повернувся на Землю. Про його долю та долю його екiпажу бiльше нiчого не вiдомо'.
- Вiктор Чернов... - пiсля паузи, щось пригадуючи, протяжне проказав Гришин.
- Вiн був свiтилом у квантовiй бiологiї, одним з найталановитiших бiологiв свого часу, - флегматичне пояснив Сергєєв. - Його, вiдверто кажучи, i в космос не хотiли вiдпускати. Але, як я вичитав у не згадаю вже чиїх мемуарах, вiн мав, окрiм iншого, ще й неабияку настiйливiсть, феноменальне вмiння переконувати... I все ж, чи ми будемо сьогоднi обiдати?
Автоматика тримала конвертори в заданому режимi, 'Лотос-6', зменшуючи швидкiсть, i далi мчав у просторi. На оглядовому екранi планетна система Лебедя давно мала вигляд найяскравiшої зiрки. На неї вже неможливо було дивитися, не ввiмкнувши свiтлофiльтри.
Пiсля обiду екiпаж зорельоту залишився в кают-компанiї: треба кiлька годин побути разом - погомонiти, пограти в шахи, послухати музику, одне слово, притертися пiсля анабiозу й розважитись перед буденною роботою.
Новиков i Сергєєв узялися обстежити кароднi замки, Янов iз Старцевим на головному пультi перевiряли роботу ЕОМ управлiння й усiх її допомiжних систем. Гришин, якого iнформацiя про 'Прогрес-1' спантеличила, попросив дозволу перевiрити якийсь там його здогад i помчав лiфтом у лабораторiї.
- Спiвчуваю хлопцевi, - мовив задумливо Старцев, другою професiєю якого була космiчна психологiя.
- Ти про що? - мовби знiчев'я спитав Янов, натискаючи в давно завченiй послiдовностi клавiшi на головному пультi.
- Вiн прагне вiдкриття, а йому фатально не щастить... Ти помiтив, як вiн ухопився за припущення про зовнiшнiй фактор?
Янов кивнув.
- Це тiльки початок; вiн до самого повернення на базу закидатиме нас грандiозними гiпотезами при найменшiй нагодi.
- Гм... - мугикнув Янов.
Йому раптом захотiлося спитати: 'А чи не занадто нудно - знати все ось так, наперед?' Однак вiн глянув на Старцева, старанно схиленого над зоряним атласом, i... не спитав.
Старцев мав рацiю: перед вечерею Гришин увiйшов до кают-компанiї з загадковим виразом на обличчi. Видно було, що вiн у душi торжествує, проте до часу стримує себе.
- Щось прояснилось iз замками?
- Нiчого певного, капiтане, - вiдказав Новиков, на обличчi якого вiдбилася втома.
- Нiчого певного, - розтягуючи слова, пiдтвердив Сергєєв. - Але все ж я думаю, що тут вина не 'зовнiшнього фактора', а монтажникiв на Землi, якi складали цi замки. Кiлька непомiчених мiкродефектiв у форекторних перемичках - i ось наслiдок. При монтуваннi перших зорельотiв таке навряд чи могло статись, а тепер, коли їх роблять десятками в рiк...
- Ти все сказав? - нетерпляче спитав Гришин.
- Так.
- Тодi я теж хочу сказати. Ще слухаючи про 'Прогрес-1', я подумав, що повертатися вiн мав би по траєкторiї, дуже близькiй до нашої. Його льотнi характеристики вiдомi. Я зробив елементарнi пiдрахунки... i ось! - Гришин швидким рухом дiстав з кишенi комбiнезона котушку стрiчки, вкритої цифрами, математичними символами, i поклав на столик перед Старцевим i Яновим.
Капiтан i штурман одночасно потяглися до стрiчки, обмiнявшись тiльки їм двом зрозумiлими поглядами. Новиков i Сергєєв теж схилились над стрiчкою.
- Однак i до 61 Лебедя 'Прогрес-1' летiв через цю ж область... - мовби подумав уголос Старцев, - а нiчого схожого з ним не сталося...
Гришин хотiв щось йому заперечити, але в останню мить стримався.
- Це не спростовує гiпотезу Гришина! - жваво заперечив Старцеву Новиков. - По-твоєму, Iкс-фактор має сталу iнтенсивнiсть. Нам про нього нiчого невiдомо, однак пiсля того, що повiдомив Гришин, ми не тiльки можемо, а просто мусимо припустити його iснування.
