Я, натурально, державну копійку оберігаю! ? вискнув Юхрим.
? А нам треба оберігати державу від таких бовдурів!
? Я і про це скажу вищестоящим інстанціям! Я свого не подарую!
? Відчиняй двері! ? підвівся з-за столу дядько Стратон, і Юхрим одразу вискочив з хати.