- Я пропоную, - рiшуче сказав Гришин, - змiнити курс 'Лотоса'. Так, змiнити! Замiсть того щоб летiли до Рени, ми повиннi вернутися й спробувати з'ясувати природу цього явища. Що нам робити бiля планетки, давно вивченої й настiльки нецiкавої, що нi в кого не виникло бажання злiтати до неї вдруге?
- Правильно! - пiдтримав його Новиков. - Толя має рацiю.
Янов i Сергєєв дивились на них зацiкавлено, а штурман ледь помiтно усмiхнувся i, як завжди коректно, сказав:
- Що ж, коли припустити iснування Iкс-фактора, то правда на боцi Гришина i ми мали б зробити так, як вiн пропонує. Проте ви чудово знаєте, що в нашому становищi Центр дозволу на це нам не дасть: надто ймовiрно, що маса зорельоту перетвориться в енергiю одразу ж, як тiльки вiдмовлять конвертори й анiгiляцiя стане некерованою. Адже в Центрi зрозумiють, що ми змушенi форсувати пошкоджений маршовий двигун - iнакше наш зворотний полiт затягнеться дуже надовго i втратить сенс.
- Центром ти просто прикриваєш страх ризику! - зопалу мовив Гришин. - Ми ж можемо якийсь час нiчого в Центр не повiдомляти! Так! Заради вiдкриття, такого вiдкриття варто поступитися деякими з прийнятих умовностей, навiть законiв, якщо ваша ласка. Згадайте хоча б зорелiт 'Старк'...
- Нi, - Янов вимовив це тихо, але так твердо, що Гришин збагнув: умовляти марно.
- Нi, - повторив Янов, - не треба гарячкувати.
- Я й справдi погарячкував, - насилу проказав пiсля деякої паузи Гришин.
Старцев заховав у кишеню стрiчку з розрахунками.
- Навiщо? - здивовано спитав Новиков.
- Перевiрю на дозвiллi. Може, Анатолiй узяв неправильнi вихiднi данi. Хiба це виключено? - вiдповiв Старцев.
Янов полишив кают-компанiю, аби передати в Центр гiпотезу Гришина. Як вiн того й сподiвався, на Землi її сприйняли з великим зацiкавленням.
Вимкнувши передавач, капiтан зостався сидiти в крiслi: йому не йшли з гадки слова, кинутi зопалу Гришиним: 'Ми ж можемо нiчого в Центр не повiдомляти!' Не повiдомляти нiчого в Центр. _Можемо_нiчого_не_повiдомляти_...
Вiн здригнувся вiд доторку чиєїсь руки до його плеча i рвучко обернувся; бiля крiсла стояв Старцев.
- Що? - пiдвiвши на нього погляд, насторожився Янов.
- Пригадай, коли ти лишився на головному пультi, я подався пiдлагодити 3218-Е блок...
- То що?
- Це поряд з камерою анабiозу. Я швидко впорався з роботою.
Янов усе ще нiчого не мiг збагнути.
- Так от, - вiв далi Старцев, - коли я випадково глянув на лiчильник переходу в стан анабiозу й виходу з нього, то несподiвано побачив, що вiн показує число 'дванадцять'. Розумiєш - _дванадцять_, а там мало бути 'десять'... Тепер тобi ясно, чого менi заманулось перевiрити розрахунки Гришина?
- Стривай, - вiдмахнувся капiтан, завмерши напружено в крiслi. - Але кому й навiщо знадобилося калiчити конвертори?! Нi, все це купи не тримається.
- Я теж у це не вiрю, - спокiйно, як завжди, вiдказав Старцев. - Однак усе це якось дивно. Тобi не здається?
- Це неймовiрно...
- Що думаєш робити?
- Спочатку треба опитати екiпаж. Так! Вони ще в кают-компанiї, - рiшуче мовив капiтан.
Вони й справдi ще були там. Сергєєв з Новиковим догравали партiю в шахи; Гришин, поволi сьорбаючи каву, стежив за їхнiм поєдинком.
Капiтан мовчки пiдiйшов до столика. Вдав, нiби зацiкавився грою. Час вiд часу вiн уважно позирав на Сергєєва, на Гришина й Новикова, але вони цього не помiчали.
В кают-компанiї було по-домашньому затишно. Притишено звучала легка музика, освiтлення не дратувало надмiрною силою, тонко пахло кавою. Янов вичiкував, мовчав. А 'Лотос-6', як i доти, мчав крiзь нiмi простори космосу, збоку схожий на привид з незбагненного сну. Вiн був крихiтною планетою, що ховала за титановою оболонкою корпусу життя п'ятьох людей - усього свого населення, i капiтан раптом знову вiдчув незвичнiсть їхнього iснування, їхнiх турбот, надiй, побоювань i устремлiнь.
